01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
"16" квітня 2009 р. Справа № 7/020-09
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу
за позовом Державної екологічної інспекції в Київській області, м. Київ
до Пархомівської сільської ради, с. Пархомівка, Володарський район
про стягнення 42000,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Ражев А.В. (дов. 803/02-13 від 10.03.2009 р.);
від відповідача: Ліпич В.С. (дов. № 45-02-11 від 18.02.2009 р.).
секретар судового засідання: Гайдамаченко Н.Ф.
Обставини справи:
Державна екологічна інспекція в Київській області (далі -позивач) звернулась з позовом до Пархомівської сільської ради (далі -відповідач) про стягнення 42000,00 грн. збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що проведеною 08.07.2008 р. Державною екологічною інспекцією в Київській області перевіркою виявлено несанкціоноване сміттєзвалище площею 0,2 га та висотою 10 м на території відповідача, у зв'язку з чим було складено Акт перевірки від 08.07.2008 р.
Позивач вважає, що оскільки відповідачем не проведено ліквідацію стихійного сміттєзвалища та не забезпечено здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території, відповідачем порушено п.п. „з”, „и” ст. 21, ст. ст. 42, 43 ЗУ „Про відходи”, ст. 33 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні”.
За таких обставин, позивачем на підставі „Методики визначення розмірів відшкодування шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства” здійснено розрахунок збитків заподіяних внаслідок засмічення земельної ділянки, на якій утворено несанкціоноване сміттєзвалище, на загальну суму 42000, 00 грн.
Ухвалою суду від 26.01.2009 року було порушено провадження у справі № 7/020-09 та призначено її розгляд на 19.02.2009 року.
В судовому засіданні 19.02.2009 р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо наявності стихійного сміттєзвалища розміром 0,2 га та висотою 1,0 м на території Пархомівської сільської ради, посилаючись на рішення сесії Пархомівської сільської ради від 28.09.2001 р. про виділення земельної ділянки розміром 2,0 га для загального сільського сміттєзвалища.
Крім того, відповідач зазначає, що згідно довідки відділу земельних ресурсів у Володарському районі Київської області, вищевказана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення (ріллі), а згідно проекту формування територій та встановлення меж Пархомівської сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Володарського району відноситься до земель сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя) під господарськими будівлями і дворами та знаходиться за межами с. Пархомівка. Додатково відповідач зазначає, що нормативна грошова оцінка 1 кв. м вказаної земельної ділянки на даний час не визначена, а тому не може братися до уваги розрахунок збитків, здійснений позивачем. На підтвердження своїх заперечень представником відповідача надано суду копію рішення Пархомівської сільської ради № 23 від 28.09.2001 р., довідку відділу земельних ресурсів Володарського району № 130 від 18.02.2009 р. та графічний матеріал із зазначенням земельної ділянки під сміттєзвалищем.
В судовому засіданні 19.02.2009 р. оголошено перерву до 12.03.2009 р.
В судовому засіданні 12.03.2009 р. представником позивача подано письмове заперечення на відзив відповідача. У вищезазначеному запереченні позивач, посилаючись на ст. 16 Закону України „Про відходи”, звертає увагу, що Пархомівською сільською радою не отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з ними. Додатково позивач зазначає, що розмір збитків завданих відповідачем розрахований відповідно до довідки відділу земельних ресурсів в Володарському районі Київської області № 671 від 11.08.2008 р.
В судових засіданнях двічі оголошувалась перерва, до 26.03.2009 р. та до 16.04.2009 р.
В судовому засіданні 26.03.2009 р. представниками сторін на підставі ч. 4 ст. 69 ГПК України заявлено письмове клопотання про продовження строку вирішення спору, встановленого ч. 1 цієї статті.
В судовому засіданні 16.04.2009 р. представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в усних поясненнях підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Відносини в галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, Міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, а також, відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Згідно зі статтею 16 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі та розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.
До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях згідно зі статтею 20 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища належить, зокрема, право звертатися до суду із позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
08.07.2008 р. інспекторами Державної екологічної інспекції в Київській області Прокопенком О.В. та Новиковою В.Ю., в присутності Пархомівського сільського голови Грінцевич Н.М. проведено перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства на території Пархомівської сільської ради Володарського району Київської області.
