Провадження по справі № 2/260/1680/2013
18 листопада 2013 року Ленінський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого судді: Трофименко Л. Р.
при секретарі: Ткач Є.Г.
за участю:
позивача: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ” про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ” про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування позовних вимог зазначивши наступне. Так, з 04.07.2012 року по 21.06.2013 року вона перебувала у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору з Товариством з обмеженою відповідальністю “ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ” на посаді головного бухгалтера. 21.06.2013 року нею була подана заява про звільнення з посади головного бухгалтера за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, але їй призначили два тижні відпрацювання. Наступного дня, 22.06.2013 року нею поштою було направлено заяву про звільнення за угодою сторін. Весь цей час вона продовжувала працювати на товаристві та виконувала обов'язки головного бухгалтера товариства. Але, така поведінка адміністрації відповідача негативно вплинула на стан та вона захворіла, у зв'язку з чим ввечері після закінчення роботи 25.06.2013 року вона вимушена була звернутися до лікаря, після огляду якого їй було призначено лікування та відкрито з 26.06.2013 року листок непрацездатності, про що вона повідомила адміністрацію відповідача. На лікарняному вона знаходилася з 26.06.2013 по 05.07.2013 року включно. Вона переживала: чи звільнили її, чи ні, бо від відповідача не надходило ані викликів з'явитися за ознайомленням із наказом, ані ніяких повідомлень щодо звільнення та виплату необхідних при звільненні виплат або відмови у звільненні. Тому, одужавши, вона прийшла на роботу 08.07.2013 року та приступила до виконання своїх обов'язків головного бухгалтера. Але, з часом уповноважена особа засновників відповідача повідомила про те, що вона була звільнена за її першою заявою про звільнення, тобто 21.07.2013року. 08.07.2013р. вона вперше ознайомилася з накозом про звільнення про що розписалася в останньому. Таким чином вона була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін 21 червня 2013 року, що підтверджується наказом іідповідача від 21.06.2013 року № 77-3, з яким її ознайомили лише 08 липня 2013 року. Вона одразу ж запитала щодо виплати нарахованої але не виплаченої заробітної плати за травень та червень 2013 року та компенсації за невикористану щорічну відпустку 24 календарних дні, але в виплаті вказаних сум їй було відмовлено. Вона неодноразово усно зверталася з питанням щодо виплати вказаних компенсацій та заробітної плати але їй відмовляли без вказання будь-яких причин. На день її звільнення ввідповідачем нарахована але не виплачена заробітна плата за період часу з 01 травня 2013 року по 21 червня 2013 року у сумі 2841 гривня 66 копійок. Також, при звільненні їй не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за. 24 дні, що становить 1162 гривні 80 копійок. Відмову виплатити усі кошти, які слід було виплатити на день звільнення з роботи, відповідач не обґрунтував ніяк. Також, зазначила. що ввідповідачем було відмовлено їй у наданні довідки щодо заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку при звільненні. 12.07.2013 року вона ще й письмово звернулася до ввідповідача про виплату належних сум, та внесення запису у трудову книжку про звільнення. Не отримавши вищезазначених виплат, вона особисто звернулася 18.07.2013 року до управління Територіальної державної інспекції з питань праці у Донецькій області зі скаргою щодо порушень відповідача із затримкою передбачених законодавством виплат при звільненні. На її повторне звернення щодо надання довідки про суму заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку відповідач їй відмовив, але їй була надана довідка про середню заробітну плату для розрахунку виплат на випадок безробіття. Після отримання трудової книжки вона побачила, що до неї в порушення п.п. 2.25 та 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказ Міністерства праці України,Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, в порушення приписів ст. 47 КЗпП України відповідачем не було внесено запис про її звільнення за наказом від 21.06.2013 року. ЇЇ неодноразові усні та письмове звернення від 12.07.2013 року до керівництва відповідача, засновників та їх уповноваженої особи з вимогою про внесення запису у трудову книжку щодо її звільнення залишилися без задоволення. Із-за цього порушення відповідача вона не має грошей на життя, бо її не приймають на іншу роботу без внесеного запису про звільнення, вона не може вести нормальний спосіб життя, так як не може працевлаштуватися. Змушена позичати у друзів гроші для проживання, їжі та на лікування, вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя у цих обставинах. Тобто, все це призвело до її моральних страждань. Моральну шкоду вона оцінює в 10000,00 гривень. Просила стягнути з ТОВ «ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ» на її користь нараховану, але не виплачену при звільненні заробітну плату за період часу з 01 травня 2013 року по 21 червня 2013 року у сумі 2841,66 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 1162,80 грн., компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі станом на час винесення рішення судом та 10 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 14 004,46 грн. та у відшкодування судових витрат 229,40 грн.
