Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 206
Іменем України
16.04.2009
Справа №2-6/3778.1-2008
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Зубр», с. Тубільці Черкаського району Черкаської області,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Орсон», м.Марганець Дніпропетровської обл.
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1. Сімеїзська селищна рада, м. Ялта, смт. Сімеїз,
2. Акціонерне товариство закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів», м.Сімферополь,
3. Спільне Українсько-Британське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна», м.Сімферополь,
про визнання договору дійсним та визнання права власності.
Суддя Шкуро В.М.
представники:
Від позивача - Крицький Е.О., представник, довіреність від 04.03.2009р.
Від відповідача - Шинкарук П.Ф., представник, довіреність від 16.02.2009р.
Від третіх осіб: 1. Савопуло Б.М., представник, довіреність від 08.01.2009р. №02-14/3;
2. Високопояс М.А., адвокат, довіреність від 14.07.2008р.;
3. Акуленко О.А., адвокат, довіреність від 02.01.2007р.
Суть спору: ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Зубр» звернулося до господарського суду АР Крим із позовом до ТОВ «Орсон» про визнання дійсним договору купівлі-продажу чотирьох двоповерхових котеджів і сауни від 29.05.2003р. та визнання права власності на вказане нерухоме майно.
В подальшому позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просить визнати дійсним договір купівлі-продажу та додаткову угоду до нього від 29.05.2003р.
Позовні вимоги мотивовані наступним.
Норми діючого на час укладення договору купівлі-продажу Цивільного кодексу Української РСР не вимагали нотаріального посвідчення угод купівлі-продажу нерухомого майна між юридичними особами. Однак рішенням Сімеїзської селищної ради від 22.02.2008р. позивачу відмовлено у дозволі на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування котеджів і сауни з посиланням на те, що представлений договір купівлі-продажу не є документом, що підтверджує право власності, оскільки нотаріально не посвідчений. Після цього позивач звернувся до відповідача з пропозицією нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, але відповідач ухилився від явки до нотаріуса у зв'язку з чим, позивач просить визнати його дійсним у судовому порядку на підставі статті 220 ЦК України.
Відповідач позов повністю визнав.
Третя особа 1 (Сімеїзська селищна рада) у вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Треті особи 2, 3 проти позову заперечують, посилаючись на те, що станом на 29.05.2003р. власником спірного майна було Спільне Українсько-Британське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2001р. №12/2001. З 29.05.2002р. це майно перебувало у заставі ВАТ «Об'єднаний комерційний банк», дія якого була припинена лише 07.09.2005р. В подальшому Спільне Українсько-Британське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2007р. №39 продало спірне майно Акціонерному товариству закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів». Окрім того, рішенням господарського суду АР Крим від 29.07.2008р. у справі №2-13/8321-2008 укладений 29.05.2003р. між ТОВ «Орсон» та ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Зубр» договір купівлі-продажу чотирьох двоповерхових котеджів і сауни визнаний недійсним, що унеможливлює його визнання дійсним на підставі статті 220 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення сторін, третіх осіб, суд -
встановив:
29.05.2003р. між ТОВ «Орсон» (продавець) та ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Зубр» (покупець) укладено договір купівлі-продажу чотирьох двоповерхових котеджів літнього типу розміром 6х6 метрів кожний і сауни розміром 5х4 метрів, які знаходять за адресою: АР Крим, м.Ялта, смт.Паркове в районі човнової станції (далі - договір, т.1, а.с.11-13).
Сторони домовились, що продавець зобов'язується передати покупцю по акту приймання-передачі об'єкт протягом одного дня з моменту оплати (пункт 3.1 договору).
Відповідно до пунктом 3.2 договору перехід права власності відбувається в момент передачі об'єкту, що оформлюється актом приймання-передачі.
Згідно пункту 3.3 договору після оплати покупцем і оформлення акту приймання-передачі, сторони зобов'язались посвідчити цей договір нотаріально.
Цього ж дня сторони уклали додаткову угоду до договору стосовно строків і умов виконання пункту 4 договору.
Пунктом 4 договору у редакції додаткової угоди сторони визначили наступне:
Відповідно до пункту 2.3 договору, який підтверджує, що відносини права користування земельною ділянкою під будівлями, що підлягають реалізації, не урегульовані, сторони погоджуються з тим, що повна оплата в розмірі 100% ціни договору купівлі-продажу від 29.05.2003р. перераховується покупцем продавцю зразу ж після вирішення і урегулювання всіх питань, пов'язаних із землевідведенням відповідно до діючого Земельного кодексу України (т.1, а.с.10).
Актом звірки взаємних розрахунків від 01.07.2003р. сторони підтвердили, що сальдо взаємних розрахунків станом на 01.07.2003р. складає 0, що свідчить про здійснення позивачем повного розрахунку (т.1, а.с.6).
Позивач листами від 01.02.2007р. вих.№24 та 01.03.2007р. вих.№28 запрошував відповідача прибути в зручний для нього час по місцезнаходженню об'єкта для здійснення нотаріальних дій (т.1, а.с.15-16).
Відповідач направив листа від 10.04.2007р. за №101 у якому повідомив, що укладений між товариствами договір купівлі-продажу вважає дійсним, оскільки на 29.05.2003р. не вимагалось нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу і державної їх реєстрації. Прибути до нотаріуса не може у зв'язку з відсутністю грошових коштів (т.1, а.с.22).
Дослідивши надані сторонами у підтвердження своїх доводів і заперечень докази, заслухав представників сторін та третіх осіб, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Дійсно частиною 1 статті 47 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення договору, передбачалось, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
Однак якщо сторони бажали того, вони вправі були будь-якій угоді придати нотаріальну форму. А оскільки пунктом 3.3 договору сторони встановили для себе обов'язок нотаріально посвідчити договір після оплати покупцем і оформлення акту приймання-передачі, суд приходить до висновку, що між сторонами відбулася домовленість щодо обов'язкового нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу.
Згідно частини 1 статті 55 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, що була чинною на момент укладення договору) угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.
Аналогічна норма закріплена і у діючій в редакції Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003р. №1255-IV частині 1 статті 55 Закону України «Про нотаріат».
Пунктом 30 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.07.1994р. №152/361, яка діяла на момент укладення договору, передбачено, що договори про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.
Такі документи нотаріус приймає лише при наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу про реєстрацію прав на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа (абзац 2 пункту 30 із змінами, внесеними згідно наказу Міністерства юстиції України №45/5 від 03.06.2002 - набув чинності з 01.10.2002р.).
Аналогічна норма в подальшому була закріплена у пункті 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. №20/5.
Відповідно до діючого на цей час в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.08.2007р. №703/5 пункту 38 вказаної Інструкції угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються також лише за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.
Пунктом 61 вказаної Інструкції встановлено, що при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.
Обов'язковість державної реєстрації речових прав на нерухоме майно передбачалась Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, а з 03.08.2004р. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
На порушення наведених приписів ТОВ «Орсон» право власності на спірне нерухоме майно в установленому законом порядку не зареєструвало.
На вимогу суду про надання документів, які б підтверджували право власності продавця на спірні котеджі і сауну, ТОВ «Орсон» представлено договір купівлі-продажу від 10.01.2002р. з підприємцем Дубюк О.О. на поставу чотирьох двоповерхових дерев'яних котеджів і дерев'яної сауни, акти приймання-передачі, накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів (т.2, а.с.54-67, 37-39).
Однак вказані документи не є тими документами, представлення яких в силу статті 55 Закону України «Про нотаріат», пунктів 38, 61, 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. №20/05, є необхідною умовою нотаріального посвідчення договорів відчуження нерухомого майна. Зокрема, за відсутності державної реєстрації права власності ТОВ «Орсон» на спірне нерухоме майно, відповідач позбавлений можливості надати нотаріусу документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року N 84/5.
За таких обставин недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 29.05.2003р. та додаткової угоди до нього пов'язане не з ухиленням відповідача від таких дій, а з неможливістю подати нотаріусу необхідні документи.
Щодо вимоги про визнання за позивачем права власності на чотири двоповерхових котеджі літнього типу і сауну, які знаходять за адресою: АР Крим, м.Ялта, смт.Паркове в районі човнової станції суд виходить з наступного.
На виконання постанови Вищого господарського суду України від 20.11.2008р. суд неодноразово ухвала від 18.02.2009р., 05.03.2009р., 24.03.2009р. та безпосередньо в судових засіданнях 09.04.2009р. і 16.04.2009р. пропонував позивачу визначитися з обсягом позовних вимог з урахуванням поданої уточненої позовної заяви (т.1, а.с.24-25) та з підставами позову про визнання права власності на спірні об'єкти нерухомості.
Позивач відмовився давати будь-які пояснення з цього приводу, пославшись на необхідність зупинення провадження у справі.
Оскільки заява про відмову від позову згідно статті 78 ГПК України має бути викладена у письмовій формі, то за відсутності відповідної заяви, суд приходить до висновку, що поряд з позовною вимогою про визнання договору дійсним підлягає вирішенню судом по суті і вимога до ТОВ «Орсон» про визнання права власності.
З обґрунтування позивачем вимоги про визнання права власності, яке викладене у позовній заяві, слідує, що підставами визнання права власності на об'єкт угоди позивач вбачає наслідки задоволення заявленої вимоги про визнання цієї угоди дійсною.
Як видно з представлених позивачем фотокарток спірними є чотири двоповерхових дерев'яних котеджів та одноповерхова дерев'яна будівля сауни (бані), які зображені на фото №1 (т.2, а.с.40). На наданій Акціонерним товариством закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів» топозйомці пансіонату «Славутич» м.Ялта сел.Паркове видно, що два котеджі та сауна знаходять у межах наданої у постійне користування акціонерному товариству для будівництва і обслуговування пансіонату «Славутич» земельної ділянки площею 7,9091 га по вул.Паркове шосе,19 в сел.Паркове смт.Сімеїз (ліва нижня частина земельної ділянки), один котедж знаходиться на межі, а ще один поза межами цієї земельної ділянки (т.2, а.с.29, 42-44).
