79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.04.09 Справа№ 30/25 (11/389)
за позовом: МПП “Гро”, м. Львів
до відповідача: ВАТ “Мікроприлад”, м. Львів
про стягнення 74430,49 грн.
Головуючий суддя Мороз Н.В
суддя Деркач Ю.Б
суддя Масловська Л.З
Представники:
від позивача -Гарбузюк Р.О.
від відповідача -Овчарук В.І.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.04.2009р.
Суть спору:
Позовну заяву подано малим приватним підприємством "ГРО", м. Львів, до відкритого акціонерного товариства “Мікроприлад”, м. Львів, про стягнення 55216,19 грн. збитків, з яких 48966,27 грн. -витрат на будівництво власних електромереж та 6249,92 грн. -інших витрат (податкових платежів, витрати на опалення будівлі, послуги зв'язку, послуги банку).
Провадження у справі №11/389 було порушено 21.11.2007 р. суддею Сало І.А. та призначено розгляд справи на 18.12.2007 р. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах. Рішенням господарського суду Львівської області від 18.03.2008 р. позов було задоволено частково, вирішено стягнути з відкритого акціонерного товариства “Мікроприлад” на користь малого приватного підприємства “Гро” 43461,87 грн. збитків та судові витрати. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2008 р. рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2008 р. у справі №11/389 залишено без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Мікроприлад” залишено без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2008 р. було частково задоволено касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Мікроприлад”, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2008 р. та рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2008 р. у справі №11/389 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суддів. При цьому, Вищий господарський суд України визнав передчасними висновки судових інстанцій про стягнення з відповідача зазначеної суми збитків, оскільки притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов -складу цивільного правопорушення. Було звернуто увагу на недослідженість судовими інстанціями у чому саме полягала протиправна поведінка відповідача та його вина, а також чи існує безпосередній причиновий зв'язок між поведінкою відповідача та збитками, завданими позивачу.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.02.2009 р. було порушено провадження у справі №30/25 та призначено розгляд справи на 10.03.2009 р. Ухвалою голови господарського суду Львівської області від 19.02.2009 р. було призначено розгляд справи колегією у складі трьох суддів.
У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними матеріалами. Представникам сторін роз'яснено їх права згідно зі ст. 22 ГПК України.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, листах, уточненій позовній заяві. Ствердив, зокрема, що рішенням господарського суду Львівської області від 04.03.2004 р. №3/2-2/4 між тими ж сторонами було зобов'язано відкрите акціонерне товариство “Мікроприлад” укласти з малим приватним підприємством “Гро” договір про спільне використання технологічних електричних мереж. Однак, проекти такого договору, направлені відповідачу на виконання рішення суду, відповідач залишив без реагування. У зв'язку із не укладенням такого договору ВАТ “Львівобленерго” відмовило позивачу в укладенні договору постачання електричної енергії. Рішенням господарського суду Львівської області від 23.05.2005 р. у справі №4/659-10/17 був встановлений факт припинення відповідачем електропостачання позивача. У зв'язку із цим позивач був вимушений отримати необхідні погодження, збудувати власну електромережу і укласти договір на постачання електричної енергії з ВАТ “Львівобленерго”. Витрати на будівництво власних електромереж склали 43461,87 грн., інфляційні втрати склали 30968,62 грн., що разом становить 74430,49 грн. Просить позов задовольнити з урахуванням уточненої позовної заяви та стягнути з відповідача зазначену суму. На стягненні інших витрат, зазначених у початковій позовній заяві, не наполягає.
Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві, доповненні до відзиву. Ствердив, зокрема, про відсутність між сторонами договірних відносин, що унеможливлює стягнення збитків. Посилається також на ту обставину, що навіть за умови укладення між сторонами договору про спільне використання технологічних електричних мереж, без укладення окремого договору на постачання електричної енергії постачання електричної енергії позивачу не проводилось би. Посилається на відсутність причинового зв'язку між поведінкою відповідача та понесеними позивачем втратами. Просить у позові відмовити. Крім того, 02.04.2009р. представник позивача, в порядку ст.38 ГПК України, подав клопотання №24 від 01.04.2009р. про витребування у суб”єктів господарювання дані про ціни на день подання уточненого позову на фактично придбані матеріали, комплектуючі вироби, обладнання і на фактично отримані послуги у зв”язку з вимушеною необхідністю будівництва власних електромереж позивачем, або, на розсуд суду, відповідно до ст.41 ГПК України, призначити цінову судову експертизу.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, вживши заходів для виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
В ході розгляду господарським судом Львівської області справи №3/2-2/4 між тими ж сторонами про спонукання до укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж та продовження дії угоди №5/10 від 02.01.2003 р. до укладення договору на постачання електроенергії з ВАТ "Львівобленерго", позивач відмовився від позовних вимог в частині продовження дії угоди №5/10 від 02.01.2003 р. з тих мотивів, що між сторонами укладено угоду на постачання електроенергії №18/10 від 30.01.2004 р. В цій частині провадження у вказаній справі було припинено. Зазначеним, а також поясненнями сторін підтверджується факт постачання позивачу електричної енергії на підставі договору на постачання електричної енергії. З матеріалів справи та пояснень сторін також вбачається припинення договірних стосунків сторін щодо постачання електричної енергії станом на дату розгляду даної справи, а також припинення електропостачання через технологічні мережі відповідача, що підтверджується, зокрема, рішенням господарського суду Львівської області від 23.05.2005 р. у справі №4/659-10/17 між тими ж сторонами та не заперечувалось сторонами.
Крім того, рішенням господарського суду Львівської області від 04.03.2004 р. у справі №3/2-2/4 було встановлено, що позивач може отримувати електроенергію через технологічні мережі ВАТ “Мікроприлад”, який є основним споживачем електроенергії, оскільки альтернативне джерело електропередачі на ввідний пристрій позивача відсутній, у зв'язку із чим на підставі п. 1.6. ПКЕЕ зазначеним рішенням було зобов'язано відповідача укласти з малим приватним підприємством "Гро", м. Львів, договір про спільне використання технологічних мереж.
Зі змісту рішення не вбачається, на яких умовах підлягає укладенню зазначений в резолютивній частині договір про спільне використання технологічних мереж. Посилання позивача на те, що такий договір підлягав укладенню на умовах типового договору про спільне використання технологічних мереж на підставі п. 1.6. ПКЕЕ, не спростовує висновків суду, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України, хоча при укладенні договору на основі типового договору сторони не можуть відступати від змісту типового договору, вони, тим не менш, мають право конкретизувати його умови. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 184 ГК України, укладення господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 ГК України, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 ГК України та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Не заслуговує на увагу також посилання позивача на те, що такий договір про спільне використання технологічних мереж вважається укладеним у день набрання чинності рішенням суду щодо переддоговірного спору як таке, що не стосується даного випадку. Згідно із ч. 2 ст. 187 ГК України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, крім випадків, якщо рішенням суду не визначено інше. Як вбачається зі змісту рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2004 р. у справі №3/2-2/4, судом було задоволено позовні вимоги позивача в цій частині так, як ці вимоги були сформульовані позивачем. У відповідності до ст. 83 ГПК України, за загальним правилом суд не наділений правом виходити за межі позовних вимог. Ця обставина була відома позивачу і позивач цього не заперечував, оскільки, як вбачається з судових рішень у справі №3/203-26/400, позивач в подальшому звертався до суду з іншою вимогою - про визнання вказаного договору укладеним. Лист господарського суду Львівської області від 31.01.2005 р. не носить характеру ухвали про роз'яснення судового рішення та оцінюється судом на рівні з іншими доказами, а з листа ВАТ «Львівобленерго»№30/4268 від 07.12.2004 р. випливає, що договір, який позивач вважає укладеним у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду у справі №3/2-2/4, не відповідає за назвою тому договору, який був предметом судового розгляду та зазначений в резолютивній частині рішення господарського суду Львівської області у вказаній справі.
Зазначені висновки відповідають позиції Вищого господарського суду України, висловленій у постанові від 01.06.2005 р. у справі №3/203-26/400 між тими ж сторонами, де зазначено, що відповідно до вимог ст. 84 ГПК України в судовому рішенні зі спору про спонукання до укладення договору вказуються умови, на яких сторони зобов'язані його укласти, з посиланням на поданий позивачем проект договору, що відсутнє у рішенні господарського суду Львівської області від 04.03.2004 р. у справі №3/2-2/4. Вищий господарський суд України підтримав висновок судових інстанцій про відсутність підстав для визнання такого договору укладеним з підстав, що передбачені у ст. 187 ГК України. Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Крім того, дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Доказів укладення такого договору після винесення цього рішення судом, зокрема, в порядку примусового виконання рішення суду, суду не надано. Згідно із ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження». При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 116 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Посилання позивача на невидачу йому наказу не зважаючи на звернення до суду, що підтверджується долученими до матеріалів справи скаргами і клопотаннями, не заслуговує на увагу, враховуючи, що при розгляді даної справи господарський суд Львівської області не наділений правом перегляду рішень іншого місцевого господарського суду, в той час як позивач не скористався у встановленому законом порядку своїм правом на оскарження даних судових рішень.
