07 листопада 2013 року Справа № 100444/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Мікули О.І.,
суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 18 квітня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії,-
24 березня 2011 року позивач звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління праці і соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації про зобов'язання нарахувати та виплатити допомогу у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в межах шестимісячного строку позовної давності, відповідно до ст.37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 18 квітня 2011 року у справі №2-а-984/11 адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії відповідача протиправними. Зобов'язано Управління праці і соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошової допомоги в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати за період з 24 вересня 2010 року по 18 квітня 2011 року на підставі положень ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норма матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суд відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та отримує допомогу у зв'язку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену ст.37 Закону №796-ХІІ, але у розмірі, встановленому Постановою №836, що є значно менше, ніж передбачено Законом.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.
Відповідно до ст.37 Закону №796-ХІІ громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Всупереч ст.37 Закону №796-ХІІ позивачу вказана щомісячна грошова допомога виплачувалася частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою №836, а не у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при визначенні розміру щомісячної грошової допомоги позивачеві застосуванню підлягають положення ст.37 Закону №796-ХІІ, а не вказана постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати відповідно до ст.37 Закону №796-ХІІ за період з 24 вересня 2010 року по 18 квітня 2011 року.
Оскільки суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак при цьому допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, колегія суддів визнає можливим змінити постанову.
Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову - змінити в частині негайного виконання.
Керуючись ст. 195, ст.197, ч.1 п.2 ст. 198, ст. 201, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації задовольнити частково, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 18 квітня 2011 року у справі № 2-а-984/11 в частині негайного виконання - змінити.
На підставі п.1 ч.1 ст.256 КАС України допустити зазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
В решті постанову Любешівського районного суду Волинської області від 18 квітня 2011 року у справі № 2-а-984/11 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.І. Мікула
Судді: В.Я. Качмар
А.Р. Курилець