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час слухання справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, своїх заперечень не надіслав. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Вислухавши позивачку, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд вважає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно наказу (розпорядження) №62-к від 04.07.2012р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ” (а.с.12)
Згідно наказу (розпорядження) №77-к від 21.06.2013р. ОСОБА_1 була звільнена з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ” (а.с.15)
Як вказала в судовому засіданні та в позовній заяві позивачка, 21.06.2013 року, нею була подана заява про звільнення з посади головного бухгалтера за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, але їй призначили два тижні відпрацювання. Наступного дня, 22.06.2013 року нею поштою було направлено заяву про звільнення за угодою сторін. Така поведінка адміністрації відповідача негативно вплинула на стан її почуття та вона захворіла, у зв'язку з чим ввечері після закінчення роботи 25.06.2013 року вона вимушена була звернутися до лікаря, після огляду якого їй було призначено лікування та відкрито з 26.06.2013 року листок непрацездатності, про що вона повідомила адміністрацію відповідача. На лікарняному вона знаходилася з 26.06.2013 по 05.07.2013 року включно. Вона хвилювалася чи звільнили її, чи ні, бо від відповідача не надходило ані викликів з'явитися за ознайомленням із наказом, ані ніяких повідомлень щодо звільнення та виплату необхідних при звільненні виплат або відмови у звільненні. Тому, одужавши, вона прийшла на роботу 08.07.2013 року та приступила до виконання своїх обов'язків головного бухгалтера. Але, з часом уповноважена особа засновників відповідача повідомила про те, що вона була звільнена за її першою заявою про звільнення, тобто 21.07.2013 .року.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно статті 117 КЗпП України В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 60 ЦПК України встановлено зобов'язання кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказування - це пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Отже, мета доказування - з'ясування дійсних обставин справи. Завдання доказування полягає не стільки в тому, щоб встановити істину, скільки в тому, щоб з'ясувати, чиї твердження про факти, позивача чи відповідача, найдостовірніші. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Позивачка в судовому засіданні вказала, що до теперішнього часу їй не сплачено заробітню плату за травень та червень 2013 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку 24 календарних дні. Втім в доведення своїх вимог, нею не додано підтверджень заборгованості по заробітній платі за травень та червень 2013 року та компенсацію за невикористану відпустку. Нема підтверджень того, що ця відпустка не була використана позивачкою.
Розподіл і роз'яснення сторонам їх обов'язку щодо доказування - це функція суду в рамках юрисдикційної процедури, завдання суду організувати дійсно змагальний процес. Судом було з'ясовано у позивачки чи є будь-які інші докази підтвердження своїх вимог, але позивчакою інших доказів надано не була, неможливість отриманні доказів також наведено не було. ОСОБА_1 в судовому засіданні вказала, що неодноразово зверталася до відповідача з проханням видати довідку про заборгованість по заробітній платі, втім копії заяв, які додані позивачкою до позову містять вимогу про виплату необхідних сум, а не про видачу відповідної довідки. (а.с.16, 19-20) Отже позивачкою не надано підтверджень наявності заборгованості по заробітній платі, невиплату компенсації за невикористану відпустку та підтверджень того, що вона зверталася з заявою про отримання такої довідки. Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивачка, як того вимагає ст.. 60 ЦПК України, не надала, клопотань про забезпечення таких доказів судом не заявляла.
Таким чином, вимоги позивачки про стягнення з відповідача нараховану але невиплачену заробітню плату за період з 01.05.2013р. по 21.06.2013р. в сумі 2841,66 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку 1162,80 грн., компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню.
Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Позивачкою не доведено суду порушення відповідачем її законних прав, а тому у відшкодуванні моральної шкоди також необхідно відмовити.
Згідно статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Отже, позовні вимоги стосовно відшкодування судових витрат також не підлягають задоволенню.
На підставі постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст..ст.116-117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДОНБАСАВТОКОМПЛЕКТ” про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди-відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: ________________