іменем україни
25 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Кузнєцова В.О., Наумчука М.І.,-
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Управління Пенсійного фонду України Чернігівському районі, третя особа: Управління державної казначейської служби України у Чернігівському районі, про відшкодування шкоди, що завдано актом, який визнано неконституційним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2013 року,
У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі про відшкодування шкоди, що завдано актом, який визнано неконституційним та просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 16 293 грн 90 коп.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він є пенсіонером, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інвалідом 2 групи, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. У відповідності до вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право на отримання пенсії по інвалідності у розмірі не нижче восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів суду наявність правової підстави для задоволення позовних вимог, оскільки поняття «визнання незаконним та скасування нормативного-правового акту» не є тотожним і взаємозамінним із поняттям «визнання таким, що не відповідають Конституції України (є некоституційними)».
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Натомість, відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав суду доказів того, що належним та компетентним органом ухвалено рішення про визнання незаконним та скасування нормативно-правового акту, прийняттям якого і було завдано шкоду позивачу.
Позивач, звертаючись до суду, вказав у позовній заяві, що розрахунок недоотриманої ним пенсії проведено на підставі положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС», основна мета якого спрямована на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України особа має право на відшкодування доходів, які особа могла б одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу вищезазначених норми у їх взаємозв'язку слідує, по-перше: не отримана позивачем пенсія, яка встановлена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС», спрямованого на здійснення соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи, не може розглядатися, як упущена вигода, зважаючи на те, що позивач ніколи не отримав би таких виплат за звичайних обставин, оскільки право на такі виплати у нього виникло в результаті надзвичайних обставин та подолання їх наслідків, а саме: Чорнобильської катастрофи; по-друге: ЦК України регулюються цивільні відносини, зокрема і відносини відшкодування шкоди, однак, слід зважити, що такі відносини мають бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню та майновій самостійності учасників, а отже питання виплати пенсії постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи не може бути врегульовано положенням ЦК України.
Отже, суди попередніх інстанцій, розглянули спір в межах заявлених вимог, у відповідності до ст. 11 ЦПК України та дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про відшкодування шкоди з підстав, передбачених статтями 1173-1175 ЦК України не ґрунтуються на законі і не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.
Таким чином, суди вірно встановили фактичні обставини справи, доводи касаційної скарги, матеріали витребуваної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: В.О. Кузнєцов
М.І. Наумчук