№ справа:120/1350/13-кГоловуючий суду першої інстанції:Дядіченко Світлана Володимирівна
№ провадження:11-кп/190/846/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Рижова І. В.
"05" грудня 2013 р. м. Сімферополь
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого - Рижової І.В.,
Суддів - Мельник Т.О.,
- Мазниці А.А.,
при секретарі - Іоновій С.Я.
розглянула в відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 123/9275/13-к з апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2013 року, яким
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Бутан Зарбарського району Джизакської області, громадянин України, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 301 КК України,
за участю прокурора - Аметової Д.С.,
захисника - ОСОБА_5,
обвинуваченого - ОСОБА_4
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок суду щодо нього скасувати із закриттям кримінального провадження за ч. 2 ст. 301 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України в зв'язку з відсутністю доказів його винуватості.
Вироком Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2013 року ОСОБА_4 засуджений за ч. 2 ст. 301 КК України на 2 роки обмеження волі з конфіскацією DVD-R диска з записами порнографічного характеру. Відповідно до ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, встановлений іспитовий строк на 1 рік.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4, оспорюючи обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, свої доводи мотивує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що з осені 2012 року він користувався сайтом «В контакті» за допомогою мобільного телефону лише для обміну повідомленнями з іншими користувачами, про наявність відеофайлів порнографічного характеру дізнався лише 10 травня 2013 року в Чорноморському РВ ГУМВС України в АР Крим. Вважає, що зазначені відеофайли могли бути додані на його сторінку на сайті влітку 2012 року ді-джеями нічного клубу «Дорада» у с. Міжводне Чорноморського району, яким він надавав доступ до своєї сторінки для завантаження музики, або іншими сторонніми особами в Інтернет-клубах, в яких він на чужих комп'ютерах вводив свої логін і пароль. На його думку, суд першої інстанції не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 в тій частині, що підтверджують його невинуватість. Посилається на порушення його права на захист під час огляду місця події через ненадання адвоката, без попереднього вручення повідомлення про підозру та в зв'язку із застосуванням психологічного тиску, а також на те, що слідчий без його дозволу та санкції суду читав та роздрукував його особисте листування на сайті «В контакті». Просить врахувати, що заяву про вчинення ним злочину ОСОБА_15 написала за проханням начальника карного розшуку ОСОБА_16, свою заяву вона відкликала 16 травня 2013 року. Також зазначає, що при формулюванні обвинувачення суд не вказав час, спосіб вчинення злочину, мотив та його наслідки.
В запереченнях прокурор у кримінальному провадженні Давидко А.В. просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок суду - без зміни, мотивуючи тим, що вина обвинуваченого підтверджується показаннями свідків, які також пояснили, що права останнього при проведені слідчих дій порушені не були.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу, прокурор заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин ОСОБА_4, маючи доступ до мережі Інтернет, зареєструвався на сайті «В контакті» і створив свою сторінку під іменем «ОСОБА_4» під номером ID ІНФОРМАЦІЯ_2, яка доступна іншим користувачам Інтернету, на якій в період з 18 по 24 квітня 2013 року у невстановленому слідством місці, з умислом на зберігання з метою розповсюдження відеотворів порнографічного характеру в розділі «відеозаписи» на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 розмістив чотири відеофайла, які відображають вульгарно-натуралістичне зображення людського тіла з акцентом на статеві органи, статеві акти, які згідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» відносяться до продукції порнографічного характеру». 30 квітня 2013 року в ході огляду сторінки ОСОБА_4 «В контакті» виявлено та вилучено на диск чотири відеофайла з творами порнографічного характеру.
Дані дії обвинуваченого ОСОБА_4 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 301 КК України, як зберігання з метою розповсюдження відеотворів порнографічного характеру.
