Провадження: 22-ц/790/6978/13 Справа: № 646/3184/13-ц Категорія: «сімейні правовідносини» Головуючий 1 інстанції: Шелест І.М. Доповідач: Малінська С.М.
25 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
Головуючого судді - Малінської С.М.,
Суддів - Швецової Л.А.,
Тичкової О.Ю.,
при секретарі - Лотох І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа -АКБ «Правекс-Банк» про поділ спільного майна подружжя,-
У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 30 липня 2005 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2, в період якого у 2006 році вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, для чого оформили в АКБ «Правекс-Банк» кредитний договір, за яким отримали кошти у сумі 21850 доларів США. За даним договором поручителем є сестра позивача. За взаємною згодою сторін квартира оформлена на ім'я дружини. Стосунки між подружжям ОСОБА_2 фактично припинилися та він має бажання поділити спільно набуте у шлюбі майно, у зв'язку з чим просив визнати за ним право спільної сумісної власності на спірну квартиру, поділити її, припинивши право спільної сумісної власності, визнати за ним право власності на ? частину вищевказаної квартири.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ним право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 38 кв. м. Поділено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спірну квартиру, припинивши право спільної сумісної власності. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що з 30 липня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року.
26 травня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано у БТІ. Для придбання квартири відповідач отримала в АКБ «Правекс-Банк» кредит у розмірі 21850 доларів США, в забезпечення кредитного зобов'язання відповідач уклала з банком договір іпотеки, відповідно до якого передала спірну квартиру в іпотеку. Також з ОСОБА_3 було укладено договір поруки, яким він поручився нести солідарну майнову відповідальність за виконання умов кредитного договору.
Таким чином, право власності на спірну квартиру, яка придбана подружжям за час шлюбу у кредит, оформлене на відповідача, зареєстроване в органах БТІ.
За правилами ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжям укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружити.
Відповідно до ч.1 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, що передбачено ч.2 ст.370 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін у цьому майні є рівними, а тому кожному повинно належати по ? частині квартири. Такі всинови суду є законними та ґрунтуються на наданих сторонами доказах.
Статтею 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.25 Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частини четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з низ) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі, якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, а жодним із подружжям не вчинено дій щодо внесення на депозитний рахунок суду відповідної суми грошової компенсації за частку іншого, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності .
Спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 є неподільною річчю, яка за правилами ч.2 ст.71 СК України може бути присуджена одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Оскільки сторони не досягли такої домовленості, а присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається, як це зазначалась вище, за його обов'язковою згодою на отримання грошової компенсації, яку позивачем не надано та про яку суду ним не заявлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та визнання за позивачем право власності на ? частини спірної квартири.
Таким чином, судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані дійсні обставини справи, дана належна оцінка зібраним доказам і постановлено законне й обгрунтоване рішення у справі.
Доводи відповідача про те, що частину коштів на придбання спірної квартири були надані її матір'ю, для чого остання отримала фінансову допомогу на підприємстві у розмірі 14000 грн., не є обґрунтованими, а довідка про надання такої допомоги (а.с.36) не може бути визнана судом, як належний доказ в розумінні ст.58 ЦПК України, оскільки вона не підтверджує факт безпосереднього передання саме цих коштів при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири. Інших доказів , підтверджуючих доводи апелянта , суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,60, 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2013 року
залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді :