Справа № 2-1699/11
(2/199/117/13)
іменем України
„21” листопада 2013 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Спаї В.В.,
секретар - Шахназарян М.А.,
за участі відповідач - ОСОБА_1,
за участі представника відповідача - ОСОБА_2,
за участі відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, де треті особи приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання доручення, договору дарування та заповіту недійсними,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 26.04.2009 р. у віці 96 років померла його бабуся - ОСОБА_8, яка була за життя власницею житлового будинку індивідуального житлового фонду та земельної ділянки площею 0,0958 га, що розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Штормова, 161. Відповідно до заповіту від 08 червня 1988 року, засвідченого державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, на випадок своєї смерті ОСОБА_8 заповідала мені все належне їй майно, де б воно не було, та з чого воно б не складалось. Однак, після смерті ОСОБА_8, виявилось, що остання вже не була повною власницею вищевказаного домоволодіння, а лише його 61/100 частин. Власницею інших 39/100 частин домоволодіння є ОСОБА_10; вказану частину домоволодіння ОСОБА_10 отримала за договором дарування від 07 травня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, від імені дарувальника, ОСОБА_8, у вказаному договорі дарування виступав ОСОБА_1 за дорученням від 13 лютого 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Також виявилось, що існують інші два заповіти ОСОБА_8, засвідчені нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська 23.10.1996 р. та 31.08.1994 р.
Як зазначається позивачем при зверненні до суду про наявність доручення, договору дарування та заповітів він дізнався лише в квітні 2010 року, коли його батько - ОСОБА_5 отримав з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ухвалу від 31.03.2010 року по справі №2-3684/10 за позовом ОСОБА_10 до територіальної громади м. Дніпропетровська про визнання права власності на частину земельної ділянки та показав її. Позивач зазначає, що померла ОСОБА_8 в останні роки життя страждала важким психічним захворюванням - інволюційним психозом і через це перебувала з 1994 року на стаціонарному лікуванні в 14-й міській лікарні м. Дніпропетровська, через що позивач вважає, що через такий хворобливий стан психіки померла ОСОБА_8 неправильно сприймала об'єктивну реальність та не усвідомлювала своїх дій, в тому числі під час надання доручення ОСОБА_1 на продаж частини належного їй домоволодіння та складання заповітів в 1994 та 1996 р.р., через що вони мають бути визнані судом недійсними.
Предмет позову становить вимога про визнання недійсним доручення від 13.02. 2001 р., виданого ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_1, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за №604, про визнання недійсним договору дарування від 07 травня 2001 року, укладеного між ОСОБА_1, що діяв за дорученням від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_10, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за №1-1820, про визнання недійсним заповіту ОСОБА_8 від 31.08.1994 року, який посвідчений державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за №2-2779, про визнання недійсним заповіту ОСОБА_8 від 23.10.1996 р., який посвідчений державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за №4-2032, про визнання чинним заповіту ОСОБА_8 від 08 червня 1988 року, посвідченого державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, про визнання позивача - ОСОБА_4 єдиним спадкоємцем за заповітом після померлої 26 квітня 2009 р. ОСОБА_8, про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини після померлої 26 квітня 2009 року ОСОБА_8, про визнання за позивачем - ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок індивідуального житлового фонду, що розташований за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Штормова, 161, а саме відповідно до технічного паспорту: А-1 - житловий будинок загальною площею 103,7 мІ; Г - сарай загальною площею 15,5 мІ; В - сарай загальною площею 15,5 мІ; Б - сарай загальною площею 20,8 мІ; Д - сарай загальною площею 4,0 мІ; Е - гараж загальною площею 22,2 мІ; під Е - погріб загальною площею 7,5 мІ; Ж - вбиральня; 3 - душ загальною площею 1,3 мІ, И- вбиральня загальною площею 1,3 мІ, №1-6, І - інші споруди (огорожа, хвіртка, мостіння, водо колонка), про визнання за позивачем - ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку загально площею 0,0958, яку займає житловий будинок індивідуального житлового фонду ,що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Штормова, 161, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю №030310 від 14.07.2000 р., виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1366 від 15.06.2000 р.
Підставу позову становлять приписи ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 216, ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 261, ч.ч. 2, 5 ст. 267, ч. 4 ст. 1254, ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Представник позивача вимоги позову підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позов не визнали повністю, просили суд відмовити в його задоволенні; треті особи не скористалися правом брати участь у судових засіданнях.
Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 померла 26.04.2009 р., про що Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Книзі реєстрації смертей був зроблений запис та видано свідоцтво про смерть. За життя померла на випадок своєї смерті зробила розпорядження, та належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося заповідала гр. ОСОБА_4 (заповіт був посвідчений 08.06.1988 р. державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_9А.).
Разом з тим, за життя померла ОСОБА_8 склала ще два заповіти - 31.08.1994 р. та 23.10.1996 р.