Колегія суддів, виконавши вимоги ст. 405 КПК України, вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає задоволенню, виходячи при цьому з наступних обставин.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
На підставі ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженню всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із змісту зазначених вимог закону випливає, що шлях внутрішнього переконання суду повинен відображуватись через мотивування висновків, що дозволяє його перевірити та дійти висновку про правильність або помилковість, а обґрунтування судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів. Приймаючи до уваги, що переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків суд повинен не застосовувати судження, які суперечать одне одному, та не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені іншими доказами.
Також суд повинен суворо дотримуватись вимог ч. 3 ст. 373 КПК України, відповідно до яких обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Проте суд першої інстанції, постановивши обвинувальний вирок щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 301 КК України з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, зазначені вимогу закону не виконав, та його висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що вплинуло на вирішення питання про винуватість обвинуваченого.
Так, суд прийняв до уваги, що допитані за клопотанням сторони захисту свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які є родичами та друзями обвинуваченого, в судовому засіданні ані не підтвердили, ані спростували можливість розміщення ОСОБА_4 відеофайлів порнографічного характеру.
Крім того, суд, аналізуючи показання обвинуваченого, дійшов висновку про те, що той факт, що він заходив один - два рази на тиждень та сайт «В контакті» за допомогою мобільного телефону, підтверджує його причетність до розміщення на своїй сторінці відеофайлів. Також суд послався на показання свідка ОСОБА_10, згідно з якими вона в квітні 2013 року листувалась «В контакті» з ОСОБА_4
За висновком суду першої інстанції винуватість ОСОБА_4 також підтверджується й показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які були понятими при проведенні слідчих дій та зазначили, як вказано у вироку, що на сторінці обвинуваченого було розміщено чотири відеофайли порнографічного характеру. При першому огляді місця події на сторінку обвинуваченого зайшли через сторінку неповнолітньої ОСОБА_19, використовуючи її логін і пароль. Під час другого огляду обвинувачений сам ввів свій логін і пароль та ввійшов на свою сторінку, зізнавшись у розміщенні вказаних відеофайлів. На думку суду, показання цих свідків узгоджуються з письмовими доказами у справі та підстав ставити їх під сумнів не має.
В якості письмових доказів, що нібито підтверджують винуватість обвинуваченого ОСОБА_4, суд першої інстанції поклав протоколи огляду місця події від 30 квітня та 10 травня 2013 року, згідно з якими на сторінці обвинуваченого «В контакті» були розміщені для відкритого перегляду чотири відеофайли порнографічного характеру, які були вилучені на диск. Відповідно до висновку експерта № 12/54 від 7 травня 2013 року на диску є записи порнографічного характеру. Крім того, суд послався на постанову про визнання та долучення до справи речових доказів.
В той же час, згідно з показаннями ОСОБА_4 як в суді першої інстанції, так й під час розгляду апеляційної скарги, він не заперечував проти факту находження на його сторінці в соціальній мережі «В контакті» чотирьох відеофайлів порнографічного характеру, що встановлено письмовими доказами у кримінальному провадженні, на підставі яких суд обґрунтував його винуватість. Проте обвинувачений наполягав на тому, що такі відеофайли на його сторінці були розміщенні влітку 2012 року іншими особами, зокрема, ді-джеями нічного клубу «Дорада» у с. Міжводне Чорноморського району, яким він надавав доступ до своєї сторінки для завантаження музики, або іншими сторонніми особами в Інтернет-клубах, в яких він на чужих комп'ютерах вводив свої логін і пароль.
Зазначені показання обвинуваченого ОСОБА_4 ані органами досудового розслідування, ані судом першої інстанції не перевірялись; ним не дано належну оцінку в обвинувальному вироку суду.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з даними судового засідання, які містяться на носії інформації, свідок ОСОБА_6 показала, що вона проживає разом з ОСОБА_4, який з ранку до вечора та без вихідних працював на автомийці. Вдома у них комп'ютеру не було, а чи був у нього на роботі Інтернет, їй не відомо. Коли вона виходила до Інтернету, то часто бачила у нього значок «online». Коли вона в цей час дзвонила йому на мобільний телефон, він не відповідав. Тоді вона дзвонила його друзям по роботі, які відповідали, що ОСОБА_4 зайнятий, тому що в цей момент він миє машини. Свідок вважає, що на сторінку обвинуваченого могла заходити стороння особа, оскільки інших причин відображення значка «online», коли він працював, немає. Крім того, свідок ОСОБА_6 підтвердила, що обвинувачений, виходячи до Інтернету, користувався ним лише як поштовою скринькою для обміну повідомленнями через обмежені можливості мобільного Інтернету.
