Рішення від 24.01.2013 по справі 108/11781/12

Справа № 108/11781/12

Провадження № 2/107/350/13

РІ Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 р. м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :

головуючого судді - Біленко Л.В.

при секретарі - Волкової М.О.

за участю прокурора - Сердюкова І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом Служби у справах дітей Департаменту з соціальних питань Керченської міської ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -Керченська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 , про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Служба у справах дітей Департаменту з соціальних питань Керченської міської ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав, мотивуючи вимоги тим, що неповнолітній систематично пропускає навчальні заняття, має незадовільний рівень знань, робота з сім'єю позитивних результатів не дає, у зв'язку з чим 30.10.2012р. комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітету Керченської міської ради ухвалено висновок про доцільність відібрання дитини від батьків. Неповнолітній з 16.03.2010р. перебуває на обліку як дитина, яка проживає в сім'ї, що опинилась у складних життєвих обставинах, батьки впливу на дитину не здійснюють, профілактична робота є безрезультатною. В 2012р. мав місце випадок насильства в сім'ї, у зв'язку з чим бабу ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності. Дитина проживає з матір'ю, яка є інвалідом 1 групи , самостійно не рухається, за станом здоров'я не може виконувати батьківські обов'язки, батько проживає окремо та вихованням дитини не займається. Просить відібрати неповнолітнього ОСОБА_1 від батьків -відповідачів по справі, без позбавлення їх батьківських прав, з влаштуванням дитини на повне державне утримання в інтернатний заклад.

В судовому засіданні представник позивача -ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення по суті вимог.

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явилась за станом здоров'я, її представник -ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності , зазначила, що позов задоволенню не підлягає, оскільки відсутні ознаки винної поведінки відповідача , що є підставою для відібрання дитини, не доведена наявність загрози життю та здоров'ю дитини, мати виконує свої батьківські обов'язки в силу фізичних можливостей, має добрі стосунки з сином та відібрання дитини в такій ситуації є порушенням права дитини на сім'ю, визначеного національним законодавством та міжнародними договорами, які ратифіковані Україною, суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явився, ніяких заяв та клопотань суду не надіслав.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Працівники навчального закладу, які були направлені до суду, не були допущені в якості представників за причини відсутності належної довіреності.

Прокурор -Сердюков І.Ю. висловив позицію щодо невідповідності обраного позивачем способу захисту прав дитини обставинам, які встановлені судовим розглядом.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, за ч. 3 ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільська , селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом , відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам рад. Рішенням 5 сесії 6 скликання Керченської міської ради від 18.03.11 р. «Про розмежування повноважень органу опіки та піклування між виконавчими органами міської ради»Службі у справах дітей департаменту з соціальних питань надані повноваження щодо подачі до суду позовів про захист прав дітей, з чого суд робить висновок про наявність права на звернення з відповідним позовом у позивача.

Вислухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, допитавши свідків, заслухавши думку спеціаліста -психолога Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ОСОБА_6., враховуючи думку неповнолітнього ОСОБА_1, приймаючи до уваги позицію прокурора , дослідивши обставини по справі, перевіривши їх доказами та надавши доказам правової оцінки, суд доходить висновку, що позов задоволенню не підлягає з нижченаведених підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьками є відповідачі по справі, що підтверджується Свідоцтвом про народження дитини. (а.с.5).

Шлюб між батьками неповнолітнього розірваний. (а.с.6,7).

На підставі тотожних пояснень сторін та письмових доказів по справі судом встановлено, що дитина та батьки зареєстровані за однією адресою -АДРЕСА_1, але фактично неповнолітній з матір'ю, бабою та старшим братом проживають в квартирі АДРЕСА_2, а батько - за місцем реєстрації. (а.с.6,7,10,12,17,20).

Відповідач ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи, що підтверджується Довідкою Медико-соціальної комісії , за висновком якої вона є непрацездатною та потребує стороннього догляду. (а.с.8). За поясненнями сторін , підтвердженими показами свідків, вона за станом свого здоров'я не встає з ліжка, не може самостійно себе обслуговувати.

З Актів про стан житлово-побутових умов проживання дитини за 2010-2012р.р. убачається, що в двокімнатній квартирі проживає ОСОБА_2, її мати -ОСОБА_7, неповнолітній ОСОБА_1, повнолітній син ОСОБА_8 (а.с.10,12,17,20). В Актах зафіксовано , що мати та сини проживають в одній кімнаті, санітарно-гігієнічні умови в квартирі задовільні, неповнолітній має окреме спальне та робоче місця , але на робочому столі присутні сторонні предмети.

Представник відповідача та свідки повідомили , що ОСОБА_2 за станом свого здоров'я позбавлена можливості вести господарство, прибирання в квартирі, прання та готування їжі здійснюють її знайомі з церкви, які її відвідують 2-3 рази на тиждень, посильну участь в цьому приймають сини та мати відповідача.

Батько неповнолітнього з сином практично не спілкується, деякий час ОСОБА_1 проживав з ним, але зі власного бажання повернувся до матері.

ОСОБА_1 навчається в восьмому класі Керченської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4, навчальні заняття відвідує нерегулярно, має значну кількість пропусків уроків, низькій рівень знань. Ці обставини підтверджені показами свідків, письмовими доказами та визнані представником відповідача ОСОБА_2

05.11.2012р. комісією з питань захисту прав дитини при виконкомі Керченської міської ради ухвалено висновок про доцільність відібрання неповнолітнього ОСОБА_1 від батьків без позбавлення їх батьківських прав у зв'язку з безрезультатністю профілактичних бесід з дитиною з приводу неналежного навчання та поведінки , постійними пропусками ним навчальних занять , схильністю неповнолітнього до вчинення правопорушень, неможливістю невиконання матір'ю батьківських обов'язків за станом здоров'я, відсутністю впливу на дитину з боку батька . (а.с.4).

Виходячи з підстав та предмету позову, правової оцінки обставинам, встановленим по справі, суд надає , керуючись відповідними нормами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, Сімейного кодексу України (далі -СК України), Законів України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про середню освіту», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», з урахуванням роз'яснень Верховного Суду України, наданих в Постанові Пленуму від 30.03.2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав»(далі -Постанова Пленуму ВСУ від 30.03.2007р. № 3).

Суд перевіряє наявність обставин , які є підставами для відібрання дитини від батьків у відповідності до ст. 170 СК України, яка встановлює, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п.п. 2-5 ч. 1 ст. 164 цього кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Такими випадками за п.п. 2-5 ч.1 ст. 164 СК України є : ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоке поводження з дитиною; хронічний алкоголізм або наркоманія батьків ; вдавання батьками до будь-яких видів експлуатації дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва.

В Постанові Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007р. роз'яснюється, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання , підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загально визначених норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умови для отримання нею освіти.

При цьому Верховний Суд України підкреслює, що зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїх обов'язків.

З показів свідка ОСОБА_9, яка є класним керівником класу, в якому навчається ОСОБА_1, встановлено , що мати дитини регулярно телефонує їй, цікавиться поведінкою та навчанням сина, запитує домашні завдання, контролює відвідування ним уроків, оскільки самостійно не має можливостей такого контролю. На претензії класного керівника щодо неохайного вигляду дитини реагує адекватно та висловлює хвилювання з цього приводу, пред'являє йому вимоги щодо гігієни та зовнішнього вигляду. Свідок зазначила, що в останній час ОСОБА_1 рідше пропускає школу, його зовнішній вигляд поліпшився.

Свідок ОСОБА_10 -педагог-організатор школи, також зазначила, що мати не ігнорує спілкування, але постійно «перекладає»на школу обов'язок контролю за навчанням сина.

Аналогічні свідчення надала й свідок ОСОБА_11 -заступник директора з навчально-виховної роботи, яка зазначила, що мати постійно вимагає від школи застосувати заходів щодо поліпшення навчання сина, вимагає впливу на інших учнів, які його ображають, а сама нічого не робить в цьому напрямку, обмежуючись критикою.

Вищенаведені обставини з урахуванням стану здоров'я ОСОБА_2 суд не може розцінити як підтвердження її винної поведінки та нехтування батьківськими обов'язками з її боку, оскільки мати в силу своїх фізичних можливостей вживає всіх можливих заходів щодо виховання та навчання сина.

Стосовно наявності обставин, передбачених ч.ч. 2-5 ст. 164 СК України, в поведінці відповідача ОСОБА_12, позивачем взагалі не надано жодного пояснення, як й доказів ухилення від виконання батьківських обов'язків з його боку, всі пояснення, докази та обґрунтування позовних вимог стосувались виключно відповідача ОСОБА_2 Оскільки судовим розглядом встановлено, що батько не проживає з дитиною, задоволення вимоги про відібрання дитини від нього є недоцільним, наявності підстав для цього позивачем не доведено.

Статтею 170 СК України також передбачено відібрання дитини в випадках, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання, тому суд перевіряє наявність таких обставин та доходить наступного.

Позивач вважає, що небезпеку для дитини створює те, що неповнолітній здійснює догляд за хворою матір'ю, обслуговує її , допомагає їй у виконанні гігієнічних процедур, що негативно відображується на стані його фізичного та психічного здоров'я.