За результатами перевірки вказаними посадовими особами складено Акт від 08.07.2008р., з яким згідно відмітки на акті, ознайомлено Пархомівського сільського голову Грінцевич Н.М.
Згідно акту в результаті перевірки встановлено, що рішенням сесії Пархомівської сільської ради від 28.09.01 № 23 було виділено земельну ділянку в розмірі 2 га, за межами с. Пархомівка, на бувшому складі мінеральних добрив і отрутохімікатів, для загального сміттєзвалища; схема санітарної очистки населеного пункту відсутня, сміттєзвалище вкрите побутовими відходами 0,20 га, висотою - 1,0 м, частина відходів вкрита шаром грунту, фракцій відходів на прилеглій території не виявлено, приписано розробити і погодити схему санітарної очистки населеного пункту (до 01.08.08), дотримуватись вимог ст.21 ЗУ «Про відходи»(постійно).
В матеріалах справи також міститься Розрахунок збитків, здійснений позивачем на підставі «Методики визначення розмірів відшкодування шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 28.10.97 № 171 ( в редакції наказу від 04.04.08 №149), згідно якого величина збитків, заподіяних державі внаслідок засмічення земельної ділянки побутовими відходами на площі 2000 кв.м складає 42000 грн.
Між тим, акт перевірки від 08.07.2008р. взагалі не містись відомостей про те, що засмічення земельної ділянки призвело до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу із зазначенням в чому саме така шкода проявилася. За таких обставин суд дійшов висновку, що вказаний акт перевірки, хоча і є джерелом інформації про факт засмічення землі, але не є достатнім доказом на підтвердження обсягів цього засмічення (склад, концентрація сміття та відходів) і суми спричиненої шкоди.
При розрахунку збитків, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала засмічення, була визначена позивачем на підставі листа відділу земельних ресурсів у Володарському районі Київської області № 671 від 11.08.2008р., згідно якого вартість 1 кв.м земельної ділянки (ріллі), що розташована в межах с. Пархомівка, на якій розташоване сміттєзвалище становить 1 грн. 05 коп. Між тим із вищевказаного листа не вбачається, що зазначена в ньому інформація стосується саме земельної ділянки, яка була об'єктом перевірки Державної екологічної інспекції в Київській області, так як не містить жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки.
Відповідно до ч.1.ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно п.7 ч. 1 ст.33 зазначеного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства.
Статтею 15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлені повноваження місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема, здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища), відповідно до яких місцеві Ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції.
Пунктом 7 ч.1 ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відходи»органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують, зокрема, організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів; ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів.
Згідно п. ч.1 ст. 115 Земельного Кодексу України цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України несуть особи, винні, зокрема, в псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами.
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ч.1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Згідно ч.2 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Таким чином, приписами вищезазначеної норми встановлено, що саме особи винні в порушенні законодавства про охорону навколишнього природного середовища відшкодовують заподіяну саме ними шкоду.
Відповідно до частини 7 статті 33 Закону України «Про відходи», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
Статтею 43 Закону України «Про відходи», зазначено, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.
Таким чином, з викладеного вбачається, що заподіяну шкоду, пов'язану з несанкціонованим скиданням і розміщенням відходів, зобов'язана відшкодовувати особа яка її заподіяла, а саме займалась несанкціонованим скиданням і розміщенням відходів.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідач не займався несанкціонованим скиданням і розміщенням відходів. Таким чином, Відповідач в розумінні ст.ст 33, 43 Закону України «Про відходи», не може бути визнаний таким , що заподіяв шкоду внаслідок порушення законодавства про відходи.
Як вбачається зі змісту повноважень, місцеві Ради не несуть відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища на їх території невстановленими особами. Сільська рада не входить до переліку осіб, які згідно до ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та ст.43 Закону України «Про відходи», зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, оскільки не є установою, діяльність якої пов'язана з відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно якої для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Отже, шкода, що заподіяна внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, відшкодовується за наявністю таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто обов'язок щодо доведення наявності складу цивільного правопорушення, наявність всіх елементів якого є обов'язковою передумовою деліктної відповідальності, покладений на позивача.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, в ході розгляду справи позивачем належними та допустимими доказами не доведено засмічення земель (а отже і заподіяння шкоди) саме відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-
вирішив:
В позові відмовити.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Антонова В. М.
Рішення підписане 29.04.2009р.