Справа № 464/6919/13 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/783/7434/13 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.
Категорія: 44
26 листопада 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
головуючого - Павлишина О.Ф.,
суддів - Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,
при секретарі Олексів О.А.,
з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 11 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання втрати права на житлове приміщення,-
Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_4, ОСОБА_5 В апеляційній скарзі стверджують про невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначають, що відповідачі не проживають в спірній квартирі з травня 2012 року без поважних причин. Посилаються на технічний запис судового засіданні від 3.10.2013 року, в якому відповідачка надала пояснення, що поїхала проживати до своїх батьків добровільно, через особисте несприйняття поведінки та способу життя її колишнього чоловіка, жодної іншої поважної причини вона не вказала. Вважають безпідставним висновок суду про те, що відповідачка, повернувшись в червні місяці в квартиру, не могла в ній проживати. Зазначають, що жодним доказом не підтверджено, що вона забираючи речі в листопаді 2012 року, не змогла потрапити в квартиру. Крім цього, стверджують, що відповідачка з жодними заявами до позивачів, як власників квартири, та в інші установи, а також до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою не зверталась. Зазначають, що не відповідає дійсності твердження суду про те, що позивачі та третя особа визнають факт чинення відповідачці перешкод у проживанні в квартирі. Також посилаються на рішення Рожнянтівського районного суду Івано-франківської області від 5.03.2013 року, яким встановлено, що шлюб існує формально, сторони проживають окремо, позивачка - ОСОБА_2 перейшла проживати до батьків. Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 про заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Матеріалами справи встановлені наступні обставини.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-8)
З довідки з місця проживання про склад сім»ї і прописки ЛКП «Під Зуброю» від 14.06.2013 року вбачається, що у вказаній квартирі зареєстровані син співвласників квартири - ОСОБА_6, невістка ОСОБА_2 (відповідачка по справі) та їх малолітній син ОСОБА_7 (а.с.9)
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 5.03.2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.15)
Актами від 06.11.2012, 11.12.2012 року, 12.12.2012 року, 14.06.2013 року встановлено, що ОСОБА_2 та її син ОСОБА_7 не проживають в спірній квартирі з травня 2012 року. (а.с.10-13)
Згідно з довідкою Брошнів-Осадської селищної ради від 11.12.2012 року ОСОБА_8 разом зі сином ОСОБА_7 проживає в АДРЕСА_2 в квартирі свого дідуся. (а.с.17)
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 27.09.2013 року ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_7 тимчасово проживає у квартирі свого дідуся в АДРЕСА_2. (а.с.40)
Крім цього з довідки Брошнів-Осадської селищної ради від 27.09.2013 вбачається, що ОСОБА_2 не має власного житла в АДРЕСА_3 (а.с.41)
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина, їх діти і батьки.
Членами сім'ї власника будинку (квартири) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із власником будинку (квартири) і ведуть із ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.
Виходячи з аналізу даної норми, для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням необхідними є дві умови: не проживання особи в жилому приміщенні більше одного року та відсутність поважних причин.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що хоча відповідачка з малолітнім сином не проживає в спірній квартирі, однак поважною причиною непроживання останньої є факт чинення їй перешкод у проживанні через неприязні стосунки, які склалися між сторонами.
При цьому суд вірно взяв до уваги, що в листопаді 2012 року, коли відповідачка приїхала до м.Львова, її в помешкання не впустили, вхідні замки були замінені.
Крім вищенавеедного, з пояснень сторін, як і ОСОБА_9, вбачається, що останній проживає в спірній квартирі без реєстрації з осені 2012 року, що також унеможливлює проживання відповідачки у вказаній квартирі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що жодних поважних причин непроживання в відповідачки з сином в спірній квартирі не встановлено, колегією суддів не приймається до уваги у зв»язку з наступним.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що відповідачка з сином не проживає в спірній квартирі в зв»язку з поважними причинами.
Зокрема, в позовній заяві про розірвання шлюбу від 13 грудня 2012 року остання зазначає, що в травні 2012 року, після повернення з лікарні, ОСОБА_6 не впустив її в спірну квартиру, пояснюючи це тим, що «там живуть квартиранти», а всі її та дитини речі «викинуті в кладову». (а.с.14)
А відтак, безспірно вставлений факт чинення відповідачці перешкод у користувнані спірним житлом.
Крім вищенаведеного, колегією суддів приймається до уваги, що ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_7 тимчасово проживає в квартирі свого дідуся, що стверджується актом обстеження матеріально-побутових умов (а.с.40), жодним іншим житлом не володіє. (а.с.41)
З наведених обставин та враховуючи те, що відповідачка є колишнім членом сім'ї позивачів (власників спірного житла), та з поважних причин тимчасово не проживала в спірній квартирі, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні його позову.
Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права, про неправильність висновків суду, такі не грунтуються на матеріалах справи та спростовуються дослідженими доказами.
В зв"язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд, дослідивши докази та давши їм належну оцінку, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову, що відповідає вимогам закону, а тому нема підстав для його скасування.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307 , ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 11 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: Павлишин О.Ф.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Ніткевич А.В.