З цією позицією суд не погоджується, вважаючи такі дії неповнолітнього проявом турботи відносно матері, його любові та поваги до хворої матері , ця посильна участь дитини в житті матері є необхідністю в умовах , що склались в сім'ї.

Свідок ОСОБА_8 -повнолітній син відповідачів, повідомив, що він також весь час хвороби матері оказує їй таку допомогу, відноситься до цього нормально, розуміючи обов'язок дітей турбуватись хворою матір'ю. Показав, що вони щоденно мають повноцінну їжу, регулярно вживають м'ясні продукти , пранням займаються по черзі, отримують регулярну допомогу по господарству з боку знайомих матері, які декілька разів на тиждень відвідують їх.

Неповнолітній ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд не відбирати його від матері, оскільки любить її , вважає її найкращою матір'ю , не скаржився на умови свого життя та необхідність надавати матері допомогу, вважає це нормальним для себе.

Посилання позивача на той факт, що в липні 2012 р. баба дитини -ОСОБА_7 була притягнутою до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї , суд також не вважає підставою для відібрання дитини від батьків. З пояснень ОСОБА_7 , допитаної в якості свідка, встановлено, що між нею та онуком виник конфлікт під час якого вона його вдарила, а мати дитини виступила на захист сина та викликала міліцію, але цій конфлікт вони владнали, після інциденту баба не втручається у виховання онука. Отже, в зазначеній ситуації немає ознаки винної поведінки відповідача, навпаки вона виконала свій батьківський обов'язок з захисту неповнолітньої дитини, застосувавши спосіб захисту, передбачений законом.

Оскільки підставою для звернення до суду з зазначеним позовом стало клопотання директора школи № 4, в якому зазначено про вжиття педагогічним колективом усіх можливих заходів щодо забезпечення навчання ОСОБА_1, які не надали результатів, суд перевіряє цій письмовий доказ та надає йому такої оцінки. (а.с.18).

З показів свідків -працівників школи, убачається, що сім'я ОСОБА_2 перебуває на спеціальному обліку як сім'я, що опинилась в складних життєвих умовах, з дитиною та матір'ю проводяться бесіди, здійснюється відвідування за місцем проживання.

Суд вважає, що ця робота має формальний характер, не носить ознак індивідуального підходу до дитини і сім'ї, оскільки ні в позові, ні в своїх поясненнях представник позивача, як й працівники школи, взагалі не аналізували стан здоров'я дитини, хоча судом встановлено, що ОСОБА_1 в 2009-2011р.р. знаходився під наглядом лікаря-невролога, перебуває на обліку в КРУ «Психоневрологічний диспансер»з діагнозом «несоціалізований розлад поведінки».(а.с.67-69).

Під час допиту свідок ОСОБА_11, яка за своїми обов'язками здійснює облік та організує роботу з сім'ями, яки опинилась в складних умовах, повідомила, що неповнолітній ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності, але не змогла повідомити жодної конкретної інформації з цього приводу, представник позивача взагалі не мала такої інформації, свідок ОСОБА_14 - директор Міського дитячого будинку, в якому неповнолітній перебував під час досудового слідства, вважає, що правопорушення ОСОБА_1 скоїв після відрахування з установи (01.06.2010р.) , що не відповідає дійсності . При цьому судом встановлено, що Постановою Керченського міського суду АРК від 18.06.2010р. стосовно ОСОБА_1 за здійснення суспільно-небезпечного діяння , передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, яке мало місце 22.02.2010р., застосовані примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження. (а.с.80). Той факт , що ці обставини не були відомі позивачеві , свідчить про недостатнє вивчення особистості дитини з боку педагогічного колективу школи, що унеможливлює забезпечити індивідуальний підхід до виховання дитини та робить неефективною роботу з неповнолітнім та його сім'єю.

Показами свідків підтверджується, що дитина має складнощі в спілкуванні, ОСОБА_1 ображають учні старших класів , він не має дружніх стосунків з однокласниками, за причини чого мати вимагала забезпечити втручання та надання сину допомоги з боку шкільного психолога, але доказів проведення цієї роботи суду не надано. Свідок ОСОБА_10 показала, що шкільні психологи часто змінюються, у зв'язку з чим систематичний психологічний супровід дитини не проводився.

З листа директора Центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді, отриманого на запит суду, убачається, що сім'ї надавались консультації щодо житлового законодавства, складено позовну заяву про стягнення аліментів, з матір'ю проводились бесіди та консультації, але взагалі не зазначений час проведення цієї роботи, її результати, тощо.(а.с.66).