Вказані показання свідка у вироку відображені не в повному обсязі, а лише в тій частині, що підтверджують факт користування ОСОБА_4 Інтернетом за допомогою мобільного телефону.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_9 у судовому засіданні, які зафіксовані на носії інформації, створеному за допомогою технічних засобів, він працював на автомийці разом із ОСОБА_4 Режим роботи був з 8-00 до 22-00 годині. З 18 по 24 квітня 2013 року обвинувачений працював і через велике завантаження не мав можливості виходити в Інтернет, що підтверджується відеозаписами з мийки, які вони проглядали. На сторінку «В контакті» до обвинуваченого не заходив, ніяких відеофайлів у нього не бачив.
Згідно з повними показаннями свідка ОСОБА_10 у судовому засіданні, що містяться на носії інформації, створеному за допомогою технічних засобів, вона наприкінці квітня 2013 року написала ОСОБА_4 «В контакті» повідомлення із запитанням, чи будуть працювати в травні нічні клуби в с. Міжводне Чорноморського району. Коли вона писала, останній не знаходився «online». Через декілька днів він надіслав коротку відповідь: «Можливо, й будуть». Вважає, якщо ОСОБА_4 відповідав би сам, то написав би їй більш докладну відповідь. До такого висновку вона прийшла, зокрема, через те, що її сторінку на сайті ламали неодноразово та від її імені вчинялись дії, до яких вона не була причетною.
Суд першої інстанції поклав у вирок показання свідка ОСОБА_10 як такі, що підтверджують винуватість ОСОБА_4 через їх листування на сайті в квітні 2013 року, та не надав ніякої оцінки її показанням в іншій частині, в тому числі й таким, що свідок не заходила на сторінку обвинуваченого «В контакті» та не переглядала його відеофайли, про наявність відеофайлів порнографічного характеру на його сторінці не знала.
Припущення прокурора в репліці в судових дебатах, що в разі зламання сторінки ОСОБА_4 в соціальній мережі «В контакті» його друзям нібито надсилався би спам і його сторінку було б заблоковано, не може бути обґрунтуванням вини, тому доводи обвинуваченого про можливість розміщення відеофайлів порнографічного характеру іншими сторонніми особами мають перевагу та повинні бути витлумачені на користь обвинуваченого. Крім того, є логічним пояснення ОСОБА_4, що іншими особами могли бути ді-джеї нічного клубу «Дорада» у с. Міжводне Чорноморського району, яким він надавав доступ до своєї сторінки для завантаження музики, або сторонні особи в Інтернет-клубах, в яких він на чужих комп'ютерах вводив свої логін і пароль. Розсилання спаму не є обов'язковою ознакою для входження на сторінку чужої особи в соціальних мережах.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, ч. 3 ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. При цьому вимога законності процесуальної форми збирання і закріплення доказів є гарантією одержання достовірної доказової інформації та дотримання прав і законних інтересів осіб, від яких одержують докази.
Оцінюючи, чи було дане кримінальне провадження справедливим, колегія суддів приймає до уваги якість існуючих доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, які-небудь сумніви щодо їхньої достовірності й точності.
Як міжнародні Конвенції, що ратифіковані Україною, так й кримінальне процесуальне законодавство України вимагає від сторони обвинувачення не допускати при спробах доведення своєї версії проти обвинуваченого використовувати докази, здобуті за допомогою методів примусу абр тиску всупереч волі обвинуваченого (див., зокрема, рішення у справі "Саундерс проти Сполученого Королівства" (Saunders v. тhe United Kingdom) від 17 грудня 1996 року, Reports 1996-VI, п. 68). У разі виникнення сумнівів стосовно достовірності певного джерела доказів відповідно зростає необхідність підтвердження його доказами з інших джерел.
Як убачається із протоколу огляду місця події від 10 травня 2013 року, в приміщенні Чорноморського РВ у присутності двох понятих обвинувачений ОСОБА_4 продемонстрував можливість доступу до своєї сторінки на сайті «В контакті», де були розміщені для відкритого перегляду чотири відеофайли порнографічного характеру. Також під час огляду сторінки обвинуваченого було встановлено, що він 24 квітня 2013 року знаходився в соціальній мережі та листувався з користувачем «ОСОБА_10».
Проте в зазначений протокол в порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України не внесені начальник відділу карного розшуку ОСОБА_16 та двоє невстановлених осіб, які фактично були присутніми під час проведення слідчої дії та які, за показаннями ОСОБА_4, застосовували до нього психологічний тиск, виказуючи погрози. Більш того, в порушення вимог ст. 42, ст. 276 КПК України ОСОБА_4, щодо якого, на думку органу досудового розслідування, було достатньо доказів про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, не вручено повідомлення про підозру, не роз'ясненні права підозрюваного, в тому числі право на захист, а також не зазначений його процесуальний статус, в яком він був присутнім під час проведення слідчої дії.
В основу обвинувального висновку суд першої інстанції поклав показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12, які в судовому засіданні показали, що вони в якості понятих приймали участь в огляді місця події, коли обвинувачений спочатку заперечував проти належності йому відеофайлів порнографічного характеру, а потім сам ввів свій логін і пароль та пояснив, що дані відеофайли розмістив саме він. Також суд вказав, що зазначені свідки підтвердили, що обвинуваченому роз'яснювали його права, надавали лист з його правами, він читав його, та, крім того, дав згоду на роздрукування листування зі своєї сторінки на сайті «В контакті». Даний факт, на думку суду першої інстанції, спростовує доводи ОСОБА_4 в частині порушення його прав під час огляду місця події та незаконного читання та роздрукування особистого листування.
Проте, як обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі обвинуваченого, що підтверджується записом судового процесу, свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні давав суперечливі показання, при цьому не міг чітко пояснити, в який період часу ОСОБА_4 відмовлявся від причетності до розміщення на своїй сторінці «В контакті» відеофайлів порнографічного характеру та після яких саме обставин він визнав свою вину.
Також свідок ОСОБА_13 заявив, що троє працівників міліції, яких він не знає, пояснили ОСОБА_4, що в разі невизнання ним винуватості, його можуть посадити, після чого один із працівників міліції вийшов з обвинуваченим в коридор. Лише після бесіди з ним ОСОБА_4 змінив показання та розповів, що він розміщав на своїй сторінці відеофайли порнографічного характеру та хотів їх в наступному видалити, але добавив, що більше без адвоката нічого говорити не буде. Слідчий відповів, що адвокат йому знадобиться лише в судовому засіданні. Крім того, даний свідок підтвердив показання обвинуваченого в тій частині, що слідчий роз'яснив ОСОБА_4 право давати показання та відмовитись віддавання показань, інших прав не роз'яснював.
Зазначені показання закріплені на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано судове засідання. В той же час суд першої інстанції такі показання не поклав у вирок та не надав їм ніякої оцінки, чим порушив право учасників судового провадження на справедливий суд.
Із протоколу огляду місця події від 30 квітня 2013 року убачається, що в приміщенні Чорноморського РВ у присутності двох понятих та заявника ОСОБА_15 через сторінку її неповнолітньої дочки ОСОБА_19 був здійснений вхід на сторінку обвинуваченого в соціальній мережі «В контакті», де для відкритого перегляду були розміщені чотири відеофайли порнографічного характеру, які були записані та вилучені на диск, після чого долучені до протоколу огляду.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_11 в судовому засіданні він був запрошений працівниками міліції в якості понятого при проведенні огляду місця події. В кабінеті знаходились слідчий, другий понятий, жінка-заявниця (ОСОБА_15) та її неповнолітня дочка, якій на вигляд було 12 - 15 років. В його присутності слідчий за допомогою потерпілої та її неповнолітньої дочки зайшов на сторінку «В контакті», яка належить обвинуваченому. На його сторінці всі побачили відеофайли порнографічного характеру.
