01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26
"26" листопада 2013 р. Справа № 911/1044/13
за позовом публічного акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп», м. Київ,
до відповідача селянського (фермерського) господарства «Надросся», с. Погреби Тетіївського району,
про визнання договору недійсним та витребування майна
Суддя О.В. Конюх;
представники сторін:
від позивача: Сидоренко В.А., уповноважений, довіреність від 05.09.2013р. б/н;
від відповідача: Кравець В.П., довідка з ЄДРПОУ від 03.04.2013р. № 23-07/959-2;
в березні 2013р. позивач - публічне акціонерне товариство "Кашперівський бурякорадгосп" звернувся до господарського суду Київської області з позовом до селянського (фермерського) господарства "Надросся", в якому просив суд визнати недійсним укладений 29.09.2011р. між позивачем та відповідачем договір оренди автомобіля МАЗ 5334 номер 79-61 КХО та витребувати у відповідача на користь позивача зазначений автомобіль МАЗ 5334.
Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір оренди автомобіля від 29.09.2011р. з боку ВАТ "Кашперівський бурякорадгосп" підписаний Романенком І.М., який був призначений виконуючим обов'язки голови правління тимчасово рішенням наглядової ради акціонерного товариства, яке рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2012р. у справі №6/026-12 було визнано недійсним. За таких обставин, на твердження позивача, Романенко І.М. ніколи законно не займав посади голови правління позивача. Крім того, договір укладено всупереч інтересам позивача на вкрай невигідних умовах за ціною в середньому 180 разів меншою, ніж ринкова вартість такої оренди.
Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2013р. позов був задоволений, спірний договір оренди від 29.09.2011р. був визнаний судом недійсним на підставі ст. 232 ЦК України, як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною всупереч інтересам довірителя, з усвідомленням можливості настання несприятливих наслідків.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. рішення господарського суду Київської області скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові публічному акціонерному товариству «Кашперівський бурякорадгосп» відмовлено повністю. Постанова обґрунтована тим, що рішення наглядової ради про призначення Романенка І.М. виконуючим обов'язки голови правління було прийняте в межах повноважень, наданих Статутом; особі, призначеній уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника надано статус органу підприємства, що виключає застосування до відносин сторін ст. 232 ЦК України, а саме по собі визнання недійсним рішення наглядової ради рішенням господарського суду від 26.12.2012р. не має наслідком недійсність правочину, укладеного виконуючим обов'язки голови правління 29.09.2011р.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2013р. справу №911/1044/13 передано на новий розгляд до господарського суду в іншому складі суду. Згідно вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 26.09.2013р., під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити обставини внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей щодо повноважень Романенка Ігоря Миколайовича на вчинення дій від імені позивача - публічного акціонерного товариства "Кашперівський бурякорадгосп" станом на момент вчинення оспорюваного правочину (29.09.2011р.).
Ухвалою від 03.10.2013р. справа прийнята до провадження суддею Конюх О.В. для нового розгляду.
Відповідно до частини першої ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок Вищого господарського суду України суд ухвалами від 03.10.2013р. та від 23.10.2013р. витребував у позивача розширений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який має відомості про всі реєстраційні записи, в тому числі відомості про дати внесення та зміст записів про зміну керівника - підписанта ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» та ПАТ «Кашперівський бурякорадгосп».
21.10.2013р. позивачем подано заяву від 09.10.2013р. про зміну (доповнення) підстав позову, в якій позивач додатково твердить, що відносно позивача 22.06.2009р. було порушено справу про банкрутство № Б3/213-09, за таких обставин виконуючим обов'язки керівника позивача у відповідності до ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мало бути отримане погодження розпорядника майна на укладення спірного договору, оскільки балансова вартість спірного автомобіля МАЗ 5334 перевищує 1% балансової вартості активів боржника. Оскільки таке погодження розпорядника майна не було отримано, під час вчинення оспорюваного правочину не було дотримано вимог законодавства, що є підставою для визнання договору недійсним.
Ухвалою від 23.10.2013р. заяву позивача про відвід судді Конюх О.В. залишено без задоволення. Ухвалою від 23.10.2013р. відмовлено позивачу у роз'ясненні пункту 3 ухвали від 03.10.2013р. Ухвалою від 23.10.2013р. прийнято до розгляду заяву позивача про зміну (доповнення) підстав позову, розгляд справи відкладено.
Ухвалою від 06.11.2013р. суд в порядку ст.ст. 65, 111-12 ГПК України витребував у Державної реєстраційної служби Тетіївського районного управління юстиції письмові відомості про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців записів про призначення на посаду керівника юридичної особи ВАТ "Кашперівський бурякорадгосп" Романенка Ігоря Миколайовича, та записів про порушення відносно ВАТ "Кашперівський бурякорадгосп" справи про банкрутство та призначення розпорядника майна.
Позивачем подано клопотання від 11.11.2013р. про покладення штрафу на відповідача в порядку ст. 83 ГПК України за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. Зазначене клопотання судом було залишено без розгляду, оскільки застосування штрафу до сторони в порядку пункту 5 ст. 83 ГПК України належить до прав суду при прийнятті рішення і клопотання про застосування такого штрафу подано за межами прав позивача згідно ст. 22 ГПК України.
В судовому засіданні 12.11.2013р. розпочато розгляд справи по суті та відповідно до частини третьої ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 26.11.2013р. до 12 год. 00 хв. у зв'язку з необхідністю отримання витребуваних у Державної реєстраційної служби необхідних додаткових доказів, про що представники сторін були повідомлені особисто під розпис.
13.11.2013р. позивачем подано додаткові письмові пояснення, в яких позивач стверджує, що при укладенні оспорюваного договору всупереч ст. 180 ГК України та ст. 638 ЦК України сторони не визначили всіх необхідних істотних умов. Так, позивач твердить, що у Договорі сторони не дійшли згоди про те, чи підлягає предмет оренди страхуванню, та хто його має здійснювати; у пунктах 3.3, 4.2, 5.1, 9.1.1, 9.1.2, 9.2.1, 10.1 Договору не дійшли згоди щодо умов вказаних пунктів, сторони не визначили ціну договору (не вказано, 100,00 грн. має сплачуватись в місяць, квартал чи рік), а також в договорі не визначено строку його дії. За таких обставин позивач твердить, що оспорюваний договір оренди від 29.09.2011р. є неукладеним, орендоване майно (автомобіль МАЗ 5334) відповідачем було отримане та утримується безпідставно на підлягає поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦКУ.
Відповідач письмових пояснень суду не подав, в усних поясненнях проти позову заперечував.
Розглянувши позов публічного акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп», м. Київ (далі по тексту - ПАТ «Кашперівський бурякорадгосп») до відповідача - селянського (фермерського) господарства «Надросся», с. Погреби Тетіївського району (далі по тексту - СФГ «Надросся»), вислухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, врахувавши вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, які в порядку ст. 11112 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, господарський суд
відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).
Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений між ними 29.09.2011р. договір оренди автомобіля (далі - Договір), згідно якого ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» (орендодавець) передає, а СФГ «Надросся» приймає в строкове платне користування вантажний автомобіль марки МАЗ 5334, 1991 року випуску номер 79-61 КХО вартістю 16000,00 грн., який потребує капітального ремонту.
Відповідно до умов Договору:
- термін оренди складає десять років з моменту прийняття автомобіля і може бути скорочений лише за згодою сторін (пункти 3.1, 3.2 Договору);
- розмір орендної плати складає 100 грн. в місяць (квартал, рік), які сплачуються орендарем щомісячно (поквартально) готівкою через касу або в безготівковому порядку (пункти 4.1, 4.2 Договору);
- передача автомобіля в оренду здійснюється за актом здачі-приймання (пункт 5.2 Договору);
- після закінчення терміну дії оренди орендар протягом 10 днів з моменту закінчення строку оренди повертає об'єкт оренди у справному стані з урахуванням нормального зносу за актом передачі (розділ 8 Договору).
Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором найму транспортного засобу (§5 глави 58 ЦК України).
Позивач просить суд визнати недійсним вказаний договір, посилаючись на відсутність повноважень у особи, яка підписала договір з боку орендодавця - гр. Романенка І.М., діяти від імені юридичної особи ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп».
Відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних умов, необхідних для чинності правочину.
Відповідно до частин 1, 2, 3 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Сторонами в оспорюваному договорі є юридичні особи, які у відповідності до ст.ст. 80, 87, 89, 91 та 92 ЦК України створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, здатні мати цивільні права та обов'язки (крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині).
Відповідно до частин 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до позиції, викладеної в пунктах 3.3, 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).
Як зазначає Вищий господарський суд України у постанові від 26.09.2013р., вказівки якої згідно ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи, третя особа має визнаватись такою, що знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень відповідного органу товариства, в наступних випадках: 1) коли такі обмеження встановлені законом; 2) коли відомості про такі обмеження, встановлені статутом чи засновницьким договором, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (абзац одинадцятий ч. 2 ст. 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); 3) коли надані інші докази, які підтверджують, що третя особа під час вчинення оспорюваного або нікчемного правочину знала про обмеження, які встановлені для виконавчого органу чи наглядової ради юридичної особи на здійснення дієздатності останньої.
У відповідності до п. 12.5 Статуту ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" у редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину, голова правління вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.
Між тим, як випливає з пункту 12.3 Статуту ВАТ „Кашперівський бурякорадгосп" у редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину, наглядова рада Товариства вправі у разі необхідності тимчасово відсторонити голову та членів правління Товариства і призначити виконуючого обов'язки голови правління до прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів.
Вказане положення Статуту відповідає вимогам ст.61 Закону України "Про акціонерні товариства".
У відповідності до правових позицій Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності ( абзац третій п. 3.3. Постанови).
Як встановлено судом з матеріалів, наданих Державною реєстраційною службою Тетіївського районного управління юстиції, 29.04.2011р. зборами наглядової ради ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» було відсторонено від обов'язків голови правління Лазарчука О.Л. та призначено Романенка І.М. головою правління до прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів 23.07.2011р. (копія протоколу №2, засвідчена державною реєстраційною службою Тетіївського РУЮ, залучена до матеріалів справи).
На підставі вказаного рішення 25.05.2011р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис № 13491070014000145 про те, що керівником та підписантом ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» до прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів 23.07.2011р. є Романенко Ігор Миколайович (оригінали витягів з ЄДР від 13.11.2013р. № 17567347, від 13.11.2013р. № 17567189 залучені до матеріалів справи).
23.09.2011р. зборами наглядової ради ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» було перенесено збори акціонерів на 26.11.2011р. та призначено Романенка І.М. головою правління до прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів 26.11.2011р. (копія протоколу №3, засвідчена державною реєстраційною службою Тетіївського РУЮ залучена до матеріалів справи).
На підставі вказаного рішення 28.09.2011р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено запис № 13491070015000145 про те, що керівником та підписантом ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» до прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів 26.11.2011р. є Романенко Ігор Миколайович (оригінали витягів з ЄДР від 13.11.2013р. № 17567347, від 13.11.2013р. № 17567055 залучені до матеріалів справи).
Відповідно до частини 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За таких обставин, судом встановлено, що на момент вчинення оспорюваного правочину - Договору оренди автомобіля від 29.09.2011р. Романенко І.М. виконував обовязки голови правління ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» і мав право в порядку ст. 92 ЦК України та пункту 12.5 Статуту ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» вчиняти без довіреності дії від імені товариства, при цьому відомостей про обмеження його повноважень до Єдиного державного реєстру внесено не було (крім обмеження в часі - до 26.11.2011р.), що спростовує твердження позивача про те, що оспорюваний договір укладено неповноважною осорбою, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 2 ст. 203 та частини 1 ст. 215 ЦК України.
Суд звертає увагу на те, що рішенням господарського суду від 26.04.2012р. у справі №6/026-12 визнано недійсним та скасовано рішення наглядової ради ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» від 29.04.2011р., яким відсторонено Лазарчука О.Л. від виконання обов'язків голови правління та призначено виконуючим обов'язки голови правління Романенка І.М.
