Справа №104/1881/13-ц копія
18 листопада 2013 рік м. Білогірськ
Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого - судді Чубабрія В.А.
при секретарі - Задерецькій Л.Б.
за участю представника позивача/відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача/позивача - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білогірську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договору удавним, визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення з будинку №8, розташованого по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що відповідачка проживає у вищезазначеному житловому будинку, який належить позивачці без достатньої правової підстави. Регулярно чинить їй перешкоди у користуванні своєю власністю шляхом недопущення до жилого будинку у зв'язку з наявністю сторожової собаки при вході до будинку. Вищевказані обставини підтверджуються висновком дільничного інспектора міліції Білогірського РВ ГУ МВС в АР Крим від 05 грудня 2012 року. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 18 травня 2011 року встановлено, що ОСОБА_5 мешкає у домоволодінні № 8 по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2001 року. При проведенні інвентаризації об'єкта нерухомості Сімферопольським БРТІ 03 жовтня 2006 року було встановлено, що ОСОБА_5 самовільно здійснила переобладнання спірного житлового будинку шляхом збільшення його площі, що призвело до погіршення стану домоволодіння, яке їй належить. У зв'язку з чим, ОСОБА_4 просить суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_5 з домоволодіння № 8 по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим.
Не погодившись з позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договору удавним, визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії.
Свої вимоги мотивує тим, що у період с 1987 по 2004 роки перебувала в шлюбі з ОСОБА_1, від якого має двох дітей 1988 та ІНФОРМАЦІЯ_1. З 2001 року займалась підприємницькою діяльністю та була директором ЧП «Аметист». У зазначений період часу вона разом з чоловіком та дітьми проживали у квартирі ОСОБА_4 АДРЕСА_1. У січні 2001 року їй стало відомо, що ОСОБА_6 бажає продати свій будинок № 8 по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим за суму, еквівалентну 4 000 доларів США. При цьому у ОСОБА_6 не було часу на оформлення договору купівлі-продажу у зв'язку з тим, що вона бажала переїхати до своїх родичів в іншу місцевість. Оскільки зазначеної суми для купівлі домоволодіння у позивачки не було, вона взяла грошові кошти у борг, що підтверджується розпискою від 18 січня 2001 року. 19 січня 2001 року ОСОБА_5 у повному обсязі розрахувалась з ОСОБА_6 про що отримала розписку та нотаріальне доручення на право розпорядження спірним домоволодінням. Вищевказане домоволодіння придбалось нею для проживання своєї сім'ї, однак при оформленні правовстановлюючих документів вияснилось, що оформити будинок на своє ім'я вона не може, оскільки буде виступати в одній особі як представник продавця та покупець, що є неможливим. Оскільки на той час між нею та ОСОБА_7 почалися конфлікти і вона втратила до нього довіру, то оформити будинок вирішила на ім'я ОСОБА_8, яка в свою чергу обіцяла згодом переоформити права будинок на її ім'я.
21 лютого 2001 року між нею ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу, де продавцем був позивач а покупцем - відповідач. При цьому ніяких грошових коштів на виконання цього договору сторонами не передавалось. Після укладання договору у домоволодінні ніхто не проживав так як будинок потребував ремонту, а коштів на його відновлення не було. В зазначеному домоволодінні були прописані вона та діти, чоловік прописаний не був.
В кінці серпня 2004 року ОСОБА_5 зі своїм чоловіком ОСОБА_1 припинили шлюбні відносини і вона разом з дітьми переїхала з квартири відповідачки до будинку № 8 по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим, де і мешкає на даний час. На підставі вищенаведеного вважає, що договір купівлі-продажу від 21 лютого 2001 року між нею та відповідачкою є удаваним, оскільки був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. У зв'язку з чим, просить суд визнати удаваною угоду доручення на продаж домоволодіння № 8 по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим, між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 19 січня 2001 року, посвідчену приватним нотаріусом Білогірського районного нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9 Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння № 8 по вул. Маяковського у м. Білогірську АР Крим між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Білогірського районного нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9 в частині покупця ОСОБА_4, замінив її на ОСОБА_5.
В судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_4 на позові наполягали, просили його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, позовну заяву ОСОБА_5 просили залишити без задоволення.
Відповідачка та представник відповідачки позов ОСОБА_4 не визнали, просили задовольнити позовну заяву ОСОБА_5
Відповідачка ОСОБА_6 у судовому засіданні позов ОСОБА_5 визнала, не спростувала факт продажу спірного будинку саме ОСОБА_5 та отримання нею грошей за купівлю цього будинку у розмірі 4000 доларів США.
