ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
27.03.2009р.
м.Київ
№ 28/54
За позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі
м. Києва
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Дан”
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Премар”
про визнання угоди недійсною та стягнення одержаного за угодою
Суддя Митрохіна А.В.
Секретар судового засідання Цибульський Р.М.
Представники:
від позивача Варченко А.В. (дов. № 9361/9/10-008 від 12.12.2008 р.)
від відповідача-1 не з'явилися
від відповідача-2 не з'явилися
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.03.2009 о год. хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 18.04.09 р, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні 27.03.2009 р. з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання угоди, укладеної шляхом обміну документами, недійсною, на підставі статті 49 ЦК УРСР, про зобов'язання відповідача-1 повернути відповідачу-2 кошти, отримані за угодою, та про стягнення з відповідача-2 в доход держави товару, отриманого згідно видаткової накладної № 4 від 03.01.2003 р. на загальну суму 7 855,75 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірну угоду було укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави, при наявності у відповідача-1 умислу на ухилення від сплати податків
На думку позивача, про наявність умислу з боку ТОВ “Дан” при укладенні зазначених угод свідчить наступне: за адресою зазначеною в установчих документах відповідач-1 не знаходиться, податкову звітність на подає, визнано недійсними установчі документи ТОВ “Дан” з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002 р., а також свідоцтво платника податку на додану вартість видане ТОВ “Дан” з дати видачі.
Позивач вважає, що сукупність зазначених фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності Відповідача-1, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.01.2005 р. (суддя Борисенко І.В.) було порушено провадження у справі № 28/54.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.03.2005 р. (суддя Борисенко І.В.) провадження у справі № 28/54 було зупинено до розгляду Верховним Судом України справи № 2-1390/03.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду м. Києва від 04.10.2005 р. № 35 справу № 28/54 передано для подальшого розгляду судді Митрохіній А.В.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.01.2009 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 09.02.2009 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2009 р. справу № 28/54 призначено до судового розгляду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.03.2009 р. в зв'язку з неприбуттям в судове засідання представників відповідачів розгляд справи відкладено на 27.03.2009 р.
Відповідачі відзивів на позов не надали, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. У зв'язку з нез'явленням представників відповідачів та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення, а також повістки-виклики направлялися відповідачам за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в їх установчих та реєстраційних документах.
Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних і ній доказів.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Премар»укладено угоду шляхом обміну документами. Так, згідно видаткової накладної від 03.01.2003 р. № 4 ТОВ «Дан»зобов'язувалось реалізувати ТОВ «Премар»товар на загальну суму 7855,75 грн., в т.ч. ПДВ -1309,29 грн. ТОВ «Дан»зобов'язання було виконано в повному обсязі, а саме поставлено товар на підставі податкової накладної № 4 від 03.01.2003 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Премар” зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 10.06.2002 р., про що зроблено запис в журналі обліку реєстраційних справ за № 33381. Відповідно до витягу Головного управління статистики у місті Києві № 15-5267 від 28.12.2004 р. підприємство значиться в Єдиному державному реєстрі по м. Києву.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 р. по справі № 2-1390 за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва до Білгородського Антона Борисовича, Кононова Дмитра Павловича, третя особа: Державна адміністрація Оболонського району м. Києва, визнано недійсними установчі документи ТОВ «Дан»з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002 р.; свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «Дан»з дати видачі -07.11.2002 р. Судом встановлено, що один з засновників товариства Кононов Д.П. отримавши від невстановленої особи винагороду в розмірі 150 доларів США, передав їй установчі документи товариства, печатку та свідоцтво платника податку. При цьому, невстановлений представник ТОВ «Дан»після отримання печатки підприємства відкрив поточний рахунок в ЗАТ КБ «Донкредитінвест», не повідомивши про це державну податкову інспекцію. Рішення допущено до негайного виконання.
Посилаючись на ці обставини, позивач вважає, що укладена відповідачами угода має бути визнана недійсною на підставі ст. 49 ЦК України, оскільки спірна угода була спрямована на досягнення мети, суперечної інтересам держави і суспільства.
Доводи позивача суд вважає помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3 (з наступними змінами та доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 р. визначається, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак:
а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР України укладеного між відповідачами договору, а також про наявність у відповідачів умислу на укладення договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивач посилається на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 р. у цивільній справі № 2-1390, яким визнані недійсними установчі документи відповідача -1.
Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання статуту сторони договору недійсним, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Тому сам факт визнання недійсними установчих документів не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених таким підприємством.
Відповідно, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 р. не звільняє позивача від доведення наявності умислу у відповідача -1 на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і , як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.
Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Судом також враховується, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди не покладено обов'язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин. У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
На час укладання спірної угоди відповідач -1 був зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності та знаходився в ЄДРПОУ.
Позивачем також не доведено факту наявності суб'єктивного чинника на укладення спірної угоди саме з боку самої юридичної особи, а суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.
Наявність умислу, направленого на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави, в діях Відповідача-2 при укладенні спірної угоди, позивачем належними доказами не доведено.
Позивачем також не надано доказів, які б свідчили про порушення кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених в позовній заяві.
Виходячи з зазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів, що усна угода було укладено відповідачами з метою завідомо суперечною інтересам держави.
Також суд звертає увагу на те, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.
Цивільний кодекс УРСР, стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року. Цивільний кодекс України таких санкцій не передбачає.
За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.
Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
У відповідності до ч. 1ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Своїх вимог позивач суду не довів, належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог не надав.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя А.В. Митрохіна