Справа № 703/4685/13-ц
2/703/1565/13
03 грудня 2013 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючої-судді ОСОБА_1
при секретарі Сорока О.А., Кочетковій І.В.
з участю адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення,
встановив:
10 грудня 2001 року за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом ОСОБА_6 міського нотаріального округу за реєстрами №№ 4989, 4991, ОСОБА_5 придбала будинковолодіння та земельну ділянку площею 0,151 га в с. Будки, Смілянського району по пров. Шкільному, 8.
Позивач, посилаючись на те, що з листопада 2001 року проживає з відповідачкою однією сім'ю та будинок і земельну ділянку придбано за їх спільні кошти, просив визнати їх спільним майном подружжя, в зв'язку з чим визнати за ним право власності на 1/2 частину будинковолодіння з виділом конкретних приміщень у будинку та відповідної частини надвірних споруд, та на 1/2 частину земельної ділянки, виділивши йому її в користування. Також він просив стягнути понесені ним витрати по справі.
Відповідачка у своєму зустрічному позові просила виселити ОСОБА_4 з будинку № 8 по пров. Шкільному в с. Будки, Смілянського району без надання іншого житла, посилаючись на те, що він комунальні послуги не сплачує, утриманням та ремонтом будинку не займається, влаштовує сварки та створює стресові ситуації, погрожує їй, в зв'язку з чим вона вимушена звертатися до ОСОБА_6 Також просила стягнути з відповідача по зустрічному позову витрати по справі.
На підтримку своїх вимог ОСОБА_4 пояснив, що з листопада 2001 року став проживати зі ОСОБА_5 Так як вони не мали власного житла, то прийняли рішення купити в селі будинок. Спірний будинок було придбано за 3000 грн., з яких 1500 грн. були його коштами, а решта відповідачки. Спільно вони проживали до літа 2013 року коли остання стала його виганяти з будинку. За цей час вони газифікували будинок, збудували нову огорожу, літній душ, виклали з плитки у дворі стежки, обладнали ванну та туалет в будинку, поставили між ними та кухнею простінок, одні двері замурували, а інші обладнали, підвели в будинок воду, зробили каналізацію, замінили вікна, провели ремонт у жилих кімнатах, а саме: підбили стелю та поклеїли шпалери. Оскільки вони проживали як подружжя і під час цього були придбані будинок та земельна ділянка, вважає, що набув право на їх 1/2 частину. Крім того він не має іншого житла, повністю вкладав свої кошти в переобладнання будинку, а тому просить виділити йому в користування частину жилих приміщень та надвірних споруд і земельної ділянки.
Зустрічний позов не визнає повністю, в тому числі і з вказаних вище підстав, також посилаючись на те, що ще влітку 2013 року вони разом відпочивали на морі, ніяких сварок чи бійок між сторонами не було, а навпаки на даний час відповідачка перешкоджає йому проживати у спірному будинку, не пускаючи його до нього, погрожуючи розправою особисто та через свого брата.
На підтримку своїх вимог ОСОБА_5 пояснила, що будинок було придбано за кошти її баби, з якою вона проживала, що отримані першою за примусові роботи в Німеччині під час
Великої Вітчизняної війни. Сторони не проживали як сім'я, оскільки ОСОБА_4 то приходив на нетривалий час, то знову зникав на невизначений час та у невідомому напрямку. Всі ремонтні та будівельні роботи вона проводила самостійно та за власні кошти, хоча іноді відповідач за зустрічним позовом надавав допомогу своєю працею та за власні кошти замінив вікна в будинку на пластикові, придбав унітаз, умивальник з тумбочкою. Крім того відповідач протягом всього часу зловживав спиртними напоями, поки 2,5 роки тому не закодувався, вчиняв сварки та бійки, під час яких наносив їй тілесні ушкодження та висловлював погрози, внаслідок чого вона вважає, що існує загроза її життю, не сплачував комунальні платежі, не утримував будинок. На її вимоги звільнити належній їй будинок не реагує та продовжує свою протиправну поведінку.
Заслухавши сторони, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, проте таких вимог заявлено не було. Хоча даний факт має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки ст. 74 СК України передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Разом з тим відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» під час застосування ст. 74 СК України до осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коди чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі й між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідно до запису акта про розірвання шлюбу № 15 від 30 січня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвали шлюб, який було укладено 10 серпня 1985 року Пастирською сільською радою.
Таким чином на момент укладення договорів купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі, а тому його посилання на ст. 74 СК України як на підставу вважати вказане спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, в зв'язку з чим він має право на його 1/2 частину, не відповідає вимогам закону. Крім того за ст. 8 СК України якщо майнові відносини між подружжя, іншими членами сім'ї, та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України. Так за ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи скасовують цивільну відповідальність особи.
Як посилався позивач за основним позовом він став проживати як подружжя з відповідачкою з листопада 2001 року та у грудні 2001 року було придбане спірне майно. Проте вказані правовідносини виникли до набрання чинності з 1 січня 2004 року СК України, а тому і не можуть регулюватися його нормами. В той же час КпШС України, що діяв до 2004 року, не містив норми яка прирівнювала майнові права подружжя та осіб, що проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Оскільки ніякі інші вимоги позивачем за основним позовом заявлені не були, а суд самостійно не може вийти за їх межі, то позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, так як при відсутності підстав визнавати будинок та земельну ділянку спільним майном подружжя, не можуть бути задоволені відповідно і вимоги щодо виділу в натурі його частки з цього майна.
Відповідно до ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушення правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Таким чином законодавець передбачає декілька випадків виселення без надання іншого жилого приміщення.
Позивачка за зустрічним позовом в ньому та судовому засіданні посилалась на те, що відповідач комунальних послуг не сплачує, утриманням та ремонтом будинку і надвірних споруд не займається, перешкоджає її проживанню та господарюванню в будинку, постійно створює стресові ситуації, влаштовує сварки, погрожує. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_5 надала робочий проект газопостачання житлового будинку, договори з комунальними організаціями про надання послуг, укладені на її ім'я, квитанції про оплату комунальних послуг за 2013 рік. Проте вказані письмові документи не можуть бути доказами правомірності підстав виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення, а також всі ці документи і могли бути видані лише на власника будинку, з яким і укладаються договори про надання відповідних послуг чи про виконання певних робіт.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований у спірному будинку 16 листопада 2011 року зі згоди його власниці ОСОБА_5, тобто на законних підставах. Під час розгляду справи не здобуто ніяких доказів того, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням. Навпаки встановлено, що він приймав участь у проведенні переобладнань в будинку та його ремонті, придбанні матеріалів та обладнання, чого не заперечувала і сам позивачка за зустрічним позовом. Не встановлено і фактів використання ним жилого приміщення не за призначенням.
Що стосується виселення особи з підстав неможливості спільного проживання через систематичне порушення ним правил співжиття, то таких доказів, особливо щодо систематичності, також ОСОБА_5 надано не було, а прийти до висновку про необхідність виселення ОСОБА_4 лише на підставі пояснень ОСОБА_8 про те, що відповідач зловживав спиртними напоями, знущався з позивачки, робив її життя нестерпним, суд не може, оскільки повинен дослідити всі докази по справі в їх сукупності.
Таким чином зустрічний позов також не може бути задоволений.
Оскільки позовні вимоги судом не задоволені, то не підлягають стягненню на користь позивачів і витрати по справі.
На підставі ст. ст. 3, 8, 74 СК України, ст. 5 ЦК України, ст. 116 ЖК України, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 61, 213, 215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.
Головуюча: І. А. Зайончковська