Справа №: 22-ц/191/1587/13Головуючий суду першої інстанції:Чулуп О.С.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.
"02" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіРедько Г.В.,
СуддівМоісеєнко Т.І., Романової Л.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 15 жовтня 2013 року,-
ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказує, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір від 03.03.2007 року. Відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, та станом на 31.01.2013 року має заборгованість за кредитним договором в сумі 23097,93 грн.
Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 15 жовтня 2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволено частково. Стягнуто на користь банку з відповідача заборгованість в розмірі 20253 грн.02 коп. В решті вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На вказане рішення суду ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення змінити, та задовольнити позов у повному обсязі.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що заборгованість з комісії за користування кредитом у розмірі 3 525, 40 грн. є неустойкою.
Апелянт також посилається на те, що проценти які повинен сплатити Відповідач у разі порушення ним зобов'язань із погашення Кредиту в розмірі 1 % в місяць є за своєю природною мірою відповідальності, але суд порахував їх як неустойкою.
Апелянт вважає, що у даному випадку не було підстав застосувати строк позовної давності, оскільки відсутня заява відповідача.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_6 не належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а отже позов підлягає задоволенню в частині стягнення з останнього суми заборгованості в розмірі 20253 грн. 02 коп. Крім того, суд прийшов до висновку, що оскільки згідно п 5.5.1 за несвоєчасне виконання боргових зобов'язань утримувач картки оплачує проценти за підвищеною процентною ставкою чи додаткову комісію, розмір якою визначається тарифами банку, то комісія згідно умов даного договору несе функції неустойки. Отже, стягнення даної комісії не можливе більш ніж за рік до моменту звернення до суду за захистом позивачів своїх прав тобто за період з 29.03.2012 р. по 31.01.2013 р. Така комісія нарахована згідно розрахунку заборгованості з 29.03.2012 р по 31.01.2013 р. - 68.11 грн. х 10 = 681, 10 грн., яка підлягає стягненню, а у стягненні іншої суми необхідно відмовити із застосування строку позовної давності.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 уклали договір 03 березня 2007 року, який складається з заяви, Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 1000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до особового рахунку відповідача кредитна суму, якою міг користуватися відповідач була збільшена позивачем на такі суми: 24.04.2007 року - 2500 грн., 04.12.2007 року - 7000 грн., 23.12.2008 року - 7900 грн., а 27.01.2009 року сума була зменшена до 6820 грн. (а.с.46-52). В порушення умов договору, відповідач належним чином не виконував грошові зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, тому виникла заборгованість в розмірі 23097 грн.,93 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, що за умовами обслуговування (п.3.4) картка використовується як засіб безготівкового розрахунку за товари (послуги), тощо, тобто є видом споживчого кредитування відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» (ст.1 п.23; ст. 11 ч.1).
Пунктом 9.12 Умов встановлено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії, він автоматично лонгується на такий самий строк.
Отже, даний договір був укладений на 1 рік з можливістю продовження його дії шляхом видачі відповідачеві кредитної картки на кінцеву суму 6820 грн. на споживчі цілі з кінцевим строком дії по 27.01.2010 року, а обов'язковими умовами продовження договору були не лише відсутність заяв сторін про його припинення, а й продовження строку дії кредитної картки.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковими твердження представника апелянта стосовно того, що оскільки відповідач не проінформував банк про припинення дії договору, він автоматично лонгується і на день звернення позивача до суду дія договору не була припинена.
Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Аналогічні роз'яснення містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п. 31).
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта про відсутність підстав у суду застосувати строк позовної давності по причині незаявлення такої заяви відповідачем.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За положеннями статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За системним аналізом зазначених норм матеріального права строки та терміни дії договору мають визначатись роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або подією, яка має неминуче настати.
Вказівка на кінцевий термін повернення кредиту, що відповідає строку дії картки, є подією, яка мала неминуче настати.
Отже, оскільки до закінчення строку дії договору, яким вважається останній день строку дії договору 27.01.2010 року, враховуючи збільшення суми ліміту кредитної карти 27.01.2009 року відповідач не виконав свої зобов'язання щодо погашення кредиту, у банку виникло право вимоги до нього саме з цього часу.
Таким чином, на день звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права - 29.03.2013 року, строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови у позові.
В даній частині висновку суду про задоволення позову про стягнення заборгованості з відповідача на користь банку є помилковими.
Також, суд помилково прийшов до висновку про те, що заборгованість з комісії за користування кредитом у розмірі 3 525, 40 грн. є неустойкою.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
Комісія - це винагорода банку за надання банківських услуг і ні в якому разі не можна її віднести до неустойки.
В цій частині доводи апелянта заслуговують на увагу.
За правилами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313 - 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 15 жовтня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Г.В.Редько Т.І.Моісеєнко Л.В.Романова