Суд, заслухавши представників сторін, сторони, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, а позов ОСОБА_5 є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оскаржених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Приписами ч.1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оскаржених прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Судовим розглядом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 вересня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Білогірського районного нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9, є власницею житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями по вул. Маяковській 8 у м. Білогірську АР Крим (а.с.12).
З копії домової книги вбачається, що ОСОБА_4 прописана за вищезазначеною адресою з 27 березня 2001 року, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з 21 червня 2001 року.
Відповідно до розписки від 18 січня 2001 року ОСОБА_5 взяла у борг у ОСОБА_12 строком на три роки 4 000 доларів США для купівлі будинку по вул. Маяковського 8 у м. Білогірську. Розпискою від 19 січня 2013 року ОСОБА_6 у присутності свідка ОСОБА_13 підтвердила факт отримання нею від ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 4 000 доларів США за вказаний будинок. На підставі договору від 21 лютого 2001 року між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_4 з іншого, укладено договір купівлі-продажу жилого будинку по вул. Маяковського, 8 у м. Білогірську АР Крим, який ОСОБА_5 на підставі ст. 235 ЦК України просить визнати удаваним.
З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що відносини по укладанню договору купівлі-продажу виникли у 2001 році, а тому відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з ч.2 ст. 58 ЦК УРСР в редакції 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Позивачка ОСОБА_5 просила визнати удаваною угоду доручення та визнати частково недійсним договір купівлі-продажу на підставі статті 235 ЦК України, відповідно до положень якої удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. При цьому за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Відповідачка ОСОБА_6 визнала позов та не спростувала факт продажу спірного будинку саме ОСОБА_5 та отримання нею грошей за купівлю цього будинку у розмірі 4000 доларів США.
Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Тобто, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Таким чином, у судовому засіданні доведений факт того, що сторони правочину свідомо, з певною метою оформили саме договір доручення замість договору купівлі-продажу.
Задовольняючи частково позовну заяву ОСОБА_5, суд також враховує, що ОСОБА_5 довела ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, а саме довела факт придбання нею будинку за кошти, які вона отримала від ОСОБА_12 за розпискою від 18 січня 2001 року. При цьому судом також встановлено, що ОСОБА_5 з квітня 1998 року працювала на посаді директора ЧП «Аметист», тоді як за даними Управління пенсійного фонду в Білогірському районі пенсія ОСОБА_4 за період січень-лютий 2001 року складала 87 грн.87 коп. та 96 грн. 54 коп. відповідно, що свідчить про те, що остання не мала фінансової можливості на купівлю спірного домоволодіння. Крім того, сторонами не заперечується факт того, що саме ОСОБА_5 було проведено переобладнання будинку шляхом збільшення його площі за власні кошти, що свідчить про те, що фактичною власницею будинку була саме вона.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_5. Представниками ОСОБА_4 зазначені висновки суду не спростовані та не доведене протилежне належними та допустимими доказами в сенсі ст.60 ЦПК України.
Щодо позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом суд зазначає наступне.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Виходячи з наведеного, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України.
Приписами ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зважаючи на те, що угода доручення на продаж домоволодіння визнана судом удаваною, сторонами якої були ОСОБА_5 та відповідачка за позовом ОСОБА_6, то й володіння позивачкою за первинним позовом ОСОБА_4, будинком (як майном), є неправомірним, оскільки договір, за яким її було набуто, визнано частково недійсним в частині покупця, а відповідно в неї немає правових підстав для набуття права власності на таке майно.
Оскільки під час розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання угоди доручення на продаж домоволодіння удаваною, задоволено та визнано частково недійсним договір купівлі-продажу в частині покупця, то первісний позов ОСОБА_4 про усунення власнику перешкод у користуванні житлом не підлягає задоволенню з підстав наведених вище.
Крім того, відповідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Правилами ч.2 ст.80 ЦК УРСР в редакції 1963 року та ч. 5 ст. 267 ЦК України, передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відтак, суд вважає за можливим визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом ОСОБА_5.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.58,59,60,80 ЦК України (1963), ст.ст.15,317,319,391 ЦК України, ст.ст.10,11,60,61,88,212-215 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення - залишити без задоволення.
позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати удавною угоду доручення на продаж домоволодіння №8 по вул. Маяковського у м. Білогірську, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, викладений в довіреності №354 від 19.01.2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Білогірського районного нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9
Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння №8 по вул. Маяковського у м. Білогірську між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчену приватним нотаріусом Білогірського районного нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9, під №700, в частині покупця ОСОБА_4, замінив покупця на ОСОБА_5.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Білогірський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: (підпис)
Рішення не набрало законної сили. З оригіналом згідно. Суддя: Секретар: