донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
26.11.2013 р. справа №908/2578/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Шевкової Т.А.
суддівБойченка К.І., Стойка О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Не з'явився
від відповідача:Гранкін А.В. дов. б/н від 23.07.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від30.09.2013 року
у справі№ 908/2578/13 (суддя Дьоміна А.В.)
за позовомПриватного підприємства "Авто-Портал", м. Запоріжжя
доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя
провизнання недійсним договору
Приватне підприємство "Авто-Портал", м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя про визнання недійсним договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року, зважаючи на підписання спірного договору не з власного волевиявлення, а під впливом ряду обставин та тиску з боку відповідача, посилаючись на приписи ст.207 ГК України, ст.ст. 91, 203, 215, 227 ЦК України.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 30.09.2013 року у справі № 908/2578/13 позов Приватного підприємства "Авто-Портал", м. Запоріжжя задовольнив у повному обсязі, встановивши, що при укладенні договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011. у відповідача була відсутня ліцензія на надання послуг з охорони власності і громадян, та посилаючись на ст.227 ЦК України, ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2013 року у справі № 908/2578/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заявник скарги вважає, що рішення господарського суду не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню згідно із ст.104 ГПК України, так як мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими.
Заявник скарги зазначає, що діяльність пожежно-сторожової служби ДП Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (в/ч А-0652) не підлягає ліцензуванню, регламентується відповідними постановами КМУ та Наказами Міністерства оборони України.
За спірним договором охорона здійснюється службою, відповідальною за протипожежну безпеку на території підприємства, виконує охорону об'єктів від пожежі, одночасно надаючи послуги з пропускного режиму для позивача, а також виконуючи прямі обов'язки сторожової служби на ДП МОУ «ЗАРЗ» виключно.
Заявник скарги, посилаючись на п.п. 3.1, 3.2, договору зазначає, що послуги, надання яких передбачено спірним договором не належать до видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим вважає, що господарським судом неправильно трактовано правову природу договору № 37 від 01.04.2011року на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму підрозділом ПСС, укладеного між ПП «Авто-Портал» та ДП Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод".
Представник позивача у судове засідання не з'явився, 25.11.2013 року направив на адресу суду телеграму, в якій просив перенести розгляд апеляційної скарги на іншу дату з причин неможливості забезпечення явки представника.
Колегія суддів не знайшла підстав для перенесення розгляду апеляційної карги на іншу дату, оскільки сторонами не подано документів та не наведено обставин, які б не досліджувались судом першої інстанції, позивач не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК, з числа як своїх представників так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами, неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника не доведена позивачем суду на загальних підставах.
Таким чином, враховуючи, що неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Представник відповідача зазначив, що вважає рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2013 року у справі № 908/2578/13 законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами, складено протокол судового засідання.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Між Державним підприємством Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" (виконавець) та Приватним підприємством "Авто-Портал" (замовник) 01.04.2011 року укладений договір на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" № 37 за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає під зовнішню охорону об'єкт, загальною площею 51174,6м.кв., що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Уральська, 1.
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 договору вид охорони визначається за згодою сторін, виходячи з принципу надійності та економічності. Охорона об'єктів здійснюється цілодобово кожного дня, по зовнішньому периметру об'єктів. Система охорони об'єктів та дислокація постів визначається виконавцем і узгоджується з замовником.
Умовами договору визначено обов'язок відповідача щодо здійснення пропускного режиму, забезпечення дотримання правил пожежної безпеки та інше.
Договір підписано керуючим санацією ДП Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" Кретовою О.А. та директором ПП "Авто-Портал" грідіною Р.Г., тобто особами, які мали повноваження на його підписання.
У п. 6.1 договору сторони узгодили, що вартість послуг замовника не залежить від фактичного часу охорони і становить суму: 7166,67 грн. та ПДВ 1433,33 грн., загальна вартість: 8600,00 грн. за один місяць.
Згідно з п. 7.1 договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
Спірний договір оформлено із дотриманням цих умов.
Позивач, вважаючи, що договір на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року, підписаний не з власного волевиявлення, а під впливом ряду обставин та тиску з боку відповідача, посилаючись на приписи ст.207 ГК України, ст.ст. 91, 203, 215, 227 ЦК України, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору.
Крім того, зазначає, що у відповідача відсутня ліцензія на надання послуг охорони.
Предмет та підстави позову позивачем не змінювались.
У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Майново-господарські зобов'язання, у відповідності до ст. 179 Господарського Кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 179 Господарського Кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України, з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.
Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В матеріалах справи відсутні документи, підтверджуючи вчинення спірного правочину під впливом відповідача, вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища, тому колегія суддів не вбачає підстав для визнання спірного договору недійсним за зазначеним мотивом позивача.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У відповідності до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.
Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наступним схваленням спірного договору №37 від 01.04.2011 року є те, що на виконання умов договору відповідачем виконані обумовлені в договорі послуги із здійснення пропускного режиму, в підтвердження чого до матеріалів справи додані підписані та скріплені печатками підприємств акти здачі-прийняття (надання послуг), банківські виписки по рахунках.
Викладене не спростовано позивачем, тобто ПП «Авто-Портал» після підписання договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, дій по дотриманню пожежної безпеки підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року вчинив дії, які свідчать про схвалення вчиненого правочину, а саме отримало від відповідача (виконавця) послуги, підписало акти виконаних робіт, що підтверджує факт виконання сторонами спірного договору.
Зазначене доводить, що позивач, отримавши послуги без жодних заперечень та зауважень, діяв свідомо виконуючи умови спірного договору, тим самим вчиняв дії щодо його схвалення.
Суду сторонами не представлені докази того, що між ними укладалися інші договори, крім спірного.
Згідно частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Цивільна дієздатність юридичної особи визначена статтею 92 цього Кодексу. За змістом частини 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її уставними документами та скріплюється печаткою.
Приписами ст. 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Договір з боку позивача підписаний Р.Г. Грідіною, яка на час укладання договору була директором, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА №557167 від 27.07.2012р.
Враховуючи, що установчими документами позивача - статутом підприємства, затвердженим рішенням власника №4 від 30.07.2009р. в редакції, яка була чинною на час укладання спірного договору, не встановлено обмежень повноважень керівника підприємства на підписання договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року, слід визнати, що спірний договір укладений з боку позивача директором позивача Грідіною Р.Г. в межах його повноважень як керівника юридичної особи.
Заявником скарги суду не надано доказів, які б свідчили про підписання спірного договору неповноважною особою.
У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до умов ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Спірний договір на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року укладено в письмовій формі та в порядку, передбаченому законодавством України.
У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, згідно якого за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, після чого сторони погоджують розбіжності, які виникли та договір підписується на взаємоузгоджених умовах.
Як вбачається з матеріалів справи договір №37 від 01.04.2011 року підписано без протоколу розбіжностей.
Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.
Аналізуючи умови договору, колегія суддів встановила, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, за умовами договору здійснені послуги, що свідчить про схвалення договору позивачем, тому підстав для визнання недійсним договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року за наведеними позивачем в позовній заяві підставами немає.
Колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду про визнання спірного договору недійсним з тих підстав, що при укладенні договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року у відповідача була відсутня ліцензія на надання послуг з охорони власності і громадян, посилаючись на ст.227 ЦК України, ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Так, як вбачається з матеріалів справи надання послуг за спірним договором здійснюється штатними працівниками пожежно-сторожової служби ДП Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", а не професійними охоронцями, охорона здійснюється службою, відповідальною за протипожежну безпеку на території підприємства, виконує охорону об'єктів від пожежі, одночасно надаючи послуги з пропускного режиму для позивача, а також виконуючи прямі обов'язки сторожової служби на ДП МОУ «ЗАРЗ» виключно.
Таким чином, колегія суддів вважає передчасним висновок господарського суду про те, що договір на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року є договором охорони в розумінні ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2013 року у справі № 908/2578/13 не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що суперечить приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому підлягає скасуванню, апеляційна скарга - задоволенню, приймається нове рішення про відмову у позові ПП "Авто-Портал" до ДП Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод" про визнання недійсним договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2013 року у справі № 908/2578/13 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Приватному підприємству "Авто-Портал", м. Запоріжжя відмовити у задоволенні позову до Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя про визнання недійсним договору на охорону об'єкта та здійснення пропускного режиму, підрозділом ППС при Державному підприємстві "Запорізький автомобільний ремонтний завод" №37 від 01.04.2011 року.
Стягнути з Приватного підприємства "Авто-Портал", м. Запоріжжя на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Запорізький автомобільний ремонтний завод", м. Запоріжжя 573грн. 50коп. судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою.
Господарському суду Запорізької області, згідно з вимогами статті 117 Господарського процесуального кодексу України, видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України "Про виконавче провадження".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий Т.А. Шевкова
Судді К.І. Бойченко
О.В. Стойка
Надруковано 5 прим:
1 - позивачу
2 - відповідачу
3 - до справи
4 - гос. суду Запорізької області 5 - ДАГС