копія
Справа № 2-а-7201/08/0470
Категорія статобліку 2.11.11
Іменем України
2 квітня 2009 року м. Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В.М.
при секретарі Середа А.О.
за участю:
представника позивача Грабового В.М.
представників відповідача Моргун Н.В., Дорошенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Радон» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-
31 липня 2008 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Вищого адміністративного суду України надійшла адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Радон» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області з позовними вимогами про визнання податкового повідомлення-рішення ЗД ОДПІ № 0000262345/0 від 16.06.2004 р. про нарахування ТОВ НВП «Радон» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 26741 грн. недійсним.
Справа № 2-а-7201/08 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з ухвалою Вищого адміністративного суду від 11.06.2008 р., якою касаційна скарга Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області задоволена частково, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2005 р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2005 р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що згідно пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", із змінами та доповненнями, валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і термін декларування встановлюється Національним банком України. До теперішнього часу питання декларування резидентами валютних цінностей законодавче не врегульоване. За таких обставин виконання вимог листів, на які посилається відповідач, в частині подання декларацій про валютні цінності до регіонального управління НБУ є правом, а не обов'язком резидента. Тому позивач вважає, що у його діях - неподанні декларації про валютні цінності, відсутній склад правопорушення. Також, позивач зазначив, що нарахування податковою інспекцією штрафних санкцій за неподання до Територіального управління НБУ у Дніпропетровській області Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами за період з 01.01.2000 р. по 01.04.2004 р. - неправомірне.
Представники відповідача у запереченні на позов та у судовому засіданні зазначили, що позовні вимоги не визнають з наступних підстав. Актом документальної перевірки дотримання вимог валютного законодавства від 11.06.2004р. №16-23/5-19428901 відділом контролю у сфері ЗЕД та перевірок фінансових установ встановлено порушення пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", із змінами та доповненнями. А саме, в порушення п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", із змінами та доповненнями, підприємством ТОВ НВП "Радон" не здійснювалось декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України в установі Національного банку України станом на: 01.01.2000р., на 01.04.2000р., на 01.07.2000р., на 01.10.2000р., на 01.01.2001р., на 01.04.2001р., на 01.07.2001р., на 01.10.2001р., на 01.01.2002р., на 01.04.2002р., на 01.07.2002р., на 01.10.2002р., на 01.01.2003., на 01.04.2003р., на 01.07.2003р., на 01.10.2003р., на 01.01.2004., на 01.04.2004р. Тобто, посадовими особами ТОВ НВП "Радон" з 01.01.2000 року здійснюється протиправна поведінка, шляхом невиконання обов'язків, передбачених нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Національного банку України. Що стосується терміну застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого статтею 250 ГК України, представники відповідача вважають, що шестимісячний термін з дня виявлення порушення не було пропущено, так як днем виявлення правопорушення є дата складання акту перевірки - 11.06.2004 рік.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши законодавство, дослідивши матеріалі справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що на підставі акту перевірки від 11.06.2004 р. податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.06.2004 р. № 0000262345/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання зі штрафних санкцій у розмірі 26741,00 грн. на підставі п.п. «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181 -III та п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, п. 2.7 ст. 2 «Положення про валютний контроль», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 8.02.2000 року № 49 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000р. за № 209/4430.
Актом перевірки зафіксовано, що за договором № 103 від 13.10.1993 р. ТОВ НВП «Радон» з нерезидентом - СП «Радон-альфа» рахується дебіторська заборгованість у сумі 1626,00 руб. Р.Ф., датою виникнення якої є 26.08.1994 р. В бухгалтерському обліку дебіторська заборгованість списана згідно наказу від 06.12.2002 р. № 1 із балансового рахунку на збитки підприємства.
За період з 01.01.2000 р. по 01.04.2004 р. ТОВ НВП «Радон» не подавало до управління НБУ в Дніпропетровській області декларації «Про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за межами», тобто у порушення п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93 незадекларовано валютні цінності у Національному банку України за звітні дати за період з 01.01.2000 р. по 01.04.2004 р.
Суд вважає, що за порушення вимог законодавства, якими встановлені правила операцій з валютними цінностями, яким є також Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, не може бути застосована штрафна санкція шляхом прийняття у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення.
Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ, а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, а податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України «Про систему оподаткування», а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.
Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 не є Законом з питань оподаткування.
Виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.
Штраф, стягнення якого передбачено статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, належить до адміністративно-господарських санкцій (статті 239, 241 Господарського кодексу України), а тому суд вважає неправомірним визначення податковим органом штрафу як податкового зобов'язання та прийняття у зв'язку з цим такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення-рішення.
