79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" листопада 2013 р. Справа № 909/706/13
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів Михалюк О.В.
Новосад Д.Ф.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1
б/н від 07.10.2013 року
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013 року
у справі № 909/706/13
за позовом Заступника прокурора м.Івано-Франківська в інтересах держави, в особі
Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,
АДРЕСА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської
ради, м. Івано-Франківськ,
про стягнення заборгованості в сумі 144 254,92грн., з яких: 139 395,46грн.-
заборгованості, 3 540,26грн. - пені, 139,11грн.- інфляційних втрат,
1 180,09грн. - 3% річних
за участю представників сторін:
від прокуратури: Макогон Ю.І.(прокурор відділу Прокуратури Львівської області
- посвідчення НОМЕР_2 від 24.10.2012 року)
від позивача: Чекайло В.М. (довіреність №153/01-20/66-в від 12.09.2013 року)
від відповідача: не з'явились
від третьої особи: Чекайло В.М. (довіреність №2-15/339 від 25.07.2013 року)
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Новосад Д.Ф. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 прийнято до провадження. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 року у склад судової колегії для розгляду справи № 909/706/13 замість судді Михалюк О.В. введено суддю Данко Л.С. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Данко Л.С., Новосад Д.Ф. розгляд апеляційної скарги відкладено. У зв'язку з зайнятістю судді Данко Л.С. у складі іншої колегії, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2013 року у склад судової колегії для розгляду справи № 909/706/13 замість судді Данко Л.С. введено суддю Михалюк О.В.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013 року у справі №909/706/13 (суддя Кобецька С.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - 139 395,46грн. - заборгованості, 139,11грн. - інфляційних втрат та 1 180,09грн. - 3% річних; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 в Доход державного бюджету України - 2814,29грн. - судового збору; стягнуто з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в Доход державного бюджету України 70,81грн. - судового збору; в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 3 540,26грн. - пені - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо виконання Договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста № 180 від 15.11.2012 року, зобов'язання по якому відповідачем не виконані, у зв'язку з чим у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 утворилася заборгованість, доказів погашення якої та штрафних санкцій, відповідно, станом на день розгляду спору суду не подано. При цьому, судом першої інстанції враховано, що Додатковою угодою від 19.11.2012 року до Договору від 15.11.2012 року, сторони змінивши терміни сплати пайового внеску, не встановили відповідальності у вигляді пені за їх порушення, відтак судом у задоволенні вимоги про стягнення 3 540,26грн. - пені відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ФОП ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 07.10.2013 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013р. у справі № 909/706/13 і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи.
Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що підприємець був змушений укласти договір № 180 від 15.11.2012р. про пайову участь, оскільки виконавчий комітет відмовлявся прийняти будинок в експлуатацію та затвердити Акт державної приймальної комісії, зокрема, як зазначає скаржник, Управління архітектури і містобудування виконкому міськради відмовлялось приймати участь в комісії по прийому будинку в експлуатацію. Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що ухвалою місцевого господарського суду від 02.07.2013р. було зобов'язано позивача провести звірку з відповідачем щодо виконання платіжних зобов'язань, проте позивач звірки не проводив, а суд при їх відсутності постановив рішення по даній справі.
Поряд з цим, скаржник покликається на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу без участі уповноваженого представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про судове засідання 02.09.2013 року.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, відтак просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013р. залишити в силі.
В дане судове засідання прибули прокурор, представник позивача та третьої особи, однак відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 року.
Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача. Більше того, розгляд апеляційної скарги вже відкладався ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2013р., зокрема, за клопотання апелянта про відкладення розгляду справи від 04.11.2013р. (вхідний номер канцелярії Львівського апеляційного господарського суду № 05-04/6556/13 від 04.11.2013р.)
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та третьої особи у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013р. у справі № 909/706/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що 15 листопада 2012 року між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (Виконком), Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (Фінансове управління) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Замовник) укладено Договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста №180 (надалі - Договір) (а.с. 13), відповідно до умов якого Замовник, що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення в межах власної земельної ділянки на АДРЕСА_2, в порядку та на умовах, визначених Договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Відповідно до п. 2.1. Договору Замовник зобов'язується сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені Договором.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що розрахунок розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку 1 до Договору.
Згідно з п. 3.2 Договору сторони погодили, що замовник сплачує пайову участь у сумі 139 395,46грн. в 7-ми денний термін з моменту реєстрації Договору.
Поряд з цим, дослідженням письмових доказів у справі судом встановлено, що Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, 15 листопада 2012 року, проведено реєстрацію Договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста №180 від 15.11.2012 року (довідка а.с. 42, журнал реєстрації договорів та довідок звільнення по фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортної інфраструктури міста а.с. 43-45).
Вищевказаний Договір укладено в письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України, ст. 181 ГК України.
Як встановлено колегією суддів, при розробці та укладанні зазначеного Договору його сторони керувалися ст. 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам, та ст. 627 ЦК України, яка вказує, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог діючого законодавства.
Крім того, відповідно до ч. 1. ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто цивільне законодавство дозволяє існування такого виду договорів, оскільки немає прямої заборони на їх укладання, а визнання договору недійсним можливе лише щодо існуючого, цілком індивідуального договору.
Станом на час розгляду даної справи, зазначений договір не розірвано, рішення органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу, які слугували підставою для його укладення, не скасовані у встановленому законом порядку, таких доказів сторони суду не представили (не надали), в матеріалах справи такі докази відсутні.
Таким чином, покликання апелянта на те, що він був змушений укласти договір № 180 від 15.11.2012р. про пайову участь, колегія суддів розцінює як надумані та спростовані наявними в матеріалах справи письмовими документами.
Документальні докази у справі засвідчують, що 19 листопада 2012 року між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (Виконком), Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (Фінансове управління) та ОСОБА_3 (Замовник) укладено Додаткову угоду до договору № 180 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (надалі - Додаткова угода) (а.с. 15), відповідно до умов якої Виконком дає згоду на розстрочення платежу, який підлягає сплаті Замовником на підставі Договору №180 від 15.11.2012 року, згідно із графіком, який є невід'ємною частиною Додаткової угоди.
Відповідно до п. 2. Додаткової угоди сторони визначили, що замовник зобов'язується сплачувати кошти в терміни, встановлені Графіком. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати 1 січня 2013р.
При цьому, Графіком розстрочення (Додаток до Додаткової угоди до Договору № 180 від 15.11.2012р. а.с. 16) встановлено порядок сплати пайового внеску: ІV квартал 2012 року - 139395,46грн.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору та Додаткової угоди (перерахування коштів за пайову участь у встановленому порядку), а саме у ІV кварталі 2012 року відповідачем не було внесено кошти, основна заборгованість на момент звернення до суду становила 139 395, 46 грн.
З'ясуванням доказів у справі встановлено, що 21 січня 2013 року позивач надіслав відповідачу претензію-вимогу № 2-07/39 (а.с. 24), із вимогою про погашення заборгованості щодо оплати пайового внеску, проте дана вимога залишилась без належного реагування з боку відповідача.
Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 139 395,46 грн. за неналежне виконання укладених між сторонами Договору та Додаткової угоди.
Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що позивач у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 139,11 грн. та 3 % річних у розмірі 1 180,09 грн. за період з 02.01.2013р. по 14.04.2013р., що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України (розрахунок а.с. 12).
В ході розгляду справи встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста №180 від 15.11.2012р. та Додатковою угодою від 19.11.2012р. та прострочив сплату коштів в сумі 139 395,46 грн., у зв'язку з чим позивачу завдані збитки у вигляді втрат за рахунок інфляції та витрат, які ним понесені для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування інфляційних втрат та 3% річних судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 139,11 грн. інфляційних втрат та 1 180,09 грн. 3 % річних за період з 02.01.2013р. (наступного дня після граничного терміну сплати пайового внеску) по 14.04.2013р. (дата визначена позивачем згідно поданого розрахунку а.с. 12).
Оцінюючи доводи позивача в частині стягнення 3 540,26 грн. пені, колегія суддів відзначає, що такі задоволенню не підлягають враховуючи наступне.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.1. Договору сторони обумовили, зокрема, що при простроченні платежу, визначеного п. 3.2. Договору, Замовник сплачує Виконкому пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день. Разом з тим, відповідно до п. 3.2 Договору, Замовник сплачує пайову участь у сумі 139395,46грн. в 7-ми денний термін з моменту реєстрації Договору.
Водночас, Додатковою угодою від 19.11.2012р. до Договору, узгоджено розстрочення платежу, який підлягає сплаті Замовником на підставі Договору №180 від 15.11.2012р. та встановлено граничний термін сплати пайового внеску - 1 січня 2013р., при цьому, сторони змінивши терміни сплати пайового внеску, не встановили відповідальності у вигляді пені за їх порушення.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 540,26грн. - пені, оскільки у Додатковій угоді змінюючи терміни оплати, сторони не передбачили за їх порушення відповідальності у формі пені.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання апелянта на те, що позивачем не виконано вимог ухвали місцевого господарського суду від 02.07.2013р. щодо проведення звірки по виконанню платіжних зобов'язань, колегія суддів встановила наступне.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2013р. (а.с. 30), зокрема, зобов'язано сторони провести звірку взаємних розрахунків станом на день розгляду справи. Обов'язок проведення покладено на позивача, при цьому зобов'язано відповідача забезпечити належне проведення даної взаємозвірки розрахунків.
На виконання вимог ухвали суду першої інстанції Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради листом № 2-15/487 від 23.08.2013р. (а.с. 39) надіслало підприємцю ОСОБА_3 для підписання два примірники Акту звірки взаємних розрахунків, що підтверджується фіскальним чеком № 4999 (зворотня сторона а.с. 39) та повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримане уповноваженим представником відповідача 30.08.2013р. (а.с. 41).
При цьому, в процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з пояснень представника позивача і третьої особи встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач відповіді на вищевказаний лист не надав. Разом з тим примірник підписаного Акту звірки взаємних розрахунків Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від підприємця ОСОБА_3 не отримувало.
Перевіряючи покликання скаржника на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу без участі уповноваженого представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про судове засідання 02.09.2013 року та оцінюючи доводи апеляційної скарги в цій частині, судова колегія відзначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити фізична особа-підприємець.
Більше того, з метою надання сторонам конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи та забезпечення принципу змагальності, закріпленого в ст. 4-3 ГПК України, судом першої інстанції розгляд справи відкладався ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 02.07.2013р. (а.с. 30), від 13.08.2013р. (а.с. 37). При цьому, відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 5, 31), тобто відповідачу було відомо про розгляд справи у суді першої інстанції.
Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що доказів, які унеможливлюють явку представника відповідача у судові засідання місцевого господарського суду у матеріалах справи немає, відтак, на підставі ст. 22 та ст. 75 ГПК України судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно було розглянуто справу за наявними в ній матеріалами. А тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є голослівними та спростованими матеріалами справи.
Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2013р. та від 04.11.2013р. скаржника зобов'язано надати суду докази зарахування судового збору за подання апеляційної скарги до спеціального фонду Державного бюджету України. Проте, скаржник вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду не виконав. Тому, колегія суддів вважає за необхідне покласти на скаржника судовий збір за перегляд рішення господарського суду Івано-Франківської області в апеляційному порядку, оскільки скаржником не подано суду належних доказів правильності сплати судового збору в частині щодо зарахування останнього до спеціального фонду Державного бюджету України.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.09.2013р. у справі № 909/706/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 б/н від 07.10.2013 року - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на скаржника та стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) у спеціальний фонд Державного бюджету України - 1 407,15 грн. (одна тисяча чотириста сім гривень 15 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
3. Господарському суду Івано-Франківської області видати накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Івано-Франківської області.
Повний текст постанови складений 28.11.2013р.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Михалюк О.В.
Суддя Новосад Д.Ф.