29.11.2013 Справа № 2-3/12
Справа № 2/756/2/13
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
« 26» листопада 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Жежери О.В.;
при секретарях - Бабинцевій Т.М., Бабак М.Г., Гриненко І.В.;
за участю
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в м. Києві в залі суду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна‚ -
До суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна. Свої вимоги мотивує тим, що з 1998 року по червень 2008 року проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8. Факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.02.09 по справі 2-157/09. Проживаючи разом, вони фактично жили однією сім'єю: придбавали майно, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Спадкоємцями є відповідачі. За час проживання з ОСОБА_8, ними за спільні кошти було придбано: у 2000 році квартиру АДРЕСА_2; у 2003 році квартиру АДРЕСА_1; у 2001 році автомобіль марки «Фольксваген», 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_2; у 2001 році пай у кооперативі по будівництві та експлуатації індивідуальних гаражів «Схід» за адресою: АДРЕСА_3. Вказане майно вони за обопільною згодою зареєстрували за ОСОБА_8 Крім цього, вони за спільні кошти здійснювали ремонт та утримання цього майна. Зокрема, про участь позивача в утриманні та ремонт спільного майна свідчать: гарантійний договір №7/11/01 від 07.11.01 на встановлення вікон в квартирі АДРЕСА_2, квитанції про сплату комунальних платежів заповнених та підписаних позивачем. Після смерті ОСОБА_8 позивач продовжує сплачувати за комунальні платежі та підтримувати порядок в квартирах. Відповідачі не визнають за ним права власності на іншу частину спільного майна, бо вважають, що усе майно, в тому числі і набуте в фактичних відносинах зареєстроване за спадкодавцем, а тому входить до складу спадщини. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або визнається іншою особою. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про
власність», що діяв на момент придбання спільного майна - майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Аналогічне положення містить і ч. 4 ст. 368 ЦК України. Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей кодекс застосовується до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відносини щодо права спільної сумісної власності з померлою, виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року та продовжували існувати після. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України 2003 року спільною сумісною власністю вважається власність двох і більше осіб без визначення частки кожного з них. Зі змісту ст.ст. 370, 372 ЦК України випливає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю, чи виділу з нього частки учасників спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Будь-яких угод спільного майна між ним та померлою ОСОБА_8, не укладалося. Просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_8: квартиру АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_1; автомобіль марки «Фольксваген», 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_2; гараж у Кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Схід» за адресою АДРЕСА_3. А також просить визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; на 1/2 частину автомобіля марки «Фольксваген», 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_2; 1/2 частину гаражу у Кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Схід» за адресою: АДРЕСА_3.
Представник позивача уточнив позовні вимоги, а саме просить визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_8 гаражний бокс НОМЕР_3, 1-й поверх, площею 22,0 м. кв. з підвалом площею 22,0 м.кв. по АДРЕСА_3; просить визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаражного боксу НОМЕР_3, 1-й поверх, площею 22,0 м. кв. з підвалом площею 22,0 м.кв. по АДРЕСА_3.
Позивач та його представники у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити.
Відповідачі та їх представники у судовому засіданні позов не визнали, заперечували щодо його задоволення. Пояснили, що спірне майно, зазначене в позовній заяві, належало виключно ОСОБА_8, придбано лише за її кошти і не було спільною сумісною власністю з позивачем. Посилання позивача на ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» так само як і посилання на ч. 4 ст. 368 ЦК України не може прийнято до уваги, оскільки в даних нормах йде мова про членів сім'ї, проте, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 не були сім'єю.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.02.09 встановлено факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1998 року по червень 2008 року (а.с. 63-66). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.06.09 вказане рішення залишено без змін (а.с. 67-69).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 8).
Як вбачається з заповіту від 21.06.08 ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), народилась ІНФОРМАЦІЯ_6, все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що вона має право за законом заповіла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.12.11 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним відмовлено (а.с. 120-121). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.04.12 вказане рішення залишено без змін (а.с. 122-123).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16.04.13 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання заповіту недійсним відмовлено (а.с. 189-193). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.06.13 вказане рішення залишено без змін (а.с. 194-197).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Фольксваген» д.н. НОМЕР_2, власником є ОСОБА_8, автомобіль придбано у 2001 році (а.с. 14). Як вбачається з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 04.01.13 квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_10 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 19.08.2003 року №4070-у; квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_11, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14.09.2000 року №5410; гаражний бокс АДРЕСА_3 в ГБК «Схід» на праві власності зареєстрований за ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 30.08.12, наказ №1266-С/ГК (а.с. 169). Відповідно до довідки №338 від 06.03.13 ОСОБА_8 є власником гаражного боксу НОМЕР_3, 1-й поверх, площею 22,0 м. кв. з підвалом площею 22,0 м.кв. по АДРЕСА_3. Сума інвестиційного внеску за гаражний бокс в розмірі 22000,00 грн. сплачена 01.09.2001 року у повному обсязі (а.с. 206). Отже, все спірне майно, придбане ОСОБА_8 до 01.01.2004 року.
Позовні вимоги заявлено на підставі ст. 17 Закону України «Про власність», що діяв на час набуття ОСОБА_8 права власності на спірне майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», в редакції станом на 28.02.1995 року, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу про шлюб та сім'ї України (чинний до 01.01.2004 року) визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.
Згідно ч. 2 ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ї України (чинний до 01.01.2004 року) права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22.12.1995 року розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися
для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Конституція України вказує, що належність до членів сім'ї чи близьких родичів визначається законом. Закон до таких осіб відносить чоловіка, дружину, батька, мати, вітчима, мачуху, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, над якою встановлено опіку чи піклування, членів сім'ї чи близьких родичів цих осіб. Коло цих осіб є вичерпним.
Однак, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ніколи у зареєстрованому шлюбі не перебували, отже не є членами сім'ї, а норми статті 17 Закону України «Про власність» регулюють лише відносини з приводу майна членів сім'ї.
Рішенням суду визнано факт проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1998 року по 2008 рік, однак норма, яка регулює відносини щодо права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, а саме ч. 1 ст. 74 СК України (якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними) чинна лише з 01.01.2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю України, який був чинним до 01.01.2004 року не містив норми, яка б регламентувала спільну сумісну власність на майно чоловіка та жінки, що проживають однією сім'єю.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 17 Закону України «Про власність» в редакції станом на 28.02.1995 року, ст. 74 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 6, 13 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст.ст. 10, 15, 60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спільного майна - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається в Апеляційний суд м. Києва м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва.
Суддя: О.В.Жежера