Справа № 265/3598/13-ц
Провадження № 2/265/1555/13
07 листопада 2013 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Гноєвого С. С.,
при секретарі Ковальовій М.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням та вселення, -
В травні 2013 року позивачка звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.07.2007 року серія ССС №388535 є власником квартири №59 у житловому будинку №86 що знаходиться по вулиці Київській в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя в якій вона на даний час фактично проживає, однак не зареєстрована. Також в квартирі зареєстрована дружина її сина, відповідачка по справі ОСОБА_2 На протязі останніх двох років її син з відповідачкою спільно не проживають, тому, що її син ОСОБА_3 на даний момент постійно проживає і зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, а відповідачка фактично проживає окремо від нього десь у місті Маріуполі. Спільних дітей вони від шлюбу не мають. Вона особисто з відповідачкою не спілкується та стосунків не підтримує. Відповідачка будучи зареєстрованою у спірній квартирі комунальні послуги не сплачує, а тому вона змушена оплачувати комунальні послуги за відповідачку, що ставить її у скрутне матеріальне становище. З огляду на викладене, зважаючи що відповідачка майже два роки не проживає в спірній квартирі та посилаючись на вимоги чинного законодавства, позивачка просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою №59 будинку 86 по вулиці Київській в місті Маріуполі Донецької області.
Відповідачка ОСОБА_2, заперечуючи проти позову, звернулася до суду з зустрічним позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням та вселення, посилаючись на наступні обставини.
З жовтня 2008 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. Ще до шлюбу, а саме в 2007 році вона була зареєстрована і мешкала в квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3. Вона була зареєстрована у спірній квартирі як член сім'ї власника. Переїхала вона до міста Маріуполя по проханню її чоловіка, який повідомив їй, що його батьки купили для їхньої сім'ї квартиру, а тому вони житлом забезпеченні. Вказана квартира була оформлена на її свекруху, позивачку по справі ОСОБА_1. Переїхавши до спірної квартири вони особисто почали робити ремонт та придбати майно необхідне для нормального життя. В квітні 2012 року її чоловік перевівся працювати до міста Миколаїв, а через деякий час, до міста Ялта АРК, де і мешкає у теперішній час. Вона, після того, тимчасово переїхала жити до своєї сестри, при цьому усі особисті та спільні з чоловіком речі залишились у спірній квартирі. Про розлучення та переїзд з квартири між нею та чоловіком мови не йшло. Через декілька місяців приїхавши до квартири, вона побачила, що замки на квартирі були змінені і вона позбавлена можливості потрапити до квартири. В подальшому з'ясувалось, що в спірній квартирі мешкає сестра її чоловіка. Одного разу їй зі скандалом вдалось забрати частину особистого майна з квартири, однак інша частина особистого та спільного з чоловіком майна залишається у спірній квартирі. Позивачка ОСОБА_1 ніколи в спірній квартирі не проживала та не збиралась. Вона особисто спірну квартиру не залишала і зв'язку з нею не втрачала, її обманули, змінили замки у квартирі, у зв'язку із чим вона на даний час позбавлена можливості користуватись нею. Вона як член сім'ї власника має право на користування жилим приміщенням на рівні з власником квартири. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє її права користування спірною квартирою. На підставі викладеного, просила суд визнати за нею право користування квартирою №59 будинку 86 по вулиці Київській в місті Маріуполі та вселити її до вказаної квартири.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, підтримуючи свої позовні вимоги та заперечуючи проти позову ОСОБА_2, пояснила, що на теперішній час вона разом зі своєю донькою та її неповнолітньою дитиною проживає в спірній квартирі. Після того, як її син перевівся працювати до іншого міста, відповідачка особисто забрала свої речі та виїхала з квартири. В червні чи липні 2013 року в квартирі зламався замок та вона замінила його на інший, до цього моменту у відповідачки була можливість безперешкодно потрапити до квартири. Особистих речей відповідачки в квартирі не має, вона особисто вивезла їх в 2013 році. Просила відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити її позовні вимоги.
Відповідачка ОСОБА_2 заперечуючи проти основного позову, позовні вимоги зустрічного позову підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити, посилаючись на те, що в спірній квартирі вона разом з ОСОБА_3 була зареєстрована та мешкала з 2007 року. В 2008 році між ними було укладено шлюб. Після переїзду чоловіка до іншого населеного пункту, вони вирішили деякий час жити окремо. Після від'їзду чоловіка, вона тимчасово переїхала жити до своєї сестри. Через деякий час їй стало відомо що в спірній квартирі мешкає сестра її чоловіка. Після того, вона була позбавлена можливості потрапити до спірної квартири, оскільки в ній було змінено замки. Приблизно на пре кінці квітня 2013 року вона забрала з квартири частину своїх речей, однак інша частина залишилась у спірній квартирі. В жовтні 2013 року шлюб між нею на її чоловіком було розірвано, однак відповідачка вважає, що вона має право на користування спірною квартирою, а тому просила вселити її до неї.
Заслухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 (запис в реєстрі за №445) ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_2. (а.с.8)
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивачка ОСОБА_1 22 лютого 2007 року зареєструвала право власності на спірну квартиру у Маріупольському бюро технічної інвентаризації. (а.с.9)
Також, в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який є сином позивачки ОСОБА_1, перебували у шлюбі, зареєстрованому 04 жовтня 2008 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану - актовий запис № 940, рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 18 жовтня 2013 року шлюб між ними розірвано.
Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу України (далі за текстом - ЖК України) члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. За частиною 2 наведеної норми матеріального закону до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Відповідно до ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно копії особового рахунку № 4059 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 наймачем житла є ОСОБА_1, у якості членів сім'ї зареєстровані на жилій площі: син - ОСОБА_3 та невістка ОСОБА_2 з 04 листопада 2008 року. ОСОБА_3 виписаний з квартири 07 листопада 2012 року.
Отже, рівного з наймачем права користування жилим приміщенням з 04 листопада 2008 року набула відповідачка, що за згодою ОСОБА_1 була зареєстрована у спірному помешканні. Узгодження реєстрації відповідачки в спірній квартирі не заперечували сторони в судовому засіданні.
У відповідності зі ст. 47 ч. 3 Конституції України, ст. 9 ЖК України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше на підставі закону за рішенням суду, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до правил ст.ст. 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнанні судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 12 квітня 1985 року “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно з актом, складеним працівниками ККП «УК» Східна» 19 липня 2013 року на підставі свідчень сусідів, ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 фактично не проживає з липня 2012 року. Вказаний акт складено за свідченнями сусідів з квартири 60 ОСОБА_5 та квартири 56 ОСОБА_6
Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала, що після виїзду відповідачки ОСОБА_2 зі спірної квартири в 2012 році, в неї стала проживати її донька, до того ж, через деякий час після виїзду відповідачки з квартири, на дверях були змінені замки і примірник ключів відповідачці не надавався, тобто відповідачка була позбавлена можливості потрапити до квартири.
Чи могла відповідачка на час складання акту потрапити до зазначеної квартири працівники ККП «УК» Східна» не з'ясовували.
Крім того, позивачка ОСОБА_1 не надала жодного належного і допустимого доказу в сенсі ст.ст. 58-59 ЦПК України з приводу вибуття відповідачки ОСОБА_2 на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення.
Таким чином судом встановлено, що зареєстрована з листопада 2012 року в спірному помешканні відповідачка ОСОБА_2, не маючи іншого житла у власності, не втрачала зв'язку зі спірним жилим приміщенням, не мала наміру його залишати, а тимчасова її відсутність в спірної квартирі пов'язана із сімейними обставинами.
Тому суд, виходячи з принципу недоторканості житла, зважаючи на положення ст.ст. 9 ч. 3 ЖК України, вважає, що в позові ОСОБА_1 щодо втрати ОСОБА_2 права користування жилим приміщенням слід відмовити.
Що стосується позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, то на думку суду вони також не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 150 ЖК України, ст. 383 ЦК України громадяни, що мають у приватній власності будинок (квартиру), користуються ним для особистого проживання та проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до ст.155 ЖК України, ст. 321 ЦК України громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно чи обмежений в його здійсненні.
Із змісту основного позову, пояснень сторін вбачається, що після придбання позивачкою спірної квартири, в ній з 04 листопада 2008 року були зареєстровані її син - ОСОБА_3 та її невістка ОСОБА_2. Позивачка ОСОБА_1 в спірній квартирі зареєстрована не була та в ній не проживала. Відповідачка ОСОБА_2 разом з позивачкою ніколи не проживала та не була членом її сім'ї. Відсутні між сторонами і будь-які договірні відносини про проживання.
Таким чином, відповідачка ОСОБА_2 є тимчасовим мешканцем, її право користування жилим приміщенням є похідним від права її колишнього чоловіка, членом сім'ї якого вона була.
Оскільки договір найму жилого приміщення між власником спірної квартири, позивачкою по справі ОСОБА_1 та відповідачкою у встановленому порядку не укладався, у позивачки ОСОБА_1, після розірвання шлюбу, укладеного між її сином та відповідачкою по справі, ніяких зобов'язань перед відповідачкою щодо її проживання в квартирі не могло виникнути. У зв'язку з чим, а також з урахуванням того, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо найму (оренди) житла, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням, квартирою №59 будинку 86 по вулиці Київській в місті Маріуполі Донецької області та вселення до квартири задоволенню не підлягають.
На підставі ст. ст. 9, 64, 65, 71, 72, 150, 155 ЖК України, ст. 321, 383 Цивільного Кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 12 квітня 1985 року “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, квартирою №59 будинку 86 по вулиці Київській в місті Маріуполі Донецької області - відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням, квартирою №59 будинку 86 по вулиці Київській в місті Маріуполі Донецької області, вселення до квартири АДРЕСА_2 - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі неприсутності сторін під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя ________________