В підтвердження проведення роботи з сім'єю ОСОБА_2 з боку Служби у справах дітей надано п'ять розписок про проведення трьох бесід з неповнолітнім щодо належної поведінки та навчання в 2010-2012р.р. та двох бесід з батьком дитини в 2012р. (а.с.13,14).

Суд критично відноситься до Висновку комісії з прав дитини при виконкомі Керченської міської ради про доцільність відібрання дитини від батьків, оскільки в ньому зазначені формальні підстави такого рішення, немає достатніх обґрунтувань застосування саме такого, вкрай суворого, заходу захисту прав дитини.

Суд також бере до уваги, що позивачем не вивчено в повній мірі ступень участі батька -ОСОБА_12 у вихованні сина, не проаналізовані можливості проживання дитини з ним, хоча за ч.1 ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Позивач обмежився наданням суду письмових пояснень батька, в яких він фактично обвинувачує матір в негативній поведінці дитини.(а.с.21).

На підставі досліджених зазначених доказів в їх сукупності суд вважає, що державними органами та установами, на які Законами України покладені функції щодо організації навчання , виховання та розвитку дітей, здійснення контролю за цими процесами та надання допомоги сім'ям з цього приводу, не вжито належних та дієвих заходів з виконання цих функцій стосовно сім'ї ОСОБА_2, яка опинилась в складних життєвих умовах.

Вирішуючи позов по суті, суд керується наступним.

Згідно з ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ЧІІ від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються

вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції встановлює обов'язок держав-учасниць поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, не допускаючи протизаконного втручання. Статтею 9 визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно з ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. За ст. 14 цього Закону діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

В Рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008р. по справі «Савіни проти України»на підставі положень Конвенції ООН про права дитини , Конституції України , Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства»надано оцінку обставинам, аналогічним тим обставинам, які є предметом розгляду цієї справи . В Рішенні зокрема зазначено, що суд повинен врахувати , що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин, відповідне рішення має підкріплюватись достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини , має бути доведено , що небезпека дитини справді існує, потрібно з'ясувати чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я , а сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації , адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів , не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Висновки національних органів повинні ґрунтуватись на достатній доказовій базі та з урахуванням того, чи мали батьки достатньої можливості брати участь у вирішенні цих питань. За висновками Європейського суду з прав людини передання дитини під державну опіку не може бути санкціонованим без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів. Суд дійшов висновку, що незважаючи на доречність аргументів, якими національні органи обґрунтовували своє рішення про відібрання дітей від батьків, ці аргументи не були достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя, отже, було порушено ст. 8 Конвенції . (а.с.81-88).

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що пропуски дитиною навчальних занять, низький рівень знань та невідповідність зовнішнього вигляду вимогам Статуту школи, не можуть бути визнані достатніми підставами для відібрання дитини із сім'ї, оскільки це суперечить вищенаведеним положенням міжнародних договорів та національного законодавства , є неадекватною мірою втручання в сімейне життя ОСОБА_2.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 , яка одна виховує сина, є інвалідом 1 групи, суд вважає за необхідне застосувати положення Конвенції «Про права інвалідів», яка ратифікована Законом України від 16.12.2009р., стаття 23 якої визначає обов'язок держав-учасниць вживати ефективних і належних заходів для усунення дискримінації стосовно інвалідів у всіх питаннях, що стосуються шлюбу, сім'ї, батьківства, материнства та особистих взаємин, нарівні з іншими, забезпечувати права та обов'язки інвалідів стосовно опікунства, піклування, опіки, усиновлення дітей чи аналогічних інститутів, надавати інвалідам належну допомогу у виконанні ними своїх обов'язків виховувати дітей та забезпечують, щоб дитина не розлучалася зі своїми батьками проти їхньої волі, за винятком випадків, коли таке розлучення є необхідним з огляду на вищі інтереси дитини. За жодних обставин дитина не може бути розлучена з батьками з причини інвалідності або самої дитини, або одного чи обох батьків.

Таким чином суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відмовляючи в задоволенні позову, суд на підставі положень ст. 88 ЦПК України відносить ці витрати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,10,11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Служби у справах дітей департаменту з соціальних питань Керченської міської ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -Керченська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 , про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь в справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -

Повний текст рішення виготовлений 28.01.2013р.

Попередній документ
35570814
Наступний документ
35570816
Інформація про рішення:
№ рішення: 35570815
№ справи: 108/11781/12
Дата рішення: 24.01.2013
Дата публікації: 05.01.2016
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Керченський міський суд Автономної Республіки Крим
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин