Справа № 2703/13283/2012
Провадження 2/764/265/2013
Категорія 45
05 листопада 2013 року Ленінський районний суд м. Севастополя в складі:
головуючого - судді Фисюк О.І.
при секретарі - Цукановій Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ подружнього майна, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ майна,
Позивач звернулася з позовом до суду, уточнивши позовні вимоги, просить припинити право сумісного майна подружжя, розділити подружнє майно та визнати за нею право власності на 1/2 частку подружнього майна, яке складається з квартири АДРЕСА_1; квартири АДРЕСА_2; офісних приміщень № 2 (площею 102,00 мІ) та № 5 (площею 102,00 мІ) по АДРЕСА_3; житлового приміщення (площею 22,40 мІ), що розташоване в АДРЕСА_4; житлового будинку по АДРЕСА_5; гаража по АДРЕСА_6. Вимоги мотивовані тим, що майно придбано в період шлюбу за сімейні кошти, тому вона має право на 1/2 частку вказаного майна.
В процесі розгляду справи відповідачем поданий зустрічний позов, в якому він, вточнивши вимоги, просив припинити право сумісного майна подружжя, розділити подружнє майно та визнати за ним право власності на 1/2 частку подружнього майна, яке складається з квартири АДРЕСА_7; вбудованого гаражу площею 18,00 мІ, розташованого за адресою АДРЕСА_8; квартири АДРЕСА_9.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримала позов у повному обсязі, зустрічний позов просила розглянути відповідно до норм права.
Представник відповідача за первісним позовом позов не визнав, мотивуючи тим, що майно, яке зареєстровано за відповідачем, є його особистою власністю. Зустрічний позов підтримав у повному обсязі з виклдених в ньому підстав.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що обидва позови обґрунтовані й підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 24.01.1976 року. Шлюб розірвано за рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 10.04.1998 року. Розірвання шлюбу зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя 18.12.2009 року.
В період шлюбу сторонами було придбане майно: квартира АДРЕСА_1 (на підставі Свідоцтва про право власності від 17.05.2005 року), квартира АДРЕСА_2 (на підставі Свідоцтва про право власності від 01.02.2005 року), офісні приміщення № 2 (площею 102,00 мІ) та № 5 (площею 102,00 мІ) по АДРЕСА_3 (на підставі Свідоцтва про право власності від 15.04.2005 року), житлове приміщення (площею 22,40 мІ), що розташоване в АДРЕСА_4 (на підставі Свідоцтва про право власності від 11.12.2009 року), житловий будинок по АДРЕСА_5 (на підставі Свідоцтва про право власності від 13.01.2009 року), гараж по АДРЕСА_6 (на підставі Свідоцтва про право власності від 30.01.2001 року), квартира АДРЕСА_7 (на підставі Свідоцтва про право власності від 28.07.2005 року), вбудований гараж площею 18,00 мІ, розташований за адресою: АДРЕСА_8 (на підставі Свідоцтва про право власності від 28.07.2005 року), квартири АДРЕСА_9 (на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2005 року).
Представник відповідача за первісним позовом вказував, що шлюб між сторонами припинений 10.04.1998 за рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя, тому все майно, яке зареєстровано за відповідачем після цієї дати, є його особистою власністю. Однак суд вказані доводи не може прийняти до уваги, оскільки відповідачем не надано достовірних доказів цього. Та обставина, що існує рішення Нахімовського районного суду про розірвання шлюбу від 10.04.1998 року, сама пособі не свідчить про те, що шлюб був розірваний: згідно п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, але моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК. Із заявою про видачу рішення суду про розірвання суду ОСОБА_2 звернувся тільки в грудні 2009 року.
Крім того, у матеріалах справи є заява другого з подружжя про згоду на укладення договорів дарування нерухомого майна (засвідчена 18.02.2013 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3.) та заява другого з подружжя про згоду на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (засвідчена 30.08.2013 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4.), згідно до яких ОСОБА_2 дає згоду на відчуження нерухомого майна, придбаного ОСОБА_1 після 1998 року, та вказує, що майно придбане в період зареєстрованого шлюбу. Також у судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом пояснила, що ОСОБА_2 звертався у жовтні 2013 року до ОСОБА_1 з проханням дати дозвіл на відчуження об'єктів, що зареєстровані за ним, але вона відмовила йому. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 визнає майно, придбане до 2009 року включно, сумісним подружнім майном.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
У даному випадку при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосовувати як норми КпШС України ( в редакції 1969 року), так і СК України (в редакції 2002 року), оскільки спільне майно подружжя було придбано як до набрання чинності новим СК України, так і після.
У п. 9, 23 постанови пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", який втратив чинність з 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Згідно ст. ст. 22, 23 КпШС України (1969 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю; подружжя розпоряджуються ним за спільною згодою, а згідно ст. 28 цього кодексу в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності, враховуючі інтереси неповнолітніх дітей, або інтереси одного із подружжя, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч.1,2 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частинами 1,2 ст. 71 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із змісту п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 22.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
В матеріалах справи достатньо документів, які свідчать, що об'єкти нерухомого майна були придбані за кошти сім'ї, а тому суд вважає за необхідне задовольнити вимоги по первісному та зустрічному позовам.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
На підставі ч.2 ст. 60, 65, ч.1,2 ст. 70, ч.1,2 ст. 71 Сімейного Кодексу України, ч.1 ст. 319, ч.3 ст. 368, 372 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 Цивільного процесуального Кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розділ подружнього майна задовольнити.
Розділити подружнє майно та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1; 1/2 частку квартири АДРЕСА_2; 1/2 частку офісних приміщень № 2 (площею 102,00 мІ) та № 5 (площею 102,00 мІ) по АДРЕСА_3; 1/2 частку житлового приміщення апартаментів АДРЕСА_4; 1/2 частку гостьового будинку по АДРЕСА_5; 1/2 частку гаражу по АДРЕСА_6.
Право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2; офісні приміщення № 2 (площею 102,00 мІ) та № 5 (площею 102,00 мІ) по АДРЕСА_3; житлове приміщення апартаментів АДРЕСА_4; гостьовий будинок по АДРЕСА_5; гараж по АДРЕСА_6 припинити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збір в сумі 3219 грн.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ подружнього майна задовольнити.
Розділити подружнє майно та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_7; 1/2 частку вбудованого гаражу №8, розташованого за адресою: АДРЕСА_8; 1/2 частку квартири АДРЕСА_9.
Право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_7; вбудований гараж АДРЕСА_8; квартиру АДРЕСА_9 припинити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 збір в сумі 3441 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Севастополя через Ленінський районний суд м.Севастополя шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справи, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового
рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя-