Справа № 2026/1456/2012
Провадження № 2/630/67/2013
03 грудня 2013 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді Дем'яненко І.В.,
за участю: секретаря Тимошенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання недійсною заяву про відмову від прийняття обов'язкової частки спадкового майна від 16 червня 2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського округу ОСОБА_4, що зареєстрована в реєстрі за № 1653, виділення 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1, що був у спільній сумісній власності бувшого подружжя, визнання права власності в порядку спадкування на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1, визнання права власності на самочинно побудовані прибудови та надвірні будівлі,
До Люботинського міського суду Харківської області з позовною заявою звертався ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_1,в інтересах якого діяла ОСОБА_2, Люботинської міської ради Харківської області, третіх осіб Біржі нерухомості та основних фондів « Україна», Інспекції державного архітектурного контролю у Харківській області. В своїй позовній заяві ОСОБА_3 просив
· визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, зареєстрований 21 березня 1996 року Харківською біржею нерухомості та основних фондів «Україна», - дійсним,
· визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованими в АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3,
· визнати за ним як за забудовником право власності на прибудови літ. «А1-1» та літ. «А2-1» та надвірні будівлі гараж літ. «Г», літня кухня літ. «Б», погріб літ. «бп», сарай літ. « Є», літній душ літ. «З», убиральня літ. «Л», навіс літ. «а», ганок літ. «б», навіс літ. «ж», огорожа, вигрібна яма літ. «Я»,
· перерозподілити ідеальні частки між співвласниками житлового будинку і надвірних будівель, розташованих за адресою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 належав його матері - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу № Н3-247 від 21 березня 1996 року укладеного між нею та ОСОБА_5 та зареєстрованого Біржею нерухомості та основних фондів «Україна».
В період з 1997 по 2007 роки ОСОБА_3 за власні кошти відремонтував після пожежі, житловий будинок літ. « А-1» та звів прибудови: літ. «А1-1», «А2-1»( 2005 рік забудови), навіс літ. «а1» ( 2005 рік забудови), літню кухню літ. « Б»( 2005 рік забудови), погріб літ. «бп»,(2005 рік забудови), ганок літ. «б1»( 2006 рік забудови), гараж літ. « Г» (2005 рік забудови), сарай літ. «Є» (1998 рік забудови), навіс літ. «Ж» (2005 рік забудови), душ літ. «З» (2007 рік забудови), убиральня літ. « Л» ( 2007 рік забудови), огорожа, колонка, вигрібна яма літ. «Я» ( 2005 рік забудови).
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 - чоловік матері ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 просив суд визнати недійсною заяву про відмову від прийняття обов'язкової частки спадкового майна від 16 червня 2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського округу ОСОБА_4, що зареєстрована в реєстрі за № 1653, виділити 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, що був у спільній сумісній власності бувшого подружжя, визнати за ним право власності в порядку спадкування на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_1, визнати право власності на самочинно побудовані прибудови: літ. «А1-1», «А2-1»( 2005 рік забудови) та надвірні будівлі: навіс літ. «а1» ( 2005 рік забудови), літню кухню літ. « Б»( 2005 рік забудови), погріб літ. «бп»,(2005 рік забудови), ганок літ. «б1»( 2006 рік забудови), гараж літ. « Г» (2005 рік забудови), сарай літ. «Є» (1998 рік забудови), навіс літ. «Ж» (2005 рік забудови), душ літ. «З» (2007 рік забудови), убиральня літ. « Л» ( 2007 рік забудови), огорожа, колонка, вигрібна яма літ. «Я» ( 2005 рік забудови).
Ухвалою суду від 03 грудня 2013 року позовна заява ОСОБА_3 за його заявою залишена без розгляду. Тому зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 суд визнав первісним позовом.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити. Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що перебудований житловий будинок та прибудови, побудовані ОСОБА_3 в період з 1998 року до 2007 року, але в експлуатацію не прийняті, тому на них не може бути визнано право власності, ані в порядку забудови, ані в порядку спадкування.
Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі факти, що не оспорюються сторонами, підтверджуються наданими суду доказами, та відповідні їм правовідносини.
Житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6, дружиною позивача та матір'ю відповідача, на підставі договору купівлі - продажу № Н3-247 від 21 березня 1996 року укладеного між нею та ОСОБА_5 та зареєстрованого Біржею нерухомості та основних фондів «Україна» (а.с.5). Як вбачається з довідки Люботинського БТІ від 27 грудня 2011 року, самовільно зведені прибудова літ. «А1-1», сіни літ. «а», незакінчений будівництвом гараж літ. «Г», сарай літ. «Є», літня кухня літ. «Б», погріб «бп», вбиральня літ. «Л», літній душ літ.«З» (а.с.6).
