Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" грудня 2013 р.Справа № 922/4552/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БКЗ-Інвест", с. Губарівка
до 3-я особа, яка Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків", м. Харків не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків
про стягнення 626 737,06 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Каравана Р.В. (дов. № б/н від 25.06.2013 р.)
відповідача - Тимченко Ю.О. (дов. б/н від 25.09.2013 р.)
третьої особи - не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "БКЗ-Інвест", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайгон Фармінг Харків" (надалі - Відповідач) суми у розмірі 626 737,06 грн., а також просить суд покласти на Відповідача судовий збір.
Суд встановлює наявність заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.
Від Позивача заяв та клопотань не надійшло.
Від Відповідача заяв та клопотань не надійшло, у наданому відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні. Також надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, у наданому клопотанні просить суд розглядати справу без участі уповноваженого представника. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд переходить до розгляду справи по суті.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Письмових заперечень на відзив Відповідача не надав, так саме, як і у судовому засіданні.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
У червні - серпні 2012 року між Позивачем та мешканцями с. Кленове, с. Мерло Богодухівського району Харківської області було укладено договори оренди земель сільськогосподарського призначення загальною площею 138,1229 га, державна реєстрація яких була проведена 17.08.2012 року та 29.10.2012 року.
ТОВ «БКЗ-Інвест» у вересні 2013 році сплатило орендодавцям орендні платежі на загальну суму 84 874,5 грн.
Позивач вказує, що вказані вище земельні ділянки межують з земельними ділянками, що перебувають в оренді ТОВ «Трайгон Фармінг Харків». При цьому, ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» з 2007 року без належних правових підстав, а саме договорів оренди, що пройшли державну реєстрацію здійснювало господарювання на вказаних вище земельних ділянках.
У серпні-вересні 2012 року ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» без належних правових підстав самовільно зайняло орендовані ТОВ «БКЗ-Інвест» земельні ділянки та здійснило їх засів, чим позбавило Позивача можливості вільно користуватися орендованими землями.
У лютому 2013 року ТОВ «БКЗ-Інвест» повідомило прокурора Богодухівського району про факти неправомірного впливу ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» на власників земельних ділянок та їх самовільне зайняття. Прокурор направив вказану заяву за належністю до Державної інспекції сільського господарства в Харківській області.
Згідно відповіді Державної інспекції сільського господарства в Харківській області № 04.01-29/2505 від 25.03.2013 року ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» ухилилось від проведення відповідної перевірки.
За заявою ТОВ «БКЗ-Інвест» по факту самовільного зайняття земельних ділянок ТОВ «Трайгон Фармінг Харків» Богодухівським РВ ГУ МВС України в Харківській області були внесенні відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220220000418. На час розгляду справи досудове розслідування кримінального провадження № 12013220220000418 не закінчене.
Згідно самостійно здійснених Позивачем розрахунків сума збитків нанесених Відповідачем складає 132 862, 56 грн.
18.08.2012 року між Позивачем та ТОВ «Компанія «Аквітенс» м. Харків було укладено договір поставки № КП-СХ18/08-12, згідно умов якого Позивач у визначений договором строк зобов'язувався поставити у строк до 31.07.2013 року на користь ТОВ «Компанія «Аквітенс» сільськогосподарську продукцію майбутнього врожаю, а саме зерно пшениці озимої у кількості 260 тон за ціною 4 375,00 грн. та рапсу озимого у кількості 80 тон за ціною 1 800,00 грн. на загальну суму 818 000,00 грн.
20.08.2013 року на адресу ТОВ «БКЗ-Інвест» надійшла претензія ТОВ «Компанія «Аквітенс» за договором № КП-СХ 18/08-12 від 18.08.2012 року щодо сплати штрафу за неналежне виконання зобов'язань за договором.
30.08.2013 року ТОВ «БКЗ-Інвест» в порядку досудового врегулювання платіжним дорученням № 40 сплатило на користь ТОВ «Компанія «Аквітенс» суму штрафних санкцій у розмірі 409 000,00 грн..
