19.11.2013
Справа № 271/4476/13-ц
Провадження №2/271/2010/13
19 листопада 2013 року м. Макіївка
Червоногвардійський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:
головуючий суддя Заставенко М.О.
при секретарі Гужвій В.В.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній власності на будинок, про визнання права власності на земельну ділянку -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідача про визначення частки в сумісній власності (а.с.15 -17) посилаючись на те, що Позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 В період шлюбу був придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_1. 23 грудня 2011 року брак був розірваний. Після розірвання шлюбу відповідачка приватизувала земельну ділянку на якій розташований будинок, що є сумісною власністю подружжя. Посилаючись на ст.120, 152 ЗК України, 377 ЦК України просив суд провести виділ ? частини садиби розташованої за адресою: АДРЕСА_1, припинивши право сумісної власності та признати право власності по ? частині за кожним садиби розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме: на будинок, літню кухню-сарай, сарай, бесідку, убиральню-душ, водопровід, огорожу та земельну ділянку, припинивши право особистої власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.
В судовому засіданні Позивач, зменшив позовні вимоги, які підтримав, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд визнати за ним право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 з господарськими спорудами: літньою кухнею-сараєм, сараєм, бесідкою, убиральньою-душем, водопроводом, огорожею та визнати право власності ? частину земельної ділянки припинивши право особистої власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що в період шлюбу між нею та позивачем на підставі договору купівлі -продажу від 03.02.2011р. був придбаний будинок АДРЕСА_1 та зареєстрований в БТІ 23.02.2013р. Однак частку грошей в сумі 2220 доларів США для придбання будинку Відповідачка взяла в борг та повертала його вже після розірвання шлюбу. Тому вважає, що частка Позивача в сумісній власності значно менше ніж ?. Вимоги про визнання за Позивачем права власності на ? частки земельної ділянки вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки приватизація земельної ділянки відбулась після розірвання шлюбу. Також пояснила, що на земельній ділянці власником якої вона є вона розпочала будівництво будинку відповідно до затвердженого проекту, необхідні дозволи для будівництва вона отримала.
Представник Відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилався на їх недоведеність та необґрунтованість.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний запис за №149 від 23 грудня 2011 року. За договором купівлі-продажу від 03 лютого 2011 року, ОСОБА_2 «Покупець» купила будинок та споруди за АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_2 23 лютого 2011 року зареєстровано в комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки» (а.с.31-33) Дані обставини також визнані сторонами в судовому засіданні.
За правилами статей 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Визначальною підставою для набуття подружжям права спільної сумісної власності за нормами сімейного законодавства є одна обставина: набуття (придбання) майна на час шлюбу, крім випадків, встановлених законом або договором. У зв'язку з чим ні дружина, ні чоловік не повинні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.
Презумпція права спільної сумісної власності подружжя закріплена приписами статті 60 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, веденням домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Нормами статей 63 та 70 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішені спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Зі рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Судом встановлено, що між колишнім подружжям шлюбний договір не укладався, будь-якої домовленості щодо зміни розміру часток у спільному майні немає. Відповідачам не було заявлено вимоги щодо зменшення належної Позивачу частки права власності на будинок.
За таких обставин суд дійшов висновку, що будинок та споруди за АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Під час судового розгляду справи ОСОБА_2 не подала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний будинок придбаний не для її сім'ї та за кошти, які не належали її сім'ї. Посилання Відповідача на те, що гроші для купівлі будинку були нею позичені, не підтверджені належними доказами, та не спростовують правовий висновок суду про те, що спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власності сторін.
Відповідно до ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
Згідно до ст.140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно акту про право власності на земельну ділянку серії ЯМ №673985 виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Макіївської міської ради від 28 серпня 2012 року №28/56 власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (а.с. 27).
Враховуючи, наведене суд приходить до висновку про безпідставність вимог Позивача про припинення права власності Відповідачки на земельну ділянку та визнання за ним права власності на ? частину земельної ділянки, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 3, 10, 11, 60, 61, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у спільній власності на будинок, про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем м. Сніжне Донецької області, право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 загальною площею 31,60 кв.м, житловою площею 16,80 кв.м. з господарськими спорудами : літня кухня-сарай, сарай, бесідка, убиральня-душ, водопровід, огорожа.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.