Крім того, сторони зазначили, що в період з 1998 по 2007 рок відремонтовано після пожежі, житловий будинок літ. « А-1» та самочинно зведено прибудови: літ. «А1-1», «А2-1»( 2005 рік забудови), навіс літ. «а1» (2005 рік забудови), літню кухню літ. « Б»( 2005 рік забудови), погріб літ. «бп»,(2005 рік забудови), ганок літ. «б1»( 2006 рік забудови), гараж літ. « Г» (2005 рік забудови), сарай літ. «Є» (1998 рік забудови), навіс літ. «Ж» (2005 рік забудови), душ літ. «З» (2007 рік забудови), убиральня літ. « Л» ( 2007 рік забудови), огорожа, колонка, вигрібна яма літ. «Я» ( 2005 рік забудови) -(а.с. 19-22).
Право власності ані за ОСОБА_6, ані за ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 на самочинно побудовані прибудови та надвірні будівлі за адресою: АДРЕСА_1 в Люботинському БТІ було не зареєстровано.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом РАЦСу Люботинського міського управління юстиції Харківської області на підставі актового запису про смерть № 205 від 07 червня 2011 року (а.с.7).
Враховуючи, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто в період дії Цивільного кодексу України 2003 року, суд вважає за доцільне керуватися нормами ЦК України в редакції 2003 року, так як відповідно до п.4 Перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року, в зв'язку з тим, що вказані правовідносини виникли та продовжували існувати після 01 січня 2004 року, тобто після вступу в силу Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, суд вважає за необхідне застосувати до правовідносин між сторонами по справі правові норми, передбачені Цивільним кодексом України в редакції 2003 року.
ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4, його матір'ю є ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим на підставі актового запису про народження № 1337 від 25 жовтня 1957 року, виданого бюро РАГС Дзержинського району м. Харкова (а.с.8).
ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в Московському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції зареєстрували шлюб 24 червня 1994 року, актовий запис № 773 від 24 червня 1994 року (а.с.9).
Спадкоємцями на відкриту після смерті ОСОБА_6 спадщину є її чоловік - ОСОБА_1 та її син - ОСОБА_3, що відповідає вимогам ст. 1261 ЦК України, тобто у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки померлого.
Згідно зі ст. 1220 ЦК України (в редакції 2003 року) внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України (в редакції 2003 року) спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Спадкоємцем першої черги на відкриту після смерті ОСОБА_6 спадщину є її чоловік - ОСОБА_1 та син ОСОБА_3
Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України (в редакції 2003 року) спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї. В ч. 1 ст. 1270 ЦК України (в редакції 2003 року) зазначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Як вбачається з відповіді Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області 50/01-16 від 18 січня 2013 року (а.с.63-64) після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, яка на день смерті була зареєстрована по постійно мешкала в АДРЕСА_1, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернулися:
- її чоловік - ОСОБА_1, який на день звернення був зареєстрований в АДРЕСА_2, із заявою про прийняття спадщини. Його заява 15 листопада 2011 року прийнята та зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №994 та в цей же день заведена спадкова справа № 409/2011;
- її син ОСОБА_3, який на день звернення був зареєстрований в АДРЕСА_3, із заявою про прийняття спади шини. Зазначена заява надійшла до Другої держнотконтори Харківського району Харківської області 25 листопада 2011 року за вх. № 1119/02-14,в цей же день була зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №1040 та долучена до спадкової справи №409/2011.
Інших заяв про прийняття або відмову від спадщини в шестимісячний строк до нотконтори не надходило.
25 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Другої держнотконтори з заявою про видачу йому свідоцтва про право власності на ? частину у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте за час шлюбу, та свідоцтво про право на спадщину за законом. Другою держнотконторою Харківського району Харківської області 25 травня 2012 року були видані :
за реєстровим № 1-550 свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте за час шлюбу та за реєстровим № 1-552 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину у спадщині. Майно, на яке в зазначених частках були видані зазначені свідоцтва складається з не отриманої пенсії за червень 2011 року в сумі 2078,08 грн.,1/2 (одна друга) частка зазначеного спадкового майна залишилась відкритою для оформленням сином спадкодавиці - ОСОБА_3.
19 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Другої держнотконтори Харківського району Харківської області із заявою про додаткову видачу йому свідоцтв про право на спадщину згідно ст.. 1241 ЦК України та згідно ст. 1261 ЦК України.
19 листопада 2012 року Другою держнотконторою Харківського району Харківської області ОСОБА_1 були видані :
за реєстровим № 1-1261- свідоцтво про право на спадщину за законом на підставі ст.1241 ЦК України на 89/100 (вісімдесят дев'ять сотих) частин грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаціями, які знаходяться в ТВБВ№10020/0312м.Харків на рахунках №3888, №15913,№ 0574755, №0578297, №9155/12530, №91551010574;
за реєстровим № 1-1268 - свідоцтво про право на спадщину за законом на підставі ст. 1261 ЦК України на 1/2 частину у спадщині, яка складається з 11/100 (одинадцяти сотих) частин грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаціями, які знаходяться в ТВБВ №10020/03112 м. Харків на рахунках № 3888,№15913, № 0574755, №0578297,№9155/12530, № 91551010574. 1/2 частка вказаного спадкового майна залишилась відкритою для оформлення сином спадкодавиці - ОСОБА_3.