Однак, суд враховує, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення стало порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93, за які податковий орган має право застосувати штрафні санкції. Тому, податкове повідомлення-рішення, де штрафні санкції визначені як податкове зобов'язання, може бути прийняте тільки при порушенні податкового законодавства, але ця обставина не є підставою для визнання спірного повідомлення-рішення недійсним у цілому.
Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне визнати недійсним оскаржуване податкове-повідомлення рішення у частині визначення штрафних санкцій як податкового зобов'язання.
При цьому суд також вважає, що відповідачем при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення дотримані строки застосування адміністративно-господарських санкцій, виходячи з наступного.
Статтею 238 ГК України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
В ст. 241 вищевказаного кодексу визначено поняття адміністративно-господарського штрафу - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Суд вважає, що порушення ТОВ НВП "Радон" правил здійснення господарської діяльності, а саме не здійснення декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України в установі Національного банку України, є триваючим правопорушенням.
В податковому законодавстві відсутні норми права, які визначають поняття "триваючого" правопорушення. У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегульовані ніякими нормами права і відсутні норми, що регулюють схожі відносини, застосовують аналогію права. У відповідності до теорії адміністративного права триваючими визнаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язків. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винна особа не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, чи виконує його неповністю або неналежним чином.
Як зазначалось вище та встановлено в акті перевірки від 11.06.2004р. № 16-23/5-19428901, ТОВ НПВ "Радон", в порушення п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", із змінами та доповненнями, не здійснювалось декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України в установі Національного банку України станом на: 01.01.2000р., на 01.04.2000р., на 01.07.2000р., на 01.10.2000р., на 01.01.2001р., на 01.04.2001р., на 01.07.2001р., на 01.10.2001р., на 01.01.2002р., на 01.04.2002р., на 01.07.2002р., на 01.10.2002р., на 01.01.2003., на 01.04.2003р., на 01.07.2003р., на 01.10.2003р., на 01.01.2004 р.
Тобто, посадовими особами ТОВ НВП "Радон" з 01.01.2000 року здійснюється протиправна поведінка, шляхом невиконання обов'язків, передбачених нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Національного байку України. День виявлення правопорушення в даному випадку є дата складання акту перевірки - 11.06.2004 р.
Що стосується терміну застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачений статтею 250 ГК України, суд вважає, що шестимісячний термін з дня виявлення порушення не було пропущено, так як днем виявлення правопорушення є дата складання акту перевірки - 11.06.2004 рік.
Річний строк з дня порушення ТОВ НВП «Радон» встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності теж не пропущено, так як на дату прийняття спірного повідомлення-рішення правопорушення було незакінченим
Суд не погоджується з доводами позивача про те, що з другого кварталу 2003 року позивач не зобов'язаний був декларувати валютні цінності, які перебувають за межами України, по причині відсутності нормативно-правового акту Національного банку України, яким би встановлювався порядок та строки подання резидентами декларацій про валютні цінності та інше майно, яке перебуває за межами України.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.
За невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, абзацом 8 пункту 1 статті 16 Декрету передбачений штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Таким чином, законодавством визначено обов'язкове декларування валютних цінностей, які перебувають за межами України, у Національному банку України, і за невиконання цього обов'язку резидент несе відповідальність у вигляді штрафу.
Національним банком України нормативно-правовий акт, яким би встановлювався порядок та строки подання резидентами декларацій про валютні цінності та інше майно, яке перебуває за межами України, не виданий.
Однак, спірні відносини врегульовані Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» від 25.12.1995 року № 207, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.01.1996 р. за № 18/1043, який є виданим на виконання пункту 4 розділу II Програми комплексного вирішення питань щодо повернення в Україну
валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, затвердженої
28.11.1995 р.
Пунктом 1 вказаного Наказу затверджено погоджену з Національним банком, Міністерством статистики та Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України форму Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.
Пунктом 2 передбачено, що декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наведеною формою в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцем знаходження суб'єктів підприємницької діяльності.
Суд зазначає, що даний наказ виданий центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України, на якого, згідно із п. 1 «Положення про Міністерство фінансів України», затвердженого Указом Президента України від 26.08.1999 р. № 1081/99, покладено функцію із забезпечення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Даний нормативно-правовий акт є зареєстрованим у встановленому законом порядку та чинним, отже підлягає обов'язковому виконанню суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності.
Як вказує позивач у позовній заяві, декларації про валютні цінності, які знаходяться за межами України за період з 01.01.2000 р. по 01.04.2004 р., добросовісно подавалися ним у строки, встановлені п. З наказу Міністерства фінансів України від 25.12.1995 р. № 207.
При проведенні декларування валютних цінностей підприємство керувалося спільним листом НБУ та ДПІУ від 15.02.1996 р. № 13-124/261-783 та № 22-100/10-948 «Щодо подання Декларації про валютні цінності, доходи та майно».
