28.11.2013 року Справа № 904/7036/13
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопенко А.Є. (доповідач)
суддів: Дмитренко А.К., Крутовських В.І.
при секретарі судового засідання: Лазаренко П.М.
за участю представників сторін:
від відповідача: Бруснік Т. Г, довіреність №б/н від 15.08.13, представник;
представник позивача у судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м.Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2013р. у справі №904/7036/13
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила", м.Бориспіль Київської області
до приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м.Кривий Ріг
про стягнення заборгованості
У вересні 2013р. товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення 24053,81 грн. боргу за договором на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №126 від 24.05.2012р., а також пені в сумі 4 401,85 грн. та 3% річних у сумі 858,03 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2013р. по справі №904/7036/13 (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто основну заборгованість у сумі 24053,81, 24 грн., пеню в сумі 2573,75 грн., 3% річних в сумі 858,03 грн. та судовий збір в сумі 1613,20 грн.; в решті вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 24053,81 грн. (підтверджується накладною), доказів оплати заборгованості у вказаній сумі відповідачем не надано і в силу приписів статті 193 Господарського кодексу України, статей 525,526,625 Цивільного кодексу України позов в частині стягнення основного боргу та 3% річних задоволено. Щодо часткового задоволення позовних вимог по пені, то суд з послався на приписи пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу та стягнув пеню у сумі 2573,76 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив зазначене рішення господарського суду скасувати в частині стягнення 3% річних, пені та витрат по сплаті судового збору й в задоволенні цих позовних вимог відмовити, посилаючись на наступне:
- судом першої інстанції дана перевага доказам та доводам позивача, не враховані доводи відповідача, що, на думку скаржника, призвело до неправильного вирішення справи по суті;
- в порушення п.п.2.4, 6.4 договору відповідач не отримав сертифікат або паспорт якості ресурсів постачальника або виробника, акт прийому-передачі ресурсів, рахунок на оплату ресурсів; судом не враховано п.6.5 договору, згідно якого зобов'язання постачальника з поставки ресурсів не вважаються виконаними до надання документів, зазначених у п.6.4 договору; отже, вважає скаржник, оскільки позивач не в повному обсязі виконав своє зобов'язання по договору, відповідач не мав можливості виконати своє зобов'язання та зупинив оплату поставлених ресурсів;
- заборгованість по договору не є заборгованістю у розумінні ст.ст.220-221 Господарського кодексу України, відповідно стягнення пені за порушення терміну оплати ресурсів та нарахування 3% річних є безпідставним та необґрунтованим;
- оскільки зі сторони відповідача порушення по договору відсутні, немає підстав для нарахування пені як штрафної санкції;
- сума пені відповідно до п.8.3 договору складає 524,37 грн. за 109 днів прострочення з 10.09.2012р. по 27.12.2012р.
Позивач вважає доводи скаржника безпідставними, просить залишити рішення без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення присутніх у судових засіданнях представників позивача та відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід частково скасувати, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Між сторонами у справі 24.05.2012 року укладено договір на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №126, відповідно до п.1.1. якого постачальник (позивач) зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали (далі - «Ресурси») на умовах, передбачених цим договором.
Строк дії договору до 31.12.2013р. (п.10.5 договору).
До вказаного договору сторонами складено протокол розбіжностей №1 від 24.05.12р. та підписано специфікацію №1 від 24.05.2012р. (а.с.15-16).
На виконання умов договору по специфікації №1 від 24.05.2012р. позивач поставив відповідачу товар за загальну суму 24053,81 грн. за накладною №3430000644 від 06.06.2012р., яка підписана повноважним представником відповідача Курсітіс О.Я. (довіреність №818 від 05.06.2012р.) на отримання матеріальних цінностей (а.с.17-18).
Згідно з пунктом 5.2 договору оплата за поставлені ресурси буде проводитися протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з моменту постачання товарів.
Специфікацією №1 від 24.05.2012р. визначена умова оплати - протягом 21 календарного дня з моменту поставки (а.с.16).
Доказів оплати заборгованості за отримані по накладній №3430000644 від 06.06.2012р. ресурси на суму 24053,81 грн. відповідачем не надано.
Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про ненастання його обов'язку по оплаті матеріалів за підстав ненадання позивачем до початку приймання Ресурсів документів, передбачених п.п.2.4, 6.4 договору - сертифікату або паспорту якості ресурсів постачальника або виробника, акту прийому-передачі ресурсів, рахунку на оплату ресурсів з огляду на наступне.
Згідно статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Доказів звернення до позивача з вимогою про надання таких документів відповідачем не надано.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що відповідач не відмовився від товару, поставленого йому за договором, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 24053,81 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування 3% річних, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 858,03 грн.
Пунктом 7.2 договору в редакції протоколу розбіжностей №1 від 24.05.2012р. сторони узгодили, що у разі порушення строку оплати ресурсів, покупець зобов'язується оплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 названого Кодексу).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).
Пунктом 1 частини 2 ст.258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Грошові зобов'язання відповідача перед позивачем по даній поставці настали з моменту поставки ресурсів - 06.06.2012р., умови оплати - протягом 21 календарного дня з моменту поставки (а.с.16).
Господарським судом не взято до уваги те, що грошове зобов'язання мало бути виконане в строк до 27.06.2012р., отже починаючи з 28.06.2012р. має обчислюватись позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою 10.09.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності для вимог про стягнення пені.
Із заявою про визнання поважними причин пропущення строку позовної давності для вимог про стягнення пені (п.5 ст.267 Цивільного кодексу України) позивач до суду не звертався.
Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені (а.с.30).
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 4 401,85 грн. задоволенню не підлягають, рішення господарського суду в цій частині слід скасувати.
Також судова колегія зауважує, що господарський суд в оскаржуваному рішенні щодо вимог про стягнення пені зазначив: «Відповідно до п.8.3. договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочки, але не більше облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки».
Вказане не відповідає матеріалам справи, оскільки в п.8.3 договору йдеться про форс-мажорні обставини, а сплата пені обумовлена п.7.2 протоколу розбіжностей №1 від 24.05.2012р. до договору.
Отже, рішення господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення вимог по стягненню пені, у зв'язку з чим сума судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, повинна становити 1462,14 грн.
Доводи відповідача про те, що заборгованість по договору не є заборгованістю у розумінні ст.ст.220-221 Господарського кодексу України, відповідно стягнення пені за порушення терміну оплати ресурсів та нарахування 3% річних є безпідставним та необґрунтованим, спростовуються матеріалами справи.
За наведених обставин підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Щодо вимоги відповідача, викладеної в апеляційній скарзі, про скасування рішення господарського суду в частині витрат по сплаті судового збору та прийняття нового рішення про відмову в частині стягнення судових витрат, колегія суддів зауважує, що такі вимоги не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а в силу приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Судовий збір по апеляційній скарзі покладається на скаржника відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м.Кривий Ріг - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області 02.10.2013р. у справі №904/7036/13 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила" заборгованість в сумі 24 053,81 грн., 3% річних в сумі 858,03 грн. та судовий збір в сумі 1462,14 грн., видавши наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити».
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя А.Є. Прокопенко
Суддя А.К.Дмитренко
Суддя В.І.Крутовських
Повний текст постанови підписаний 02.12.2013 року.