Позивач просить визнати право власності саме на вказані котеджі і сауну, які, в свою чергу, Акціонерне товариство закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів» вважає своєю власністю.
Вирішуючи спір між ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Зубр» і ТОВ «Орсон» про право власності на нерухоме майно, суд виходить з того, що визнання права власності є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, які передбачені статтею 16 ЦК України.
Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Інших підстав для пред'явлення такого позову цивільне законодавство не містить.
Судом встановлено, що позивач право власності на спірне нерухоме майно в установленому законом порядку не зареєстрував.
Отже підстава для пред'явлення позову про визнання права власності у зв'язку із втратою позивачем документа, який засвідчує його право власності відсутня.
Стосовно пред'явлення такого позову з мотивів оспорювання або не визнання права власності позивача іншою особою, в даному випадку це ТОВ «Орсон», суд зазначає.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 ЦК України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед який названий і такий спосіб, як визнання права.
Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що захисту судом підлягає цивільне право, яке порушене, не визнається чи оспорюється.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем. Для цього позивач у позовній заяві самостійно визначає особу, на яку, за його думкою, має бути покладена юридична відповідальність за порушення його прав і доводить перед судом, що саме ця особа має відповідати за позовом.
У позовній заяві відповідачем позивач зазначив ТОВ «Орсон», однак жодним чином не обґрунтував у чому полягає порушення, не визнання чи оспорювання ТОВ «Орсон» права власності позивача на чотири двоповерхових котеджі літнього типу та сауну, які знаходяться за адресою: м. Ялта, смт. Паркове, в районі човнової станції.
Натомість матеріали справи свідчать, що право власності позивача на вказані об'єкти заперечується не ТОВ «Орсон», а Акціонерним товариством закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів».
Так, з наданих Акціонерним товариством закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів» документів вбачається, що спірні чотири двоповерхових дерев'яних котеджі і одноповерхова дерев'яна будівля сауни (бані) ним були придбані у Спільного Українсько-Британського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2007р. №39 (т.1, а.с.85-86).
Вказані котеджі і сауна (баня) належали Спільному Українсько-Британському підприємству у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» на підставі укладеного 20.12.2001р. з приватним підприємцем Павлюком А.М. договору №12/2001 (т.1, а.с.42-44).
Роботи з облаштування фундаментів, підпірних стінок, зовнішніх мереж водопостачання, каналізації, енергопостачання, благоустрою прилеглої території, монтажу внутрішніх систем життєзабезпечення, покрівлі літніх будиночків бази відпочинку «Славутич» виконанні Колективним підприємством «ТІС і К» відповідно до договору підряду від 21.02.2002р. №055/2002 на замовлення Спільного Українсько-Британського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» (т.1, а.с.45-46).
Фактичне виконання підрядних робіт підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за квітень, травень, червень, вересень 2002р. (т.1, а.с.57-72).
Згідно бухгалтерської довідки від 19.11.2007р. вих.№107/1, загальні витрати Спільного Українсько-Британського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» на установку вказаних будиночків на базі відпочинку «Славутич» склали 376126,80 грн. (т.1, а.с.55).
Викладене дає підстави для висновку, що вказані котеджі і сауна були придбані і встановлені Спільним Українсько-Британським підприємством у формі акціонерного товариства закритого типу «ТЕР Холдинг Комп., Україна» за власних рахунок, а в подальшому відчужені Акціонерному товариству закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів». Відтак за позовною вимогою про визнання права власності має відповідати Акціонерне товариство закритого типу «Центр паливно-енергетичних ресурсів».
Однак, згідно статті 24 ГПК України суд може допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем лише за згодою позивача, що унеможливлює таку процесуальну дію за ініціативою суду.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем невизнання чи оспорювання його права власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Орсон», що тягне за собою відмову у задоволенні пред'явленої до ТОВ «Орсон» вимоги про визнання права власності.
Заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ «Орсон» на рішення господарського суду АР Крим від 29.07.2008р. у справі №2-13/8321-2008 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею справи, що розглядається іншим судом.
Апеляційна скарга подана через місцевий господарський суд у день судового засідання 16.04.2009р., відповідно вона на сьогодні не прийнята до провадження апеляційним господарським судом, що виключає зупинення провадження у даній справі.
Вступна і резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 16 квітня 2009 року.
Рішення оформлене відповідно до ст.84 ГПК України і підписане 21 квітня 2009 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.49, 82-84, 85, ГПК України, суд -
В позові про визнання дійсним укладеного 29.05.2003р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Орсон» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Зубр» договору купівлі-продажу та додаткової угоди до нього від 29.05.2003р. відмовити.
В позові до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орсон» про визнання права власності на чотири двоповерхових котеджів літнього типу та сауну, які знаходяться за адресою: м. Ялта, смт. Паркове, в районі човнової станції за Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Зубр» відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Шкуро В.М.