ун. № 759/10393/13-ц
пр. № 2/759/4709/13
25 листопада 2013 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Макаренко В.В.,
при секретарі - Кузьменко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів -
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 496052,00грн., посилаючись на те, що між ним та ПАТ «Сведбанк» 20.11.2009 укладено договір банківського вкладу динамічний №2620.2.7152812.002, а 04.12.2009 відповідач отримав платіжну картку та конверт з ПІН-кодом до його рахунку, як довірена особа, надання доступу до його рахунку було зумовлено усною домовленістю, щодо виконання ним окремих дій на користь третьої особи від його імені, які відповідач не виконав. За період з 22.03.2010 по 09.02.2011 відповідач отримав з його рахунку кошти на загальну суму 496052,00грн. Після звернення позивача з письмовою вимогою про повернення коштів, останній кошти не повернув, на підставі викладеного та в порядку ст. 530 ЦК України просив позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини викладені в заяві та вказував на те, що надання відповідачу доступу до рахунку позивача було зумовлено усною домовленістю між ними, щодо виконання відповідачем окремих дій на користь третьої особи від імені позивача, які як з'ясувалося згодом він не виконав. З 22.03.2010 по 09.02.2011 відповідач отримав з рахунку позивача гроші на загальну суму 496052,00грн. Також даний усний правочин є недійсним в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України, також посилався на ст. 1212 ЦК України та ст. 387 ЦК України, в зв'язку з чим просив позов задовольнити.
Відповідач проти позову не заперечував, пояснивши, що даний позов є надуманим, оскільки існує інше рішення суду за яким позивач йому має сплатити борг у значній сумі, і позивач йому телефонував зазначивши, що позов відкликає, якщо відповідач відкличе виконавчий лист.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, вказуючи, що позивач сам вигадав даний правочин, сам визнав його неукладеним і на даній підставі просить застосувати наслідки недійсності правочину та повернути йому кошти, що суперечить чинним нормам ЦК України, в зв'язку з чим просив в позові відмовити, а також подав заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, зазначивши, що початок перебігу строку позовної давності почався з 22.03.2010, коли відповідач почав отримувати кошти.
Заслухавши пояснення сторін, досліджуючи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
20.11.2009 між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» укладено договір банківського вкладу динамічний №2620.2.7152812.002 за умовами якого банк приймає на збереження грошові кошти, зараховує їх на рахунок вкладника, своєчасно нараховувати проценти (а.с. 8-9).
20.11.2009 банком прийнято заяву на оформлення банківської платіжної картки для довіреної особи ОСОБА_2 (а.с. 10).
04.12.2009 відповідач - ОСОБА_2 отримав платіжну картку та конверт з ПІН-кодом до його рахунку, як довірена особа, згідно розписики (а.с. 11).
Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 - гривня, проводились фінансові операції (а.с. 12-16).
02.07.2013 позивачем направлено вимогу відповідачу про повернення коштів знятих з карткового рахунку в сумі 496052,00грн. (а.с. 17).
Позивачем надано розрахунок, згідно якого сума боргу складає - 496052,00грн. (а.с. 22).
Позивач посилається на ту обставину, що вчинений правочин між сторонами є недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Однак, суд не приймає дану обставину до уваги, оскільки між сторонами ніякого правочину не вчинювалось, про що вказує в позові сам позивач та його представник, в судовому засіданні дана обставина не знайшла свого підтвердження, щодо невиконання відповідачем зобов'язань, а також тільки судом може бути визнано недійсним правочин, доказів в підтвердження даної обставини позивачем не надано. Перелік підстав недійсності правочину встановлено ст. 203 ЦК України і розширеному тлумаченню не підлягає.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Верховного суду України викладену в абзаці третьому четвертому п.8 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 036.11.2009 №9, зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до абзацу шостого п. 8 вказаної постанови пленуму вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
Підсумовуючи викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, враховуючи, що між сторонами правочин не укладався, а позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та безпідставними.
Крім того, суд не надає оцінку заяві відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки в позові слід відмовити з підстав не вчинення між сторонами правочину.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 30, 57, 59, 60, 212-215 ЦПК України суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Святошинський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.