іменем україни
20 листопада 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,
Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання права власності на ј частину будинку в порядку спадкування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року,
У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_4 про визнання права власності на ј частину будинку в порядку спадкування.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько - ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що він фактично прийняв спадщину після смерті батька, оскільки постійно проживав разом зі спадкодавцем, проте позбавлений можливості оформити таке право через те, що весь спірний будинок оформлено на його матір, ОСОБА_4, позивач просив його позов задовольнити та визнати за ним право власності на ј частину вказаного будинку.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за
ОСОБА_3 право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня
2013 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2013 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, просить рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня
2013 року скасувати й залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2013 року, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із безпідставності таких вимог.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.
Судом установлено, що батьки позивача: ОСОБА_4 та ОСОБА_6, з 1949 року перебували в зареєстрованому шлюбі, за час якого спільно збудували будинок АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС УРСР (чинного на час здійснення будівництва) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними
ст. 28 КпШС УРСР).
Таким чином, вказаний будинок належав подружжю ОСОБА_4 по Ѕ частині кожному.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на Ѕ частину спірного будинку.
У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За положеннями ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо він довів, що вступив в управління або користування спадковим майном. Доказом цього може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки на ім'я померлого, іменних цінних паперів, квитанцій про оплату комунальних та інших послуг, обов'язкового страхування майна та інших документів, виданих на ім'я померлого, на майно, користування, управління і розпорядження яким можливе тільки після оформлення прав на нього.
Судом установлено, що позивач постійно проживав у будинку своїх батьків до і після смерті спадкодавця ОСОБА_6, й, відповідно, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, що свідчить про прийняття ним спадщини.
Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою ЖРЕП-5 від 4 вересня 2012 року № 1732 (а.с. 116) та копією паспорта з відміткою про реєстрацію ОСОБА_3 (а.с. 45).
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази й надавши їм належну оцінку за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про те, що позивач ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 й набув права власності на ј частину спірного будинку.
Правильним є висновок суду першої інстанції й про те, що між сторонами існує спір про право на спадкове майно, оскільки відповідач у справі, ОСОБА_4, уклавши з банком договір іпотеки щодо всього будинку АДРЕСА_1, розпорядилася також і належною позивачеві ј частиною спірного будинку.
Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим й узгоджується з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що ні позивач, ні відповідач (спадкоємці ОСОБА_6.) до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини про виділ частки спадкодавця у спільному майні подружжя та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом не зверталися і між ними відсутній спір про право та про розмір часток у спадковому майні.
Однак таке посилання не ґрунтується на встановлених у справі обставинах.
У матеріалах справи (а.с. 165) міститься копія листа від 19 жовтня
2012 року № 856/01-16 Мукачівської державної нотаріальної контори, адресованого ОСОБА_3, в якому йдеться, зокрема про те, що оскільки правовстановлюючий документ на спадковий будинок був оформлений на ім'я дружини спадкодавця, ОСОБА_4, яка не звернулася до нотаріальної контори у безспірному порядку для виділу частки померлого у спільній сумісній власності подружжя на нерухоме майно, придбане за час перебування у зареєстрованому шлюбі, то у нього відсутня можливість у безспірному порядку оформити спадкове право на належну йому за законом ј частину спірного будинку. У зв'язку з викладеним позивачеві для оформлення спадщини на будинок АДРЕСА_1 рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на ј частину будинку в порядку спадкування за законом.
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону й дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, задовольнити.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня
2013 року скасувати.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
В.І. Мартинюк
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук