36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
27.11.2013 р. Справа №917/1997/13
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології світла"
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення 17919 грн. 58 коп. (з врахуванням заяви позивача №15/11-3 від 15.11.2013р.)
Суддя Тимошенко К.В.
Представники:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
04.10.2013р. від позивача надійшла позовна заява в якій позивач просить стягнути з відповідача 16891 грн. 23 коп. заборгованості за поставлену продукцію та 926 грн. 84 коп. річних.
06.11.2013р. від позивача надійшла заява без номера і дати в якій позивач збільшує розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 16891 грн. 23 коп. основного боргу та 1437 грн. 37 коп. річних (а.с. 89-105).
22.11.2013р. від позивача надійшла заява №15/11-3 від 15.11.2013р. про збільшення позовних вимог в якій позивач просить стягнути з відповідача 16891 грн. 23 коп. основного боргу та 1028 грн. 35 коп. річних (а.с. 116-117). Зазначаючи в цій заяві про збільшення позовних вимог позивач фактично зменшує їх розмір, порівняно з розміром вимог, зазначених в заяві позивача без номера і дати (а.с. 89-105).
На підтвердження надіслання копії цієї заяви відповідачу позивачем надано копію фіскального чеку "Укрпошти" від 15.11.2013р. та копію опису вкладення (а.с. 136).
Згідно статті 22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, отже заяви позивача не суперечать законодавству. Виходячи з матеріалів справи вказані заяви не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб. З врахуванням цього заяви про збільшення та про зменшення розміру позовних вимог прийняті судом.
Вищий господарський суд України в постанові пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012рр. зазначив, що у разі прийняття судом заяви про зменшення чи збільшення розміру позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої і вирішується спір.
Таким чином, розглядається позов про стягнення 16891 грн. 23 коп. заборгованості за поставлену відповідачу продукцію та 1028 грн. 35 коп. річних.
Відповідач чи його представник в жодне засідання суду не з'явився. Копії ухвал суду про порушення провадження у справі від 07.10.2013р., про відкладення розгляду справи від 22.10.2013р. та від 06.11.2013р. повернулись до суду не врученими (а.с. 45-48, 54-57, 109-112).
Копії зазначених ухвал надсилались відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою. яка відповідає його адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - а.с. 60-61).
Згідно п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, відповідно до ст. 64 ГПК України, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.
Відповідач відзиву на позов не надав, в зв'язку з цим справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Позивач просить стягнути з відповідача 16891 грн. 23 коп. заборгованості за поставлену продукцію та 1028 грн. 35 коп. річних.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Нові технології світла" (постачальник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладений договір поставки №63 від 25.11.2011р. (далі - договір), на виконання цього договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на суму 38552,46 грн. і що в порушення договірних зобов'язань відповідач не здійснив оплату у визначений договором строк та частково повернув отриманий за договором товар на суму 21661,23 грн.
Згідно наданої позивачем копії договору поставки від 25.11.2011р. №63 (а.с. 10) постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Кількість, найменування, асортимент, сортамент і ціна товару вказуються в рахунках-фактурах, пропонованих до оплати, і видаткових накладних, за якими товар прийнято покупцем від постачальника. Видаткові накладні або рахунки-фактури мають юридичну силу специфікацій в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та є невід'ємними частинами цього договору. Сторони домовилися, що всі товари, отримані покупцем від постачальника вважаються отриманими у виконання цього договору, якщо не обмовлено інше. Оплата отриманого товару проводиться відповідно до реалізації товару кожні 10 (десять) календарних днів у розмірі реалізованого товару. Незалежно від суми реалізованого товару покупець зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар терміном не пізніше 90 (дев'яносто) календарних днів від дати видаткової накладної, за якою передано товар. (пункти 1.1, 1.2, 1.3, 2.3 договору).
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно умовам договору, відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На підтвердження поставки товару позивачем надані копії видаткових накладних №НТІ-001938 від 28.11.2011р. на суму 11574,84 грн.; №НТІ-000552 від 28.03.2012р. на суму 12732,18 грн.; №НТІ-000553 від 28.03.2012р. на суму 5743,92 грн.; №НТІ-000554 від 28.03.2012р. на суму 8501,52 грн. (а.с. 12-19). Видаткові накладні засвідчені підписами і печатками відповідача. Крім того, факт отримання відповідачем товару на суму 38552 грн. 46 коп. підтверджений наданою позивачем копією акта звірки, засвідченого підписами і печатками обох сторін (а.с. 20).
Частиною 2 пункту 2.3 договору передбачено, що при порушенні покупцем терміну проведення остаточного розрахунку за отриманий товар постачальник має право вимагати від покупця повернення отриманого і своєчасно неоплаченого товару. У даному випадку покупець зобов'язаний повернути товар протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання вимоги постачальника про повернення товару.
Представники позивача в засіданні суду 22.10.2013р. пояснили, що згідно зазначеної умови договору на усуну вимогу позивача відповідач повернув позивачу товар на суму 21661 грн. 23 коп.
На підтвердження повернення відповідачем товару на вказану суму позивачем надані копії накладних (а.с. 21-27).
Таким чином, заборгованість в сумі 16891 грн. 23 коп. за поставлений товар підтверджена наданими у справі доказами і не заперечується відповідачем. Отже в цій частині позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Як зазначалось вище, згідно пункту 2.3 договору оплата отриманого товару проводиться відповідно до реалізації товару кожні 10 (десять) календарних днів у розмірі реалізованого товару. Незалежно від суми реалізованого товару покупець зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар терміном не пізніше 90 (дев'яносто) календарних днів від дати видаткової накладної, за якою передано товар.
Відповідач у встановлений договором строк (90 днів) товар не оплатив.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Таким чином вимога позивача про стягнення річних правомірна, не заперечується відповідачем та підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Аналогічні положення закріплено в статті 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідач будь-яких заперечень на позов не надав. Доводи позивача та надані ним докази відповідачем не спростовані. Правомірність позовних вимог та їх розмір відповідач не заперечує.
З врахуванням викладеного позов підлягає задоволенню повністю.
Позивач у п.3 пояснення від 15.11.2013р. (а.с. 114-115) просить суд надати роз'яснення відносно форми та змісту акту звірки взаєморозрахунків. Надання судом за поясненням позивача роз'яснень щодо форми та змісту акту звірки взаєморозрахунків чинним законодавством не передбачено, в зв'язку з чим п.3 пояснення позивача від 15.11.2013р. задоволенню не підлягає.
Позивачем 22.10.2013р. подано клопотання без № і дати про покладення на відповідача витрат на послуги перекладача в сумі 300 грн. (а.с. 80-81).
На підтвердження таких витрат позивачем надані копія рахунку-фактури та акту від 17.10.2013р. (а.с. 82-82). Зазначені документи не містять відомостей про обсяг виконаних робіт та їх належність до даної справи. Не надані також докази сплати позивачем зазначеної суми.
Крім того, згідно ч.4 ст.14 Закону України "Про засади державної мовної політики" особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (роботи, заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.
Послугами перекладача, передбаченими ч.4 ст.14 Закону України "Про засади державної мовної політики" позивач не користувався.
Підстави віднесення інших послуг перекладача до судових витрат позивач не обґрунтував.
Відповідно до статті 3 ГПК України мова господарського судочинства визначається статтею 14 Закону України "Про засади державної мовної політики".
Згідно ч.1,3 статті 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами). Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.
Виходячи з викладеного, чинним законодавством передбачена можливість подання доказів, викладених регіональною мовою, лише в межах території, на якій поширена регіональна мова. Правомірність та підстави подання доказів викладених не державною мовою за межами території, на якій поширена регіональна мова, позивач не обґрунтував.
Невиконання позивачем зазначених вимог Закону не може бути підставою для покладення витрат з перекладу наданих ним доказів на відповідача.
Виходячи з постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України", навіть у разі дотримання сторонами вимог чинного законодавства витрати, пов'язані з перекладом документів під час судового розгляду має нести заінтересована сторона.
З врахуванням викладеного відсутні підстави для покладання зазначених витрат на відповідача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в КБ "ПриватБанк" м.Кременчук, МФО 331401) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології світла" (код ЄДРПОУ 33756456, юридична адреса: вул.Переїзна, 3, м.Донецьк, 83058, адреса для листування: вул.Баумана, 12, м.Донецьк, 83085, п/р 2600230614101 в ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО", МФО 305749) 16891 грн. 23 коп. основного боргу, 1028 грн. 35 коп. річних, 1720 грн. 50 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Суддя Тимошенко К.В.
Повне рішення складено 28.11.2013р.