Враховуючи вищенаведене, не зважаючи на обов'язковість до виконання судових рішень, суд приходить до висновку, що власне позивачем не було забезпечено ініціювання встановленого законом порядку для примусового виконання судового рішення при наявності для цього можливості.
Водночас, як вбачається з п. 1.6. ПКЕЕ в редакції, яка діяла на час існування спірних відносин, відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, що укладається між ними на основі типового договору, зазначеного у додатку 3. При цьому, основні споживачі, для яких надання послуг з передачі електричної енергії не є основним видом діяльності та які не є електропередавальними організаціями, не мають права відмовити субспоживачам у разі дотримання останніми вимог цих Правил в укладенні договорів про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, якщо щодо субспоживачів вони є монополістами з передачі електричної енергії. Враховуючи факти, встановлені рішенням господарського суду Львівської області у справі №3/2-2/4, позивач був наділений правом на укладення у встановленому порядку договору про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача із відповідачем, погодивши (конкретизувавши) у встановленому порядку необхідні умови на основі типового договору. Це право реалізоване позивачем не було, зокрема, у зв'язку із безпідставною вимогою відповідача подати технічні умови, що суперечило п. 2.7. ПКЕЕ.
Як вбачається з п. 1.2. ПКЕЕ, договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача -це угода двох сторін (основний споживач і субспоживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час передачі електричної енергії технологічними мережами основного споживача для потреб субспоживача. Цей договір за змістом не тотожний договору про постачання електричної енергії, який є угодою двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час постачання електричної енергії за регульованим тарифом. Зазначеним підтверджується посилання відповідача на ту обставину, що укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача не надає позивачу права на використання електричної енергії.
Згідно із п. п. 1.3., 6.1. ПКЕЕ в редакції, яка діяла на час існування спірних вдіносин, постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом. Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем, та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
У відповідності до п. 2.2. ПКЕЕ у відповідній редакції, приєднання нових чи реконструйованих електроустановок замовника до електричної мережі передбачає такі етапи: подання замовником до електропередавальної організації (основного споживача) заяви про приєднання його електроустановок до електричної мережі; підготовка та видача замовнику (споживачу) електропередавальною організацією (основним споживачем) технічних умов приєднання, оплата замовником (споживачем) вартості видачі технічних умов; підготовка електропередавальною організацією (основним споживачем) на основі типового договору проекту договору про приєднання та його підписання сторонами; розроблення і узгодження замовником (або спеціалізованою організацією на договірних умовах із замовником) проектної документації для об'єктів будівництва і реконструкції; будівництво і монтажно-налагоджувальні роботи; проведення приймально-здавальних випробувань; отримання акта-допуску на підключення електроустановок замовника до електричної мережі; укладення договору про постачання електричної енергії та/або інших договорів, укладення яких передбачено цими Правилами; підключення електроустановок замовника до електричної мережі. Позивач посилається на ту обставину, що лише ухилення відповідача від укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача перешкодило йому в укладенні договору на постачання електричної енергії. Однак, належних доказів виконання вимог зазначених етапів суду надано не було.
Відповідно до п. 6.2. ПКЕЕ, для укладення договору про постачання, договору про технічне забезпечення електропостачання або договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача споживач має надати відповідній організації такі документи: заяву щодо укладення відповідного договору; довідку споживача про прогнозоване розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; схему електропостачання об'єкта; відомості щодо розрахункових засобів обліку; заявку на очікуваний обсяг споживання електричної енергії та рівень потужності електроустановок в робочому режимі; відомості про приєднану та дозволену до використання потужність і категорії надійності електропостачання струмоприймачів; відомості про електроустановки для потреб опалення та гарячого водопостачання; акти аварійної та технологічної броні; поштову адресу та банківські реквізити (у разі зміни зазначених відомостей споживач повідомляє про це іншу сторону протягом трьох робочих днів); копії таких документів: довіреності на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори; довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (із зазначенням роду виробничої діяльності споживача); документа, яким визначено право власності споживача на електроустановку або право споживача на користування електроустановкою; акта-допуску електроустановки на підключення до електричної мережі; внутрішній наказ споживача про призначення осіб, відповідальних за електрогосподарство, та дотримання споживачем умов договорів, укладення яких передбачено цими Правилами; довідка про перелік територіально відокремлених об'єктів споживача із зазначенням їх розрахункової потужності; паспортні дані силових трансформаторів, кабельних та/або повітряних ліній передачі електричної енергії (для споживачів, у яких розрахункові засоби обліку встановлені не на межі балансової належності); довідка про перелік субспоживачів (у разі їх наявності), копії про внесення субспоживачів до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, дані розрахункових засобів обліку субспоживачів. При цьому, відповідно до п. 6.6. ПКЕЕ, у разі постачання електричної енергії субспоживачам, кожен субспоживач має укласти із основним споживачем договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача. У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З врахуванням наведеного, відсутність договору про постачання електричної енергії, була безпосередньою причиною непоставки позивачу електричної енергії, а не дії відповідача, який ухилявся від укладення договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача за обставин, які носили характер спору про право та були предметом судового розгляду. При цьому, матеріали справи свідчать, що розбіжності були викликані поведінкою обох сторін, а неукладення такого договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача за результатами судового розгляду було викликано бездіяльністю позивача, що призвело до неможливості укладення договору із ВАТ «Львівобленерго» про постачання електричної енергії.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та визнається позивачем у позовній заяві, позивач, відмовившись від наміру укласти договір про спільне використання технологічних мереж, скористався правом та наявною технічною можливістю, збудувавши власні електричні мережі вартістю 43461,87 грн., що підтверджується долученими до позовної заяви рахунками, платіжними документами, актами виконаних робіт тощо. 19.01.2005 р. між позивачем (споживач) та ВАТ «Львівобленерго»(постачальник електричної енергії) був укладений договір №67735 про постачання електричної енергії, а 22.07.2005 р. між сторонами була укладена додаткова угода, якою зазначений договір був доповнений додатками.
Таким чином, маючи гарантовану законом можливість реалізувати своє захищене судом право на електропостачання через технологічні мережі відповідача, позивач скористався своїм правом на зведення власних електромереж та отримання електричної енергії безпосередньо від електропостачальної організації, а не через мережі основного споживача.
У відповідності до ч. 2 ст. 614 ЦК України, у разі порушення зобов'язання на відповідача покладається тягар доведення відсутності його вини. У відповідності до ч. 2 ст. 623 ЦК України та ч. 1 ст. 33 ГПК України, розмір збитків та інші обставини, на які посилається позивач, зокрема, причиновий зв'язок, доводиться позивачем. У відповідності до ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Однак, подані позивачем докази понесених втрат на будівництво власних електромереж не свідчать, що відповідні втрати стались саме у зв'язку із спором із відповідачем щодо укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача. Належних доказів такого зв'язку суду не надано, а, відповідно ця обставина не доведена у встановленому порядку.
Згідно ст. 611 ЦК України, відшкодування збитків є наслідком порушення стороною зобов'язання. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Однак, у встановленому порядку не було доведено факт понесення позивачем витрат внаслідок вини відповідача, а не внаслідок власного господарського рішення позивача, прийнятого за умов, які дозволяли досягнення мети в інший спосіб. Згідно ч. 1 ст. 224 ГК України, лише той учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Щодо клопотання позивача, слід зазначити, що обставини, які підлягають доведенню у даній справі по даному предмету спору наступні- протиправна поведінка відповідача та його вина, безпосередній причинний зв”язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, завданими позивачу. Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність зазначених елементів складу цивільного правопорушення для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, відтак відсутня необхідність для встановлення розміру господарських витрат позивача, які на думку останнього є завданими йому збитками.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку в позові відмовити.
Керуючись ст. ст.22,611,614,623 ЦК України, ст.ст.179,224 ГК України, ст.ст. 33, 35 43, 75, 82, 84 ГПК України, суд,-
В позові відмовити повністю.
Суддя Мороз Н.В.