21 листопада 2013 року Справа № 33907/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Сапіги В.П., Яворського І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 29.09.2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Колочавської сільської ради Міжгірського району про скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Колочавської сільської ради Міжгірського району про скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням №14 від 03.09.2006 року Колочавської сільської ради Міжгірського району позивачу виділено земельну ділянку розміром 0,09 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. Рішенням №7 від 23.01.2009 року Колочавської сільської ради Міжгірського району внесено зміни в рішення Колочавської сільської ради №14 від 03.09.2006 року та №6 від 14.01.2007 року. Позивач просить визнати недійсним та скасувати рішення Колочавської сільської ради №7 від 23.01.2009 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки»; зобов»язати Колочавську сільську раду утриматися вподальшому від посягання на його право власності на земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Стягнути з відповідача на його користь 30000 грн. моральної шкоди.
Постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 29.09.2010 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи постанову у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення було прийняте повноважним складом ради, в межах її компетенції та з дотриманням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив позивач - ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Рішенням №14 від 03.09.2006 року Колочавської сільської ради Міжгірського району позивачу виділено земельну ділянку розміром 0,09 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку.
Рішенням №7 від 23.01.2009 року Колочавської сільської ради Міжгірського району внесено зміни в рішення Колочавської сільської ради №14 від 03.09.2006 року та №6 від 14.01.2007 року. Даним рішенням вирішено передати безкоштовно у приватну власність 1/6 частину від загальної площі земельної ділянки, що належала покійній ОСОБА_2, ОСОБА_1, а 5/6 частини від загальної площі земельної ділянки передати ОСОБА_3.
Твердження суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування рішення Колочавської сільської ради №7 від 23.01.2009 року колегія суддів вважає помилковими.
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 25.01.2007 року на підставі рішення Колочавської сільської ради від 03.09.2006 року позивачу надано 0,09 га земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.
У відповідності до рішення №6 від 14.01.2007 року Колочавської сільської ради ОСОБА_1 передано у власність 0,40 га 5/6 частин земельної ділянки, розташованої біля будинку позивача у с.Колочава в урочищі «Біля хати» для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
У зазначені вище рішення Колочавська сільська рада внесла зміни рішенням від 23.01.2009 року №7, а саме: - передати в приватну власність 1/6 частину від загальної площі земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 - ОСОБА_1, а 5/6 частини від загальної площі земельної ділянки передати ОСОБА_3.
Згідно з ч.1 ст.153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, кпрім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.
Згідно з ст.140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному випадку, не було визначених законом підстав для припинення права власності позивача на земельну ділянку загальною площею 0,09 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, а тому відповідач, приймаючи рішення №7 від 23.01.2009 року діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто протиправно.
Колегія суддів також зазначає, що внаслідок прийняття рішення Колочавської сільської ради №7 від 23.01.2009 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки», 0,09 га землі, наданої позивачу у власність, та підтвердженої державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК №021440 від 25.01.2007 року - змінилось на 1/6 від загальної площі земельної ділянки, що відрізняється приблизно на 0,02 га.
У відповідності до ст.154 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
Відповідно до абз.5 п.5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 від 16.04.2010 року (справа №1-9/2009) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Колочавської сільської ради №7 від 23.01.2009 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки» є протиправним, а тому підлягає скасуванню, оскільки порушує права позивача як власника земельної ділянки.
Проте, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення в користь позивача моральної шкоди, завданої неправомірним прийняттям оскаржуваного рішення відповідача.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При вирішенні даного спору в частині стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції бере до уваги роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та зазначає, що позивач не довів чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.
Оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання в тому, що доводи апеляційної інстанції є підставними і обґрунтованими та спростовують рішення суду першої інстанції, яке прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п.1,2,4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 29.09.2010 року в справі № 2а-372/10 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовом ОСОБА_1 до Колочавської сільської ради Міжгірського району про скасування рішення задовольнити частково.
Визнати нечинним та скасувати рішення №7 від 23.01.2009 року Колочавської сільської ради Міжгірського району «Про передачу у приватну власність земельної ділянки».
В іншій частині в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р.Б. Хобор
Судді В.П. Сапіга
І.О. Яворський