Однак, по-перше, станом на час укладення оспорюваного Договору 29.09.2011р. Романенко І.М. діяв як виконуючий обов'язки голови правління на підставі рішення наглядової ради ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» від 23.09.2011р. (до матеріалів справи залучена копія протоколу №3, засвідчена Державною рестраційною службою Тетіївського РУЮ), і суду не подано доказів того, що зазначене рішення Наглядової ради було скасовано в судовому порядку. А по-друге, рішення у справі № 6/026-12 було прийняте 26.04.2012р., відповідно не свідчить про відсутність повноважень у Романенка І.М. діяти від імені ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» станом на 29.09.2011р.
Як на підставу недійсності оспорюваного Договору позивач посилається також на те, що укладення Договору всупереч вимогам закону не було погоджено з розпорядником майна ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп».
Судом встановлено, що дійсно ухвалою господарського суду Київської області від 22.06.2009р. за заявою ТОВ «Анна» відносно ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» було порушено провадження у справі про банкрутство № Б3/213-09.
До Єдиного державного реєстру 30.06.2009р. було внесено запис № 13491150012000145 про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп (оригінал витягу від 13.11.2013р. № 17567347 залучений до матеріалів справи). Однак, відомості про розпорядника майна боржника до Єдиного державного реєстру станом на 29.09.2011р. внесено не було.
Позивач твердить, що ухвалою від 20.01.2010р. у справі № Б3/213-09 введено процедуру розпорядження майном та розпорядником майна ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» призначено Борисова Олександра Юрійовича (копія ухвали від 20.01.2010р. у справі № Б3/213-09 залучена до матеріалів справи за клопотанням позивача від 21.11.2013р.).
Дійсно, відповідно до пункту 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 22.09.2011р.) керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Позивачем подано суду копію фінансового звіту від 02.10.2011р., згідно якого вартість необоротних активів на кінець звітного періоду визначена в 3 263 000 грн., оборотних активів 600000 грн., тобто всього 3 863 000 грн., та копію фінансового звіту від 31.12.2011р., згідно якого вартість необоротних активів на кінець звітного періоду визначена в 3 150 000 грн., оборотних активів 391 000 грн., тобто всього 3 541 000 грн.
Пунктом 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (як в редакції від 01.04.2011р., так і в останній редакції, яка втратила чинність з 01.01.2013р.) орендований автомобіль належить до групи 2 основних засобів.
Відповідно до пункту 8.3.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.
Позивач, посилаючись на довідку від 21.10.2013р., оригінал якої залучено до матеріалів справи, твердить, що балансова вартість орендованого автомобіля МАЗ 5334 станом на 29.09.2011р. становила 160000,00 грн., тобто є більшою, ніж 1% вартості активів позивача.
Суд ставить під сумнів дані вказаної довідки та вважає їх недостовірними з наступних підстав.
По-перше, норма амортизації для групи 2 основних засобів підпунктом 8.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлена на рівні 10% за податковий квартал і суду не подано доказів того, що платник податків - ПАТ «Кашперівський бурякорадгосп» в порядку підпункту 8.6.1 вказаного Закону приймав рішення про застосування інших норм амортизації. Згідно пункту 8.3.8 вказаного Закону, амортизація основних фондів групи 2 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Враховуючи, що орендований автомобіль МАЗ 5334 1991 року випуску, його залишкова балансова вартість в 2011р. не могла бути 160000,00 грн.
Разом із тим, матеріали справи містять копію довідки ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» від 07.05.2012р., згідно якої балансова вартість автомобіля МАЗ номер 79-61 КХО становить 16000 грн. (без зазначення, на яку саме дату). Така ж вартість автомобіля 16000 грн. також зазначена в пункті 1.1.3 оспорюваного Договору.
За таких обставин, позивачем суду не доведено належними та допустимими доказами дійсну залишкову балансову вартість орендованого автомобіля та відповідно факт того, що балансова вартість орендованого автомобіля МАЗ 5334 станом на 29.09.2011р. перевищувала 1% балансової вартості всіх активів боржника.
По-друге, повноваження призначеного ухвалою суду від 20.01.2010р. у справі № Б3/213-09 розпорядника майна ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» Борисова Олександра Юрійовича були достроково припинені ухвалою суду від 27.10.2010р. у справі № Б3/213-09 за його заявою.