Свідок ОСОБА_14, яка також приймала участь у вказаній слідчій дії в якості понятої, в судовому засіданні показала, що в її присутності слідчій і матір неповнолітньої дівчини через сторінку останньої, використовуючи її логін і пароль, зайшли на сторінку обвинуваченого, на якій були розміщені відеофайли порнографічного характеру. При цьому свідок пояснила про присутність лише ОСОБА_15, яка дзвонила своїй доньці на мобільний телефон з метою дізнатись логін та пароль останньої від її сторінки «В контакті».
Крім того, свідок ОСОБА_11 давав пояснення, що слідчий ОСОБА_20 на комп'ютері вводив логін і пароль, а свідок ОСОБА_14 показала, що після з'ясування ОСОБА_15 у своєї доньки логіну та паролю її дані вводив на ноутбуці начальник відділу карного розшуку ОСОБА_16.
Те, що свідок ОСОБА_11 показав про присутність при проведенні слідчої дії неповнолітньої дівчини, а свідок ОСОБА_14 заперечувала її присутність, не свідчить про дачу ними неправдивих показань або проведення місця огляду події з порушенням вимог законодавства. Таку обставину свідки в судовому засіданні пояснили давністю події та неможливістю запам'ятати всі деталі. Крім того, такі розбіжності є незначними та не спростовують факт розміщення відеофайлів порнографічного характеру на сторінці сайту «В контакті» саме ОСОБА_4
Оскільки недотримання встановленої законом процесуальної форми, її порушення під час проведення слідчих дій, спрямованих на збирання доказів та їх закріплення в матеріалах провадження, викликає обґрунтовані сумніви в достовірності таких доказів, а права та законні інтереси ОСОБА_4 як учасника такої дії були істотно порушені, що тягне за собою недопустимість доказу обвинувачення, одержаного таким чином.
Таким чином, колегія суддів вважає, що зізнавальні показання ОСОБА_4, які дані під впливом психологічного тиску з боку працівників міліції, без належного роз'яснення йому прав та залучення за його клопотанням захисника, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_13, суд першої інстанції не мав покласти в основу обвинувального вироку в якості доказу винуватості обвинуваченого без належної перевірки та оцінки дій працівників міліції.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 31 Конституції України та ст. 14 КПК України під час кримінального провадження гарантують кожному таємницю листування (в тому числі й такого, що передається за допомогою електронних інформаційних систем, зв'язаного з файловим сервером через мережу Інтернет та обмеженого власником за допомогою логіну та паролю). Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.
Колегія суддів вважає, що у слідчого не було законних підстав для втручання у листування обвинуваченого. Так, ОСОБА_4 заперечує факт надання слідчому дозволу на читання та роздрукування особистих повідомлень на своїй сторінці на сайті «В контакті». При цьому він, хоча й не погоджуючись з фактом розміщення на своїй сторінці відеофайлів порнографічного характеру, не заперечував те, що користувався сайтом з метою листування з друзями. Втручання в особисте листування не лише без дозволу особи чи суду, а в кримінальному провадженні стосовно злочину невеликої тяжкості порушує не тільки права обвинуваченого, передбачені Конституцією України, та вимоги кримінального процесуального законодавства України, але й суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирок суду, на думку колегії суддів, не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, згідно з якими в мотивувальній частині вироку, в разі визнання особи винуватою, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а також докази на підтвердження встановлених обставин і мотиви неврахування окремих доказів.
Суд першої інстанції не надав належної та повної оцінки показанням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_9, не усунув суперечності в показаннях свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також заявниці ОСОБА_15
Матеріалами кримінального провадження також не встановлено місце, час, спосіб вчинення ОСОБА_4 дій, направлених на розміщення на його сторінці в соціальній мережі «В контакті» відеофайлів порнографічного характеру, мотив, а також наслідки від вчиненого кримінального правопорушення.
Більш того, суд першої інстанції залишив поза увагою, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 було порушено за заявою ОСОБА_15, яка 28 квітня 2013 року помітила на його сторінці «В контакті» відеофайли порнографічного характеру, проте 16 квітня 2013 року вона знов звернулась до Чорноморського РВ із заявою з проханням подальшу перевірку не проводити (а.к.п. 48). Причини відмови від заяви ані органом досудового розслідування, ані судом не перевірені. За таких обставин колегія суддів надає перевагу показанням обвинуваченого в тій частині, що ОСОБА_15 та її доньку ОСОБА_19 не знає. Коли він знайшов і особисто спитав заявницю про причини написання заяви до міліції, вона йому пояснила, що це було прохання начальника відділу карного розшуку ОСОБА_16, який має на неї вплив через вчинення її чоловіком злочину в минулому. При цьому вона самостійно на його, ОСОБА_4, сторінку «В контакті» не заходила, а відеофайли порнографічного характеру побачила в Чорноморському РВ, які їй продемонстрував ОСОБА_16
Закріплюючи правило, згідно з яким ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, ч. 2 ст. 17 КПК України покладає обов'язок доказування вини обвинуваченого на сторону обвинувачення. При цьому доказування охоплює не лише формування у встановленого законом порядку доказів вини обвинуваченого, а й спростування доводів його невинуватості, поданих стороною захисту. Такий підхід, сформульований у зазначеному правилі презумпції невинуватості, має гуманістичну основу і обумовлений тим, що сторона обвинувачення за своїми матеріальними, організаційними й процесуальними (зокрема, на досудовому розслідуванні, де проводяться слідчі і розшукові дії) можливостями набагато сильніша у формуванні доказової бази, аніж сторона захисту, завдяки чому обставини, які їй належать доказати, для неї об'єктивно більш доступні. Саме тому презумпція невинуватості захищає особу, яка піддається кримінальному переслідуванню, покладаючи обов'язок доведення її вини на сторону обвинувачення. Не доведення вини обвинуваченого стороною обвинувачення поза розумним сумнівом тягне за собою його виправдання.
Колегія суддів приймає до уваги, що сумніви у даному кримінальному провадженні неможливо усунути за допомогою додатково одержаних доказів, оскільки сторона обвинувачення не вжила всіх можливих у її розпорядженні заходів для їх виявлення. Клопотань щодо виклику та допиту спеціалістів, призначень відповідних експертиз для перевірки доводів обвинуваченого, запиту даних Інтернет-провайдера ані в суді першої інстанції, ані в ході розгляду апеляційної скарги від прокурора не надходило, в зв'язку з чим всі можливості збирання чи одержання нових доказів вичерпані.
Крім того, як пояснив захисник в суді першої інстанції, що убачається із запису судового засідання, зафіксованому на носії інформації, створеному за допомогою технічних засобів, сторона захисту під час досудового розслідування заявляла клопотання про проведення експертизи, проте слідчий листом відмовив у задоволенні такого клопотання, посилаючись на неможливість встановлення таких обставин через розвиток комп'ютерних програм.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки не знайшли свого підтвердження ані в ході досудового розслідування, ані в судовому засіданні, та ґрунтуються на доказах, які не можна визнати достатніми, достовірними та допустимими, оскільки зібрані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, а вирок - скасуванню із закриттям кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 301 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України в зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Враховуючи викладене, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 284, ст. ст. 404, 405, 407, 411, 417 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.
Вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2013 року стосовно ОСОБА_4 скасувати.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 301 КК України, закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України в зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Ухвала вступає в законну силу негайно з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо в судову палату у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.
Рижова І.В. Мельник Т.О. Мазниця А.А.