Кіровоградської області
"27" квітня 2009 р.
Справа № 4/360
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Хилька Ю. І.розглянувши матеріали справи № 4/360
за позовом: державного підприємства "Тхорівський спиртовий завод", с. Тхорівка, Сквирський район, Київська область
до відповідача: державного підприємства "Маловисківський спиртовий завод", м. Мала Виска, Кіровоградської області
про стягнення 16875,14 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: участі не брали
від відповідача: участі не брали.
Про час та місце розгляду справи сторони належним чином повідомлені у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України Поштові повідомлення сторонам направлені 15.04.2009 року за № 5407, однак вони не виявили бажання реалізувати своє процесуальне право на участь у судовому засіданні, заяв чи клопотань про відкладення розгляду спрапви до суду не направляли. Господарський суд визнає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до приписів ст. 75 ГПК України.
Суть спору: Державне підприємство "Тхорівський спиртовий завод" подало позов про стягнення з державного підприємства "Маловисківський спиртовий завод" 16 875 грн. 14 коп. заборгованості за поставлений товар.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши правовідносини між учасниками спору, господарський суд,-
Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 19.08.2003 року контракту №25, предметом якого повноважні представники сторін визначили порядок проведення господарських операції по купівлі- продажу високооктанової кисневмісної добавки сирець (ВКДС) в кількості 100 тисяч декалітрів (1 млн. літрів). Згідно до розділу 4 вказаного контракту державне підприємство "Маловисківський спиртовий завод", м. Мала Виска, Кіровоградської області ( відповідач по справі) зобовязалось проводити 100 % попередню оплату відповідно до виставлених ДП Державне підприємство "Тхорівський спиртовий завод" (позивач по справі) рахунків- фактур.
На виконання умов контракту позивач провів поставку відповідачу згідно до товарно- транспортних накладних та на підставі довіреностей в період з 29.08.2003 року по 09.09.2003 року товар «ВКДС» в кількості 34631,99 дал на загальну суму 8619334 грн. 28 коп., яку відповідач отримав без будь- яких заперечень чи зауважень та використав на власний розсуд.
Однак, відповідач лише частково виконав свої зобовязання по оплаті отриманого товару, провівши оплату 845059 грн. 14 коп., у звязку з чим виникла заборгованість станом на 10.09.2005 року в розмірі 16875 грн. 14 коп., яка продовжує існувати і до часу звернення позивача з позовом до суду.
Господарський суд вважає, що викладені умови договору, права та обов'язки сторін, порядок виконання договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу.
За приписом ст.265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які не врегульовані цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Таким чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що підпадають під дію глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639,655,691 ЦК України підтверджують що це саме договір купівлі-продажу. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в товарно- транспортних накладних.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Спір фактично виник через небажання відповідача провести оплату поставлених позивачем партій товару на суму 16875 грн. 14 коп.
Укладений між сторонами договір та норми діючого законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати зобов'язання по оплаті поставленого та отриманого товару.
Позивач правомірно просить стягнути основний борг в розмірі 16875 грн. 14 коп. з відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в натурі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.
Натомість, проаналізувавши правовий статус відповідача, який перебував у процедурі провадження по справі про банкрутство, господарський суд не находить підстав для задоволення позовних вимог та вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову повністю, враховуючи наступне.
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.04.2005 року порушено провадження у справі №9/70 про банкрутство за заявою кредитора Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції.
Згідно до матеріалів справи №9/70 в офіційному друкованому органів газеті “Урядовий кур'єр” №66 07.04.2006 року опубліковано повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Позивачем проігноровано вимоги суду та не подано витребувані докази про звернення до суду по справі про банкрутство. Ухвалою від 04.12.2007 року господарський суд Кіровоградської області у справі №9/70 затвердив реєстр вимог кредиторів боржника ДП «Маловисківський спиртовий завод». Враховуючи викладене, позивач є конкурсним кредитором, оскільки заборгованість відповідача виникла в 2003 році, зважаючи на ту обставину, що останню поставку товару було проведено 28.10.2003 року згідно до товарно-транспортної накладної № 501249.
Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Згідно ч. 2. ст. 14 Закону зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Правові наслідки для осіб, які не звернулись в установлений термін зі своїми вимогами, визначені в п. 5 ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а саме: їх вимоги не розглядаються і вважаються погашеними.
Як вбачається із ухвали господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2007 року у справі №9/70 позивачем не заявлялись будь- які вимоги до відповідача по справі про банкрутство, а тому його вимоги необхідно визнати погашеними та такими, що фактично не підлягають до розгляду.
Судові витрати повністю покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України, але не стягуються, оскільки були ним уже сплачені при зверненні з позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 218, 526, 193 ГК України, ст.ст. 526, 901,1166, 1172 ЦК України, ст.ст.14, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст.ст.33, 34, 36,43,49,66,75,82,84,85 ГПК України, господарський суд , -
В позові повністю відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя Ю.І. Хилько