"01" квітня 2009 р. Справа № 9/354/05
За позовом: Незалежної церкви християн віри євангельської „Віфанія”, м.Миколаїв, вул.Бутоми, 1/1;
До відповідача І: Товариства з обмеженою відповідальністю „Вантажкомерц”, м.Миколаїв, вул.Московська, 55;
До відповідача ІІ: Державної митної служби України Миколаївської області, м.Миколаїв, вул.Московська, 57 А
про визнання недійсним договорів № 133 та 134 від 24.12.2004р.
Суддя Ржепецький В.О.
Від позивача: представник не з'явився.
Від відповідача І: Котова Ю.Ю., довіреність № 23/01 від 23.01.2009 р.
Від відповідача ІІ: Кіян О.В., довіреність №07-09/7207 від 18.09.2008р.
Представник позивача не з'явився в судове засідання. Вимоги ухвал господарського суду від 06.02.2009 р. та 17.03.2009р. не виконав.
Відповідачі в судове засідання з'явились, вимоги ухвал суду виконали, надали суду відзиви, в яких позов заперечили.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників відповідачів, господарський суд, -
Незалежна церква християн віри євангельської „Віфанія” звернулась до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Вантажкомерц” та Державної митної служби України Миколаївської області про визнання недійсними договорів № 133 та 134 від 24.12.2004р.
Позов обґрунтовано наступним. 24.12.2004р. до позивача у справі надійшов черговий гуманітарний вантаж. 24.12.2004р. за №133 та 134 між позивачем та відповідачем 1 укладено договори зберігання гуманітарного вантажу на складі відповідача. Від імені позивача договори підписано Орловим С.В., який не мав повноважень на укладення таких договорів. Позивач з посиланням на ст.ст.207, 227, 231 ЦК України просить визнати зазначені договори недійсними, оскільки їх було укладено неповноважною особою, під тиском та з введенням сторони договору в оману щодо свого права вчиняти правочин.
Позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з вимогами ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 203, 204, ч.2 ст.207 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Судом не приймаються посилання позивача на зазначені вимоги ст. 227 ЦК України, оскільки чинним законодавством не передбачено необхідності обов'язкового ліцензування діяльності, пов'язаної з укладення договорів зберігання. Крім того, у відповідності до вимог ст. 33 ШПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень. Позивачем належних доказів введення його в оману представниками відповідача стосовно свого права на вчинення оспорюваних правочинів (договорів зберігання) не надано.
На зазначених підставах судом не приймаються посилання позивача на вчинення його представником спірних правочинів під впливом обману та насильства, оскільки доказів. На підтвердження зазначених обставин, які могли б бути визнані належними в розумінні положень ст.ст. 34 ГПК, позивачем не надано.
Стаття 241 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Позивач звертався до першого відповідача листом від 16.03.2005р., в якому просив першого відповідача на момент видачі її декларацій видати вантаж, що був розмішений на складі тимчасового зберігання. 21 березня 2005 року позивачу були видані декларації, в яких він зазначався одержувачем вантажу, який зберігався на складі першого відповідача. 22 березня 2005 року вантаж виданий позивачу за видатковими накладними № 133 від 24.12.2004р. та № 134 від 27.12.2004р . Також підписано акт прийому-передачі виконаних послуг від 22.03.2005р.
Вищезазначене свідчить про вчинення позивачем дій по прийняттю до виконання договорів, тобто схвалення оспорюваних правочинів позивачем шляхом вчинення вказаних дій.
При цьому судом береться до уваги роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено: „Наступне схвалення юридичною особою угод, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її до виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін..). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.”
Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
Відмовити у позові повністю.
Суддя В.О.Ржепецький