ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
м. Київ
19 листопада 2013 року справа № 826/18048/13-а
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Соколова О.А., ознайомившись з позовною заявою
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві
про скасування акту № 575/17-10/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року та податкового повідомлення-рішення № 0003001701 від 12.04.2013 року,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування акту № 575/17-10/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року та податкового повідомлення-рішення № 0003001701 від 12.04.2013 року.
Розглянувши позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами, суддя прийшов до висновку, що вона не відповідає вимогам статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з огляду на наступне.
Відповідно частини 3 статті 106 КАС України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про судовий збір» зі змінами та доповненнями, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Так, згідно ст. 2 зазначеного Закону платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи.
Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.
Зі змісту Рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
З огляду на викладене адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.
Таким чином, звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.
На підставі вищевикладеного, судовий збір повинен бути сплачений за ставкою передбаченою за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, а саме 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат. (п.п.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»)
Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
На підставі вищевикладеного, судовий збір повинен бути сплачений за ставкою передбаченою за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, а саме10 відсотків розміру ставки судового збору.
Водночас, предметом оскарження є скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2013 року № 0003001701 на суму 38 020,81грн. Судом встановлено, що згідно квитанції № 28 від 05.11.2013 року ФО-П ОСОБА_1 сплачена сума судового збору у розмірі 70,00грн., що є меншою за розміром, яка встановлена в статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
У відповідності до п. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Суд звертає увагу, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти, висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.
Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За таких обставин, суд вважає, що оспорюваний позивачем акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розмінні статті 17 КАС України, оскільки акт перевірки не встановлює права та обов'язки позивача.
Акт № 575/17-10/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача не несе ніяких правових наслідків для позивача, та за своєю сутністю є інформаційною довідкою (та висновок, який є невід'ємною частиною акта), то вони не породжують будь-яких юридичних наслідків для позивача. Крім того, сам по собі оспорюваний акт перевірки безпосередньо не тягне для позивача несприятливих наслідків, не є обов'язковим для нього чи його контрагентів.
Отже, акт перевірки є лише засобом документування перевірочних дій і не встановлює відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, не встановлює та не змінює правовідносини, акт перевірки є підставою для прийняття рішення суб'єктом владних, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.
Таким чином, суд вважає за необхідністю зазначити, що позивачу необхідно уточнити свої позовні вимоги з урахуванням вищевикладеного щодо скасування акту № 575/17-10/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві.
Відповідно до ст. 108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
З огляду на вищевикладене, для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору у розмірі за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру та надати уточнення позовних вимог щодо скасування акту № 575/17-10/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві.
Керуючись ст. 106, 108, 165 КАС України, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва, -
ухвалив:
1. Залишити позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без руху.
2. Встановити позивачу для усунення недоліків позовної заяви десятиденний строк з дати отримання цієї Ухвали.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені п. 1 ч. 3 ст. 108 КАС України, а саме: позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Ухвала відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки встановлені ст.ст. 185-187 КАС України.
Суддя О.А. Соколова