За заповітом від 31.08.1994 р. ОСОБА_8 усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося в рівних долях кожному заповідала гр. ОСОБА_11, гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4; за заповітом від 23.10.1996 р. ОСОБА_8 усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося в рівних долях кожному заповідала гр. ОСОБА_11, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею ст. 203 ЦК України насамперед встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а конкретні підстави для визнання договорів недійсними визначені ст.ст. 215, 218 - 235 ЦК України, і такі підстави повинні мати місце саме на час укладення такого договору.
Згідно зі ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільна справа або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України; відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За розгляду справи позивач, на переконання суду, не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, не надав докази відповідно до вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України для визнання судом слушними доводів позивача.
Розглядаючи цивільну справу, судом було встановлено, що за життя померла ОСОБА_8 тривалий час хворіла та проходила лікування, інвалідом не була.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на
випадок своєї смерті; за ст. 534 ЦК ( в редак. 1963 р.) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Відповідно до ст. 544 ЦК України (в ред. 1963 р.) заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт.
Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Судом встановлено, що за заповітом від 23.10.1996 р. ОСОБА_8 усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося в рівних долях кожному заповідала гр. ОСОБА_11, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5. Таким чином, ОСОБА_8, склавши заповіт 23.10.1996 р., скасувала складений нею 31.08.1994 р. заповіт; до цього, склавши 31.8.1994 р., померла ОСОБА_8 скасувала складений нею до цього 08.06.1988 р. заповіт.
Згідно з актом №38 амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи від 17.10.2013 р., померла ОСОБА_8 у період часу на час складання заповітів (31.08.1994 р., 23.10.1996 р.) та на час складання доручення (13.02.2011 р.) за своїм психічним станом на той час розуміла значення своїх дій та могла керувати ними.
Статтею 1257 ЦК України передбачено, що позов про визнання заповіту недійсним з тих підстав, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі може бути подано лише заінтересованими особами.
Судом встановлено, що позивач вважає себе спадкоємцем померлої ОСОБА_8 та суд погоджується із доводами позивача щодо наявності у нього права на подання позову про визнання заповіту недійсним, утім, враховуючи спроможність померлої на час складання нею заповітів (31.08.1994 р., 23.10.1996 р.) та на час складання доручення (13.02.2011 р.) усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому для суду відсутні підстави для визнання оспорюваних заповітів та доручення недійсними.
Що стосується вимоги позову про визнання чинним заповіту ОСОБА_8 від 08 червня 1988 року, посвідченого державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, то для суду відсутні підстави для її задоволення з огляду на наведені вище висновки суду.
Відмовляючи в задоволенні вимог позову про визнання позивача - ОСОБА_4 єдиним спадкоємцем за заповітом після померлої 26 квітня 2009 р. ОСОБА_8, про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини після померлої 26 квітня 2009 року ОСОБА_8, про визнання за позивачем - ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок індивідуального житлового фонду, що розташований за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Штормова, 161, а саме відповідно до технічного паспорту: А-1 - житловий будинок загальною площею 103,7 мІ; Г - сарай загальною площею 15,5 мІ; В - сарай загальною площею 15,5 мІ; Б - сарай загальною площею 20,8 мІ; Д - сарай загальною площею 4,0 мІ; Е - гараж загальною площею 22,2 мІ; під Е - погріб загальною площею 7,5 мІ; Ж - вбиральня; 3 - душ загальною площею 1,3 мІ, И- вбиральня загальною площею 1,3 мІ, №1-6, І - інші споруди (огорожа, хвіртка, мостіння, водо колонка), про визнання за позивачем - ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку загально площею 0,0958, яку займає житловий будинок індивідуального житлового фонду ,що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Штормова, 161, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю №030310 від 14.07.2000 р., виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1366 від 15.06.2000 р., то, відмовляючи в їх задоволенні, суд виходить з того, що ОСОБА_8 у заповіті від 3.10.1996 р. визначила осіб, які є її спадкоємцями: гр. ОСОБА_11, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5. Таким чином, оскільки позивач не віднесений до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, він, як онук померлої, не має права спадкування після померлої 26.04.2009 р. бабусі ОСОБА_8
За ст. 548 ЦК України (в ред. 1963 р.) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Дії, що свідчать про прийняття спадщини, визначені ст. 549 зазначеного вище кодексу.
Таким чином, оскільки для придбання спадщини закон пов'язує вчинення дій безпосередньо спадкоємцями, утім, позивач не віднесений до кола цих осіб, тому підстави для задоволення вимоги позову про встановлення факту прийняття ОСОБА_4 спадщини після померлої 26 квітня 2009 року ОСОБА_8 відсутні.
Вимоги позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно також не підлягають задоволення, адже є похідними від задоволення інших вимог позову.
За ч. 6 ст. 154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
З огляду на наведене для суду наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову, вижитих ухвалою суду від 22.07.2010 р.
Судові витрати віднести на рахунок позивача (ст.ст. 88 та 210 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 212, 214-215, ч. 6 ст. 154 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, де треті особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання доручення, договору дарування та заповіту недійсними відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2010 р. у виді накладення арешту на житловий будинок індивідуального житлового фонду та земельну ділянку загальною площею 0,0958 га, що розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Штормова, 161, скасувати.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя