ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/18782/13 26.11.13
За позовом Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового
фонду Дарницького району м. Києва»
До Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим
господарством Дарницького району м. Києва»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Управління культури туризму та охорони культурної спадщини Дарницької районної
в місті Києві державної адміністрації
Про стягнення 18 110,27 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Вербовицька Я.І. представник за довіреністю № 333-Д від 30.04.13.
Від відповідача: Мохонько О.А. представник за довіреністю № 45/53-Д від 02.10.13.
Від третьої особи: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі - позивач) до Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва» (далі - відповідач) про стягнення 18 110,27 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на акт ревізії своєї фінансово-господарської діяльності, який було складено Державною фінансовою інспекцією в м. Києві, яким встановлено порушення позивачем умов здійснення господарської діяльності у розрахунках з відповідачем та третьою особою. Отже, посилаючись на вказаний акт та на приписи ст. ст. 224, 226 ГК України, позивач просить суд стягнути на свою користь з відповідача збитки в розмірі 18 110,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.13. порушено провадження у справі № 910/18782/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління культури туризму та охорони культурної спадщини Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - третя особа); розгляд справи призначено на 07.11.13.
30.10.13. від третьої особи через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких викладено клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника Управління культури туризму та охорони культурної спадщини Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.
05.11.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано клопотання про об'єднання справ № 910/18782/13, № 910/18802/13, № 910/18886/13 в одне провадження.
06.11.13. від відповідача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому Комунальне підприємство «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району м. Києва» просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, викладених в відзиві.
Розглянувши в судовому засіданні 07.11.13. клопотання позивача про об'єднання справ № 910/18782/13, № 910/18802/13, № 910/18886/13 в одне провадження, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Подане клопотання мотивовано тим, що вказані справи є однорідними за позовними заявами, пов'язаними однорідними позовними вимогами, подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача, виникають з аналогічних підстав та пов'язані між собою одним способом захисту права.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 58 ГПК України, суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.
Суддя вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих справ, які перебувають в його провадженні (п. 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції. Разом з тим справа № 910/18886/13 перебуває у провадженні іншого судді.
Об'єднання справ в одне провадження є правом, а не обов'язком суду.
При цьому, суд вважає, що сумісний розгляд об'єднаних справ № 910/18802/13 та № 910/18782/13 перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору. У вказаних справах фактично підлягають вирішенню два окремих спори між тими ж сторонами, підстави виникнення яких хоча і є аналогічними, однак, підлягають окремому обов'язковому дослідженню та ретельному вивченню.
В судовому засіданні 07.11.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 26.11.13.
В судовому засіданні 26.11.13. представником позивача подано заяву, яку розцінено судом як письмові пояснення по справі, в яких позивач незначним чином стилістично переформулював пред'явлені позовні вимоги без зміни їх змісту.
В судовому засіданні 26.11.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.11.13. проти позову заперечував.
Представник третьої особи в судове засідання 26.11.13. не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/18782/13.
В судовому засіданні 26.11.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.01.09. між позивачем (змінено найменування згідно з рішення КМР від 06.10.11. № 201/6417) (далі - Балансоутримувач) та відповідачем (змінено найменування згідно з рішення КМР від 06.10.11 № 201/6417) (далі - Замовник) було укладено Договір № 1-93Е на експлуатаційне обслуговування нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до якого (п. 1.1) Виконавець надає послуги по експлуатаційному обслуговуванню (прибиранню нежитлового приміщення), а Балансоутримувач одержує послуги для нежитлового приміщення за адресою: вул. Ревуцького, 6, загальною площею 434,7 кв.м.
За твердженням позивача, за вказаним Договором ним було сплачено відповідачу 18 110,27 грн. за період з 01.09.09. по 01.01.11.
Крім того, позивач вказує на те, що за експлуатаційне обслуговування вказаного приміщення відповідачу за вказаний період грошові кошти було сплачено третьою особою на підставі договору оренди.
Враховуючи вказане в сукупності та посилаючись на акт ревізії своєї фінансово-господарської діяльності, який було складено Державною фінансовою інспекцією в м. Києві, позивач вважає, що йому відповідачем було завдано збитків на суму 18 110,27 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд відзначає, що фактично єдиним обґрунтуванням позовних вимог є акт ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, проте, позивачем не подано суду первинні документи, якими обґрунтовані висновки, викладені в зазначеному акті ревізії.
Більш того, на вимоги суду, викладені в ухвалах від 30.09.11. та 07.11.13., сам акт ревізії № 11-30/1491 від 02.07.13. позивачем надано не було, а з наданих арк. 1, 38, 45 акту взагалі є неможливим дійти хоч якогось висновку навіть про його зміст.
Крім того, приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для звільнення сторін від доказування, до яких належить: обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування; факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони; вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені; рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Тобто зазначена стаття не містить такої підстави звільнення від доказування, як вимога Державної фінансової інспекції України про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни.
Таким чином, підстав для посилання в якості обґрунтування позовних вимог на акт ревізії фінансово-господарської діяльності позивача як на акти індивідуальної дії, в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
До того ж, акт ревізії взагалі не може бути доказом, в розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, та правовою підставою для стягнення грошових коштів (збитків).
Далі, в обґрунтування пред'явлених вимог про стягнення збитків позивач посилається на приписи ч. 1 ст. 224 ГК України та ч. 1 ст. 226 ГК України.
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
При цьому, приписами ч. 4 ст. 22 ЦК України відшкодування збитків розглядається як один із способів відшкодування майнової шкоди, яка, на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи може відшкодовуватися не тільки в грошовій формі, але й в інший спосіб, до яких віднесено відшкодування шкоди в натурі, тобто залежно від виду шкоди, умов та чинників, що її спричинили, обставин справи передбачена можливість застосування різних способів та порядку відшкодування шкоди.
Отже, нормами ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.06.).
Разом з тим, вказаного позивачем не доведено, а суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доведення покладається законом на позивача.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району м. Києва».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача, а саме, нанесення останньому збитків в розмірі, заявленому до стягнення.
Таким чином, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району м. Києва.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.12.13.
Суддя Т.М. Ващенко