Даним листом роз'яснено порядок подання декларацій, зокрема передбачено, що декларація реєструється в уповноваженому банку із залишенням третього примірника в останнього, у двох примірниках подається до державної податкової інспекції за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності із залишенням одного примірника в останньої, а також примірник декларації зі штампом податкової інспекції та підписом начальника Валютної інспекції подається суб'єктом підприємницької діяльності до відповідного регіонального відділення НБУ.
Судом встановлено, що позивачем не дотримувався в повному обсязі порядок декларування валютних цінностей за зазначений період.
Листом від 17.04.2003 р. № 28-311/1929-2823 та № 3368/5/23-5316, на недоведеність змісту якого посилається позивач, роз'яснено порядок подачі декларації про валютні цінності, згідно із яким суб'єкт підприємницької діяльності, так само як і раніше, мав подавати декларацію до податкового органу за місцезнаходженням, та примірник із штампом податкового органу та підписом відповідальної особи податкового органу до територіального управління НБУ. Виключена лише реєстрація декларації в уповноваженому банку.
Таким чином позивач не був позбавлений можливості здійснити декларування валютних цінностей у податковому органі за його місцезнаходженням, у територіальному відділенні НБУ у встановленому законодавством порядку та згідно із роз'ясненням, наданим відповідним листом уповноважених на те органів.
Позивач також посилається на те, що станом на 01.04.2004 р. він надав Декларацію про валютні цінності до Управління НБУ у Дніпропетровській області, що підтверджується листом цього органу від 10.08.2004 р. № 12526/5449. В листі зазначено, що за 1 квартал 2004 року (станом 01.04.2004 р.) ТОВ НВП «Радон» декларація подана до Управління НБУ в Дніпропетровській області 23.04.2004 року, в ході перегляду з'ясувалося, що декларація оформлена неналежним чином (суми заборгованості не вказані прописом, відсутні копії ВМД, які обов'язково додаються до декларації), декларація була повернута на доопрацювання. Оформлена належним чином декларація за 1 квартал 2004 року була отримана управлінням НБУ в Дніпропетровській області 22.06.2004 року.
У зв'язку з подачею вищевказаної декларації на 01.04.2004 року, суд вважає, що податкової інспекцією неправомірно застосовані штрафні санкції до підприємства за 1 квартал 2004 року, тобто за 72 дні перших трьох місяців 2004 року. Згідно п. 3 «Положення про валютний контроль», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49, із змінами та доповненнями, санкції передбачені п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів № 15-93 від 19.02.93 р., до резидентів застосовуються органами державної податкової служби. Санкції застосовуються на підставі п. 2.7 ст. 2 «Положення про валютний контроль». Пунктом 2.7 ст. 2 «Положення про валютний контроль» визначено, що порушення термінів декларування тягне за собою накладання штрафу в розмірі 1 неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожний день порушення.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про необхідність також визнання частково недійним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі (72 дні Х 17 грн.) 1224 грн.
Суд також вважає, що списання дебіторської заборгованості нерезидента на збитки підприємства позивача згідно із наказом від 06.12.2002 року № 1 не припиняє обов'язок позивача декларувати валютні цінності, які перебувають за межами України. Суд приходить до такого висновку, виходячи із наступного.
Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" не ставить обов'язковість декларування валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України в залежність від того, де обліковується дана заборгованість, на балансі підприємства чи позабалансом. Крім того, Декретом не передбачено можливості недекларування простроченої дебіторської заборгованості у зв'язку з закінченням терміну позовної давності або скасуванням реєстрації нерезидента.
Також Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993р. не ставить обов'язковість декларування валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України в залежність від здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством. Довідка про проведене декларування лише підтверджує, що підприємством здійснене обов'язкове декларування валютних цінностей в установі Нацбанку України.
При цьому суд також враховує, що грошові кошти в сумі 1626 руб. РФ перераховані нерезидентом СП «Радон-Альфа» поштовим переказом згідно поштового повідомлення № 308016 від 23.09.2004 року. Відповідно до талону поштового переказу, грошові кошти перераховано СП «Радон-Альфа» як погашення заборгованості по договору № 103 від 13.10.1993 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Радон» з Державного бюджету судові витрати в сумі 0,16 грн.
На підставі вищевказаного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись ст.ст.122,162 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області № 0000262345/0 від 16.06.2004 року у частині визначення штрафних санкцій як податкового зобов'язання та у частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1224 грн. (одна тисяча двісті двадцять чотири гривні).
Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Радон» з Державного бюджету судові витрати в сумі 0,16 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складений 7 квітня 2009 року.
Суддя В.М.Олійник
З оригіналом згідно.
Суддя В.М. Олійник
Постанова не набрала законної сили
7 квітня 2009 року.
Суддя В.М.Олійник