Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
09.04.2009
Справа №2-7/144.1-2009
За позовом Приватного підприємства «Фірма «Омега-95» (97401, м. Євпаторія, вул. 9 Травня 84, кв.11; 97400, м. Євпаторія, вул. Дм. Ульянова, б. 72)
До відповідача Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд» (01001, м. Київ, вул. Артема, 59)
Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: 1) Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 6); 2) Феодосійський квартирно-експлуатаційний відділ району (98100, м. Феодосія, вул. Чкалова, 134)
За участю Військової прокуратури Військово-морських сил України
Про визнання дійсним договору та визнання права власності.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача: - не з'явився.
Від третіх осіб: 1) Куркча Р. М., предст., дов. №220/971/д від 24.11.2008 р.; 2) не з'явився.
Від прокуратури - Бучко Р. В., посв. №299.
Суть справи: Приватне підприємство «Фірма «Омега-95» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовної завою до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд», за участю третьої особи - Міністерства оборони України, в якій просить суд визнати дійсним договір від 31.03.2006р. № 16/03-06/2КСШк24 про компенсацію пайової участі Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-06/1КСШк24 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крим, м. Судак, мікрорайон «Шельф», 24 бухта «Капсель», створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на нерухоме майно (гуртожиток літ. А площею 106,7 кв. м, гуртожиток літ. Б площею 82,5 кв. м, насосна станція літ. Е площею 23,0 кв. м., навіс літ. П площею S забудови 11,9 кв. м, літній домик літ. В площею 68,3 кв. м, літній домик літ. Г площею 76,0 кв. м, літній домик літ. Д площею 14,8 кв. м, сарай літ. Ж площею S забудови 13,0 кв. м, сарай літ. З площею S забудови 28,0 кв. м, сарай літ. И площею S забудови 27,9,0 кв. м, сарай літ. К площею S забудови 23,4,0 кв. м, сарай літ. Л площею S забудови 5,6 кв. м, сарай літ. М площею S забудови 20,2 кв. м, сарай літ. Н площею S забудови 6,5 кв. м) , яке розташоване за адресою: АР Крим, м. Судак, мікрорайон «шельф», 24 бухта «Капсель».
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.03.2006 р. між Приватним підприємством «Фірма «Омега-95» та державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд» Мельник В. Л. був укладений інвестиційний договір №16/03-06/1 КСШк24 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крим, м. Судак, м-он «Шельф», 24 бухта «Капсель», створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін. За умовами цього договору пайовим внеском відповідача було певне нерухоме майно, вказане у додатку №1 до цього договору. На підставі пункту 6.6 договору 31.03.2006 р. між сторонами був укладений №16/03-06/2КСШк24 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі, після чого був підписаний акт приймання-передачі пайової участі (паю) МОУ та припинено дію інвестиційного договору №16/03-06/1КСШк24 від 27.03.2006 р. шляхом підписання акта про припинення його дії. За умовами цього акта Міністерство оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд» передало ПП «Омега-95» розмір своєї пайової участі в договорі №16/03-06/1КСШк24 від 27.03.2006 р., що склали спірні об'єкти нерухомого майна. Таким чином, позивач вважає, що він набув право власності на спірну нерухомість, проте офіційній реєстрації цього права перешкоджає відсутність нотаріального посвідчення договору №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. про компенсацію пайової участі. З урахуванням наведеного, позивач, керуючись статтею 220 Цивільного кодексу України, просить суд визнати дійсним вищевказаний договір №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. та визнати за ним право власності на компенсований пайовий внесок відповідача.
Рішенням ГС АР Крим від 15.05.2008р. позов був задоволений повністю.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду Заступник військового прокурора Військово - Морських Сил України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить суд рішення суду ГС АР Крим скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2008 р. касаційне подання заступника Військового прокурора Військово - Морських Сил України задоволено частково, рішення ГС АР Крим від 15.05..2008 р. скасовано, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа передана на розгляд судді Дворному І. І. із привласненням номеру 2-7/144.1-2009 та ухвалою від 14.01.2009 р. була прийнята до провадження.
Ухвалою ГС АР Крим від 05.02.2009 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, був залучений Феодосійський квартирно-експлуатаційний відділ району.
Представники сторін та Феодосійського квартирно-експлуатаційного відділу району у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням військового прокурора здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами у прядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази та заслухавши пояснення представників Міністерства оборони України та прокуратури, суд
27.03.2006 р. між Державою Україна через орган, уповноважений управляти майно, - Міністерство оборони України (Сторона-1), від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України «Укроборонбуд» Мельник В'ячеслав Леонідович, та Приватним підприємством «Фірма «Омега-95» (Сторона02) був укладений інвестиційний договір №16/03-06/1КСШк24 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крим, м. Судак, м-он «Шельф», 24 бухта «Капсель», створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Згідно з пунктом 2.1 Договору сторони відповідно до умов цього договору спрямовують свої сумісні дії і зусилля на проектування і будівництво та/або реконструкцію існуючих об'єктів житлово-цивільного призначення; їх матеріально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном при проектуванні, будівництві, реконструкції, що призведе до створення спільної часткової власності сторін цього договору.
Предметом договору є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Судак, м-он «Шельф» 24 бухта «Капсель» (п. 2.5 Договору).
Пунктом 2.6 Договору передбачено, що на будівельному майданчику (території, що підлягає забудові за цим договором) знаходиться нерухоме майно, яке в цілому складається з: гуртожиток літ. А площею 106,7 кв. м, гуртожиток літ. Б площею 82,5 кв. м, насосна станція літ. Е площею 23,0 кв. м., навіс літ. П площею S забудови 11,9 кв. м, літній домик літ. В площею 68,3 кв. м, літній домик літ. Г площею 76,0 кв. м, літній домик літ. Д площею 14,8 кв. м, сарай літ. Ж площею S забудови 13,0 кв. м, сарай літ. З площею S забудови 28,0 кв. м, сарай літ. И площею S забудови 27,9,0 кв. м, сарай літ. К площею S забудови 23,4,0 кв. м, сарай літ. Л площею S забудови 5,6 кв. м, сарай літ. М площею S забудови 20,2 кв. м, сарай літ. Н площею S забудови 6,5 кв. м.
Зазначене нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) Сторони-1 по цьому договору.
В пункті 6.6 Договору сторони визначили, що сторона-2 справі в будь-який момент з дати укладання цього договору здійснити дострокову компенсацію (викуп) пайової участі Сторони-1 у цьому договорі за згодою Сторін, шляхом укладення договору про компенсацію пайової участі (паю) Сторони-1 у цьому договорі.
31.03.2006 р. між сторонами був укладений договір №16/03-06/2КСШк24 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 27 березня 2006 року №16/03-06/1КСШк24 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крим, м. Судак, м-он «Шельф», 24 бухта «Капсель», створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Відповідно до пункту 1 цього договору Сторона-2 здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі (паю) Сторони-1 в інвестиційному договорі від 27 березня 2006 року №16/03-06/1КСШк24, за ціною та в строки, що визначені цим договором.
Пунктом 2 цього договору передбачено, що Сторона-2 здійснює компенсацію вартості пайової участі (паю) Сторони-1 у договорі від 27 березня 2006 року №16/03-06/1КСШк24 шляхом купівлі-продажу майна, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Судак, м-он «Шельф», 24 бухта «Капсель», та становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме: гуртожиток літ. А площею 106,7 кв. м, гуртожиток літ. Б площею 82,5 кв. м, насосна станція літ. Е площею 23,0 кв. м., навіс літ. П площею S забудови 11,9 кв. м, літній домик літ. В площею 68,3 кв. м, літній домик літ. Г площею 76,0 кв. м, літній домик літ. Д площею 14,8 кв. м, сарай літ. Ж площею S забудови 13,0 кв. м, сарай літ. З площею S забудови 28,0 кв. м, сарай літ. И площею S забудови 27,9,0 кв. м, сарай літ. К площею S забудови 23,4,0 кв. м, сарай літ. Л площею S забудови 5,6 кв. м, сарай літ. М площею S забудови 20,2 кв. м, сарай літ. Н площею S забудови 6,5 кв. м.
Викуп Стороною-2 пайової участі (паю) Сторони-1 в договорі від 27 березня 2006 року №16/03-06/1КСШк24 здійснюється за 500 000 грн. з урахуванням ПДВ.
Сторона-2 приймає у власність майно, що становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1 за договором від 27 березня 2006 року №16/03-06/1КСШк24, шляхом підписання акта приймання-передачі майна (п. 6 Договору).
Відповідний акт приймання-передачі був підписаний між сторонами 31.03.2006 р. (а. с. 36-37).
На підставі вищевикладених обставин позивач вважає, що він набув право власності на нерухоме майно, яке становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, однак, оскільки договір №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. нотаріально посвідчений не був, Приватне підприємство «Фірма «Омега-95» позбавлено можливості зареєструвати право власності на вищевказані об'єкти нерухомості, а тому, керуючись статтею 220 Цивільного кодексу України, просить суд визнати дійсним договір №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. та визнати за ним право власності на компенсований пайовий внесок відповідача.
Проте, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Так, аналіз договору №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. дозволяє суду зробити висновок про те, що спірний договір фактично є договором купівлі-продажу військового майна, статус якого визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Відповідно до вимог статті 1 цього Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 6 цього Закону передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Постановою Кабінет Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1919 було затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил.
Відповідно до пункту 2 цього Положення відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).
Пунктом 6 Положення передбачено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.
Згідно з абзацом 2 пункту 12 цього Положення (в редакції, станом на момент укладення спірного договору) реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
У той же час, сторони не представили суду доказів наявності прийнятого у встановленому порядку рішення Кабінету Міністрів України про відчуження військового майна, що свідчить про невідповідність форми спірного договору вимогам чинного законодавства України.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Судом встановлено, що сторонами не здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору.
Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
З огляду на зазначене, сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови, одна сторона має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій навіть тоді, коли він судом не визнаний недійсним.
Також, відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Виходячи з того, що Договір №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. нотаріально не посвідчений, у відповідності до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України він є нікчемним, а отже згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не покладає на сторін ніяких зобов'язань.
Однак, при цьому відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Так, зокрема, частиною 2 статті 220 цього Кодексу передбачено, що, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, для визнання Договору дійсним суду необхідно з'ясувати наявність досягнення сторонами згоди всіх істотних умов Договору, наявність повного або часткового виконання Договору та факт ухилення стороною від його нотаріального посвідчення.
Проте, матеріали справи спростовують твердження позивача про наявність всіх необхідних умов для визнання спірного договору дійсним. Так, як вже було зазначено вище, спірний договір був укладений з порушенням визначеної процедури відчуження військового майна, в матеріалах справи відсутні докази оплати вартості майна в сумі 500 000,00 грн. та докази ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Верховний суд України в Листі від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що правило статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов. Також Верховний суд України зазначив, що правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
З урахуванням вищевикладеного, правові підстави для визнання дійсним договору №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. відсутні.
Враховуючи те, що договір №16/03-06/2КСШк24 від 31.03.2006 р. є нікчемним, він, відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, не створює жодних юридичних наслідків, та не є підставою виникнення права власності, через що вимоги Приватного підприємства «Фірма «Омега-95» про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.