Таким чином, у зв'язку з незаконними діями Відповідача, щодо самовільного зайняття земельних ділянок, що перебувають в оренді ТОВ «БКЗ-Інвест», Позивач не зміг виконати свої зобов'язання за договором поставки № КП-СХ18/08-12 від 18.08.2012 року, внаслідок чого був вимушений сплатити штрафні санкції у сумі 409 000,00 грн.
Позивач вважає, що за наслідками протиправних дій Відповідача Позивач зазнав збитків, у вигляді сплачених штрафних санкцій та упущеної вигоди на загальну суму 626 737, 06 грн.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охоронною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охоронною земель» та Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011, Державна інспекція сільського господарства у Харківській області є спеціально створений державою орган, який уповноважений здійснювати функції у спірних відносинах, що виникають в галузі охорони та раціонального використання земель.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до приписів Земельного кодексу України, земля може перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 3 ст. 78 ЗК України).
Громадяни та юридичні особи можуть набувати право користування (оренди) земельними ділянками державної та комунальної власності за рішеннями відповідних органів (ст. ст. 123, 124 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Відповідно до вимог чинного законодавства, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Відповідно до п. 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 N 110 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963",доказами самовільного заняття земельних ділянок та підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме: - акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; - протокол про адміністративне правопорушення; - припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); - акт обстеження земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що жоден із перелічених вище документів не складався уповноваженим суб'єктом владних повноважень.
Також, виходячи з матеріалів справи та наданих, 02 грудня 2013 року за вхідним № 44775 третьою особою письмових пояснень вбачається, що останній не здійснював розрахунку збитків за виокристання земельної ділянки.
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспоінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам - Держсільгоспоінспекцією та її територіальними органами на підставі матеріалів обстеження земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619.
Постанова КМУ від 1 листопада 2000 року № 1619 визначає які органи державної влади наділені повноваженнями здійснювати розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.
З позовної заяви вбачається, що Позивач самостійно здійснив розрахунок збитків, спричинених використанням земельних ділянок, на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963.
Пунктом 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963, визначено вичерпний перелік установ, які наділені повноваженнями щодо здійснення розрахунку розміру шкоди.
Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963 не передбачає можливості здійснення розрахунку розміру шкоди самостійно суб'єктом господарської діяльності.
Таким чином, Позивач безпідставно вимагає сплати збитків, спричинених, начебто, самовільним захопленням земельних ділянок Відповідачем.
Відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим правом фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Цивільно - правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина.
Враховуючи, що Позивач не надав суду документи, що свідчать про порушення саме з боку Відповідача прав та законних інтересів Позивача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача збитків, у вигляді сплачених штрафних санкцій та упущеної вигоди на загальну суму 626 737, 06 грн.
Таким чином, пред'явлена ТОВ «БКЗ - Інвест» вимога про стягнення суми збитків у розмірі 626 737, 06 грн. є необґрунтованою і не підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, суд зазначає, що надані Позивачем до матеріалів справи платіжні доручення та видаткові касові ордери стосуються правовідносин виниклих між Позивачем і сторонніх осіб і зазначені документи (т. І а.с. 157-172) не стосуються правовідносин пов'язаних із відшкодуванням шкоди учасником яких є Відповідач, а ґрунтуються на інших договірних зобов'язаннях Позивача.
Згідно зі статтею 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.
Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.
За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.
Враховуючи, що Позивач не надав суду документів, які б підтверджували обставини викладені у позові, суд визнає вимогу Позивача такою, що не підлягає задоволенню, оскільки останнє не ґрунтується на законі, не підтверджено матеріалами справи та позбавлені правових підстав.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові у задоволенні позовних вимог судовий збір покладається на Позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 22, 626, 627, 629, 1166 Цивільного кодексу України, статтями 1, 11, 173, 179, 193, статтями 12, 80, 83, 116, 122, 123, 125, 126, 152, 156, 157, 187, 188, 189 Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 06.12.2013 р.
Суддя(підпис) Жигалкін І.П.