Справа № 123/12625/13-ц Номер провадження 2/123/3998/2013
02.12.2013 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Тихопой О.О, при секретарі Хінєвіч О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Сімферопольський "Будинок кіно" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
01.11.2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ № 34-(к-17) від 06.09.2013 року про її звільнення з посади прибиральниці, поновити її на цієї посаді, зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2013 року, стягнути також моральну шкоду у розмірі 50000 грн., допустивши негайне виконання рішення про її поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивує тим, що надіслала відповідачеві заяву про надання їй відпустки у зв'язку із сімейними обставинами, але через неприязні стосунки із керівництвом їй це питання не вирішили. Вважаючи вирішеним питання про відпустку, вона на роботу не з'являлась, але вже 07.09.2013 року дізналась, що її звільнено за прогули.
Представник відповідача із позовом не погодився, суду пояснив, що ОСОБА_1 до виниклого інциденту неодноразово допускала порушення трудової дисципліни. Вирішення їх обмежувалось усним попередженням з врахуванням сімейного стану. Будь-яких неприязних стосунків не мається. Останній прогул, який було вирішено належним чином покарати, було вчинено позивачем 29.08.2013 року. Прогули 04.09.2013 року і 05.09.2013 року було допущено відповідачем без поважних причин. Її заяву про відпустку отримано підприємством було поштою лише 05.09.2013 року. До цього їй надавалась відпустка без збереження заробітної плати на два дні за її ж заявою на 02. і 03.09.2013 року.
Вислухавши учасників судового засідання, вивчивши матеріали справи та з'ясувавши обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на посаді прибиральниці КП "Сімферопольський "Будинок кіно" з 14.11.2004 року.
Наказом № 34-(к-17) від 06.09.2013 року ОСОБА_1 було звільнено з цієї посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Мотивом для її звільнення було невихід на роботу без поважних причин 04.09.2013 року і 05.09.2013 року.
З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що 02.09.2013 року ОСОБА_1 особисто подала заяву до директора КП "Сімферопольський "Будинок кіно" про надання їй відпустки без збереження заробітної плати строком на два дні з 02.09.2013 року, у зв'язку із сімейними обставинами.
Ця заява була задоволена і наказом № 31-(к-15) від 02.09.2013 року ОСОБА_1 було надано відпустку строком на два дні 02.09.2013 року і 03.09.2013 року без збереження заробітної плати.
Проте, 04.09.2013 року та 05.09.2013 року ОСОБА_1 на роботу не вийшла. На підставі цього факту було проведено службове розслідування, в ході якого ОСОБА_1 відмовилась надати власні письмові пояснення з приводу прогулів. Спілкуючись на вулиці біля свого будинку із представниками роботодавця, пояснила причину своєї відсутності надісланням про це відповідної заяви.
В результаті розслідування було видано наказ № 33-(к-16) від 06.09.2013 року, за яким дні відсутності ОСОБА_1 на робочому місці визнано прогулами, і звільнено її з 06.09.2013 року наказом № 34-(к-17) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Посилання позивачки на те, що вона надіслала заяву про надання їй відпуски, а тому була правомірно відсутня на робочому місці, суд вважає необґрунтованим.
Так, з матеріалів справи йдеться, що за домовленістю сторін на підставі її заяви від 02.09.2013 року, ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати строком на два дні, на 02.09.2013 і на 03.09.2013 року, у зв'язку із необхідністю догляду за хворою матір'ю.
Будучи про це обізнаною, 02.09.2013 року ОСОБА_1 поштою надсилає іншу заяву, яку датує 27.08.2013 року, і яка отримана підприємством 05.09.2013 року. В цієї заяві ОСОБА_1 просить надати їй відпустку за відпрацьований час з жовтня 2012 року по серпень 2013 року з 02.09.2013 року.
Проте, надання чергової відпустки, відрізняється від надання відпустки без збереження заробітної плати. Остання, при наявності підстав, передбачених ст. 84 КЗпП України і ст. 25 Закону України "Про відпустки" надається обов'язково. Натомість чергова відпустка передбачає першочергове її узгодження.
Так, сторонами зазначено, що ОСОБА_1 перебувала в черговій відпустці за період роботи 2011 - 2012 рік в березні 2013 року. За таких обставин, надання їй чергової відпустки у вересні 2013 року в беззаперечному порядку не є обов'язком підприємства. Така відпустка мала бути узгоджена сторонами за відсутністю затверджених графіків відпусток.
Отже, за таких обставин, одне лише направлення ОСОБА_1 поштою заяви про надання їй чергової відпустки не є підставою вважати себе у такій відпустці, оскільки відповідного на то наказу керівництва підприємства не було видано. При цьому, з 02.09.2013 року вона вже перебувала у відпустці без збереження заробітної плати за своєю відповідною заявою.
Заяви про подовження її відпустки без збереження заробітної плати, від ОСОБА_1 до підприємства подано не було, хоча у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відпустки", відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку, зокрема, працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів.
З наданих ОСОБА_1 медичних документів, щодо перебування її матері у безпорадному стані, які було подано нею особисто до заяви на відпуску на два дні 02.09.2013 року, не встановлена тривалість необхідного догляду, у зв'язку із чим строк сторонами такої відпустки було погоджено у два дні.
Таким чином, судом встановлено, що наявність прогулів ОСОБА_1 04.09.2013 року і 05.09.2013 року відповідачем встановлено вірно у зв'язку із її відсутністю на роботі тривалий час, без поважних причин, в неузгодженому для цього порядку. Вирішуючи питання щодо адекватності стягнення, суд виходить з наступного.
В пункті 22 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
З матеріалі справи вбачається, що ОСОБА_1 до виникнення спірного інциденту вже допускала порушення трудової дисципліни.
Так, 23.08.2013 року в приміщенні для зберігання інвентарю ОСОБА_1 зберігала фрукти для їх несанкціонованої реалізації на території кінотеатру. Зазначене підтверджується доповідною від 23.08.2013 року
Наказом від 02.09.2013 року № 29-(к-14) до ОСОБА_1 було застосовано стягнення у виді догани за прогул, якій стався 29.08.2013 року.
З урахуванням зазначених обставин, повторності вчинення проступку, суд вважає правомірним застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення за прогули 04.09.2013 року і 05.09.2013 року у виді звільнення.
З урахуванням вищенаведеного, судом встановлена правомірність звільнення ОСОБА_1, та відсутність підстав для скасування наказу про це та її поновлення на роботі. За таких обставин, виявляються безпідставними й решта заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, в тому числі і щодо стягнення моральної шкоди, які є похідними від її вимог про поновлення на роботі.
Від сплати судового збору позивач звільнена за законом.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 60, 88, 212-215, 367 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Сеттарової Улькер задовольнити.
Скасувати накази головного лікаря КП "Міська госпрозрахункова поліклініка профоглядів" № 24 від 08.04.2013 року про застосування дисциплінарного стягнення до Сеттарової Улькер та № 44-ЛС від 12.06.2013 року про припинення трудового договору із Сеттаровою Улькер.
Поновити Сеттарову Улькер на посаді медичного регістратора відділення медичних оглядів КП "Міська госпрозрахункова поліклініка профоглядів" з 12.06.2013 року.
Зобов'язати КП "Міська госпрозрахункова поліклініка профоглядів" нарахувати і виплатити Сеттарової Улькер середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.06.2013 року по 05.09.2013 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення Сеттарової Улькер на роботі.
Стягнути з КП "Міська госпрозрахункова поліклініка профоглядів" на користь держави 114,70 грн. судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Тихопой О. О.