Інформація щодо заповітів від імені ОСОБА_6 у Спадковому реєстрі відсутня.
Крім того, як вбачається з відповіді Другої державної нотаріальної контори Харківського району, Харківської області від 02 грудня 2011 року № 1772/02-14 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було відмовлено в оформлені спадкових прав на житловий будинок АДРЕСА_1 по спадковій справі № 192/2003 в зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладено 21 березня 1996 року, то до нього слід застосовувати вимоги цивільного кодексу України 1963 року. Згідно ст. 227 ЦК України 1963 року договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього ж Кодексу). В зв'язку з тим, що реєстрація угоди на біржі не дорівнюється її нотаріальному посвідченню, то в цьому випадку порушено форму угоди, яку вимагає закон, тому наступають наслідки, передбачені ст. 454 ЦК України 1963 року, тобто недійсність цієї угоди. Тому сторонам було запропоновано з питання оформлення спадкових справ звертатися до суду.
Але ОСОБА_1 не звертався з позовними вимогами щодо визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним. Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, виключно в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.
Як вбачається з довідки начальника ПГПЧ-48 м. Люботин від 14 листопада 1997 року в будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 сталася пожежа, причина якої порушення правил монтажу електропроводки (а.с.17).
Крім того, Люботинською міською радою Харківської області прийнято рішення 29 листопада 2012 року № 438 про надання дозволу на збереження самочинно побудованих прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі заяви ОСОБА_3 (а.с.14). ОСОБА_1, вважаючи себе забудовником, до Люботинської міської ради із заявами не звертався.
Відповідно до висновку КП «Люботинське архітектурно-планувальне бюро», до якого звертався ОСОБА_3, з питання про стан забудову земельної ділянки з метою визначення відповідності містобудівним вимогам, зазначено що будівництво надвірних будівель виконано з порушеннями будівельних, санітарних та протипожежних вимог, згідно п. 3.25*, 3.26* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (а.с. 42-48). Умови, які запропоновано ОСОБА_3, останнім не виконані.
Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно і житлові будинки виникає з моменту завершення будівництва.
На підставі ч.ч.1,3 ст.22 Закону України «Про основи містобудування» в редакції, чинній на момент дії спірних правовідносин, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову чи знесення будинків та споруд.
Статтею 18 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Експлуатація не прийнятих у встановленому законом порядку об'єктів забороняється.
Тобто відповідно до зазначених норм права, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється комісіями відповідних організацій, а саме інспекцією державного архітектурного контролю у Харківській області.
Між тим, позивачем не надано до суду відповідних доказів, які згідно зі ст.ст. 58-60 ЦПК України свідчили б про те, що зазначені позивачем об'єкти нерухомості були прийняті в експлуатацію.
Статтею 376 ЦК України визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питання містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до вимог чинного законодавства.
При цьому згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати наявність спору про право.
Доказів звернення до відповідного державного органу з приводу узаконення спірного нерухомого майна: прибудови: літ. «А1-1», «А2-1»( 2005 рік забудови), навісу літ. «а1» (2005 рік забудови), літньої кухні літ. « Б»( 2005 рік забудови), льоху літ. «бп»,(2005 рік забудови), ганку літ. «б1»( 2006 рік забудови), гаражу літ. « Г» (2005 рік забудови), сараю літ. «Є» (1998 рік забудови), навісу літ. «Ж» (2005 рік забудови), душу літ. «З» (2007 рік забудови), убиральні літ. « Л» ( 2007 рік забудови), огорожі, колонки, вигрібної ями літ. «Я» ( 2005 рік забудови), або прийняття цим органом рішення про відмову у видачі відповідного правовстановлюючого документу, ОСОБА_1 не надано.
ОСОБА_1 та його представник не оспорювали того, що вони не зверталися до будь-яких органів та установ, з приводу оформлення документацію щодо прийняття в експлуатацію самочинно побудованих об'єктів.
Зазначені обставини визнали сторони по справі, підтверджуються наданими сторонами доказами та не оспорюються ними, тобто відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з договору довічного утримання (догляду), укладеного 16 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який було розірвано заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2013 року, передумовою для забезпечення позивача доглядом довічно, в договорі визначено відмову ОСОБА_1 від спадщини після смерті його дружини ОСОБА_6, що не є тотожнім з відчуженням майна на користь набувача. Але в даному випадку, при укладанні договору будь-якого майна ОСОБА_1 у власність ОСОБА_3 не передавалося. Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2013 року, зазначене рішення залишене без змін.
У подальшому, як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1, незважаючи на укладення спірного договору, звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини ОСОБА_6 і йому 25 травня 2012 року Другою держнотконторою Харківського району Харківської області було видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 63-64 т.1).
Проаналізувавши зібрані по справі докази, взявши до уваги думку сторін по справі, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі через необґрунтованість та незаконність позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 80, 208, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 1220, 1221, 1258, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України (в редакції 2003 року), суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І. В. Дем'яненко