В наступному, ухвалою від 24.06.2011р. у справі № Б3/213-09 розпорядником майна ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» було призначено Гусара Івана Олексійовича. Однак, вказана ухвала від 24.06.2011р. була скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2011р. (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011р.) і законної сили не набрала. Про зазначений факт позивачу було відомо, оскільки апеляційне провадження з перегляду ухвали від 24.06.2011р. було відкрито за апеляційною скаргою ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп». За таких обставин позивач свідомо вводив суд в оману, посилаючись на ухвалу від 20.01.2010р. як на доказ факту призначення розпорядника майна ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп», з яким мав бути погоджений оспорюваний договір. Лише 08.06.2012р. ухвалою господарського суду Київської області у справі № Б3/213-09 за пропозицією Міністерства юстиції України розпорядником майна ВАТ Кашперівський бурякорадгосп» було призначено Гончарова Анатолія Олександровича.
За таких обставин судом встановлено, що на момент вчинення оспорюваного договору оренди автомобіля від 29.09.2011р. розпорядника майна ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» судом у справі № Б3/213-09 призначено не було. Зазначене підтверджується також даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, до якого відомості про призначеного розпорядника майна станом на 29.09.2011р. внесено не було.
За таких обставин твердження позивача про те, що відсутність погодження розпорядника майна на вчинення виконуючим обов'язки керівника ВАТ «Кашперівський бурякорадгосп» оспорюваного договору оренди автомобіля від 29.09.2011р. є підставою для визнання договору недійсним в порядку частин 1, 2 ст. 203, частини 1 ст. 215 ЦК України, матеріалами справи та дійсними обставинами спростовуються.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.
Під час розгляду спору у справі № 911/1044/13 судом було встановлено відсутність зазначених обставин, відповідно позовна вимога приватного акціонерного товариства «Кашперівський бурякорадгосп» до відповідача - селянського (фермерського) господарства «Надросся» про визнання недійсним договору оренди автомобіля від 29.09.2011р. задоволенню не підлягає.
Позовна вимога позивача про витребування у відповідача об'єкта оренди - автомобіля МАЗ 5334 номер 79-61 КХО 1991р. випуску є похідною від вимоги про визнання договору оренди недійсним, відповідно також задоволенню не підлягає.
Посилання позивача на те, що оспорюваний договір є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, відповідно зазначене свідчить про безпідставність отримання та утримування відповідачем майна позивача, суд відхиляє як необґрунтоване.
Так, відповідно до частини 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені істотними законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
По-перше, твердження позивача про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, спростовується матеріалами справи та дійсними обставинами з огляду на наступне.
Законодавство не містить спеціальної норми, яка б визначала перелік істотних умов, необхідних для укладення договору оренди транспортного засобу, в тому числі і §5 глави 58 ЦК України. За загальною нормою частини 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Розділом 1 Договору сторони визначили предмет Договору оренди та детально зазначили його характеристики, властивості та вади.
Всупереч твердженню позивача, розділом 4 Договору сторони визначили розмір орендної плати - 100,00 грн. В договорі дійсно, не конкретизовано, за який період (місяць, квартал, рік) встановлено цей розмір орендної плати. Однак, загальною нормою частини 5 ст. 762 ЦК України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Інше оспорюваним договором не встановлено, за таких обставин, зазначений в Договорі розмір орендної плати є щомісячним, що відповідач в усних поясненнях не заперечує.
Всупереч твердженню позивача, сторони Договору встановили строк його дії, визначивши пунктом 3.1 термін дії оренди - 10 років з моменту прийняття автомобіля.
Щодо твердження позивача, що сторони не узгодили умови пунктів 3.3, 4.2, 5.1, 9.1.1, 9.1.2, 9.2.1, 10.1, то зазначені умови законом обов'язковими не визначені, і жодна із сторін Договору на момент його укладення в порядку частини 1 ст. 638 ЦК України не заявила про те, що за ними має бути досягнуто згоди.
Щодо твердження позивача про те, що у Договорі сторони не дійшли згоди про те, чи підлягає предмет оренди страхуванню, та хто його має здійснювати, суд зазначає, що статтею 802 ЦК України передбачено, що страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем, а порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншим особам, встановлюється законом. Якщо в договорі вказана умова не передбачена, сторонам слід керуватися нормою Цивільного кодексу України.
По-друге, сторони не заперечують той факт, що договір оренди сторонами частково виконано - орендодавець передав об'єкт оренди орендарю (оригінал Акту прийому-передачі був оглянутий в судовому засіданні), і орендар користується орендованим автомобілем.
Поняття неукладений договір є тотожним договору, що не відбувся. Такі підходи закріплені в частині 8 статті 181 ГК України, де зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Ця правова позиція закріплена також частиною 2 статті 640 Цивільного кодексу України, де вказується, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Тобто, з цього слідує, що виконаний договір або договір, що виконується не може бути неукладеним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.02.2009 р. у справі №10/33/08).
В абзаці п'ятому пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 24.11.2011р. №01-06/1642/2011, зазначено, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 25 червня 2011р. №3-58гс11 та Вищий господарський суд України у постанові від 25.06.2011р. №7/221-09.
Враховуючи те, що за договором оренди автомобіля від 29.09.2011р. орендодавець передав об'єкт оренди орендарю, а орендар прийняв об'єкт оренди та користується ним відповідно до умов Договору, визначення договору як неукладеного не може мати місце.
Відповідно до загальної норми ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. Спеціальною нормою ст. 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі та у випадку, коли його стороною є фізична особа - підлягає нотаріальному посвідченню.
За таких обставин, сторони в належній формі (простій письмовій) досягли згоди з усіх істотних умов договору, відповідно оспорюваний Договір в порядку ст. 638 ЦК України є укладеним, відповідно вимога позивача про витребування у відповідача автомобіля МАЗ 5334 державний номер79-61 КХО з цієї підстави також задоволенню не підлягає.
Відповідач стверджує, що сплачує орендну плату, однак жодних доказів на підтвердження вказаного твердження суду не подав. Позивач заперечує факт сплати відповідачем орендної плати, посилаючись на залучені до матеріалів справи відповідно до клопотання позивача від 22.10.2013р. копії довідки відділення ПАТ «Креді Агріколь банк» в м. Тетіїв від 17.10.2013р. № 13736/095 (про те, що рахунок позивача з 27.08.2008р. є заблокованим), та довідки відділення ПАТ «Діамантбанк» від 21.10.2013р. № 355/20 (про те, що з моменту відкриття рахунку 12.02.2012р. коштів від СФГ «Надросся» на рахунок не надходило).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За таких обставин суду не доведено належними та допустимими доказами факт сплати відповідачем орендної плати позивачу повністю або частково.
Однак, несплата відповідачем орендної плати (тобто невиконання договірних зобов'язань) не має наслідком визнання договору недійсним, виключний перелік підстав для чого визначений законом. Несплата орендної плати протягом трьох місяців підряд в порядку ст. 782 ЦК України надає право наймодавцю відмовитися від договору найму та вимагати повернення речі, при чому договір найму є розірваним з моменту одержання наймачем такого повідомлення.
Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, виходячи із заявлених підстав позову, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Позивач на свою відмову від договору найму не посилається, суду не подано жодних доказів такої відмови, відповідно вимога позивача про витребування у відповідача автомобіля МАЗ 5334 державний номер79-61 КХО з цієї підстави також задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України суд покладає на позивача.
Враховуючи вищевикладене та позицію Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та
керуючись ст.61 Закону України "Про акціонерні товариства", частиною 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», пунктом 13 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», підпунктами 8.2.2, 8.3.5, 8.3.8, 8.6.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 11, 203, 204, 208, 80, 87, 89, 91, 92, частиною 1 ст. 638, частиною 2 ст. 640, частиною 5 ст. 762, ст.ст. 627, 782, 799, 802 Цивільного Кодексу України, ст. 179, 180, 181 Господарського кодексу України, статтями 1, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові публічному акціонерному товариству «Кашперівський бурякорадгосп» до селянського (фермерського) господарства «Надросся» у справі № 911/1044/13 відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Суддя Конюх О.В.
Повний текст рішення підписано 29.11.2013р.