Головуючий у 1 інстанції - Антоненко М.В.
Суддя-доповідач - Старосуд М.І.
21 листопада 2013 року справа №437/13496/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Старосуда М.І., суддів Чебанова О.О., Яковенко М.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 09 вересня 2013 р. у справі № 437/13496/13-а за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про зобов'язання вчинити певні дії, зазначивши, що в Україні вона мешкала за адресою: АДРЕСА_1, а в грудні 1998 року вона виїхала за межі України до Ізраїлю де мешкає по теперішній час. Вона є громадянкою України, внутрішній паспорт був зданий в органи МВС при оформленні виїзду за межі України. Мешкаючи за межами України, вона виконує всі обов'язки громадянина України, в тому числі приймає участь у виборах Президента та Верховної Ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 їй виповнилося 57 років, тому вона, як громадянка України має право на отримання пенсії за віком. До виїзду в Ізраїль вона була працездатною та проживала на території України, де працювала вчителем, її трудовий стаж в Україні складає 35 років. У березні 2013 році вона через свого представника звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії, але їй було відмовлено. Позивач вважає, що їй незаконно відмовлено у призначенні пенсії, тому просила суд зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком починаючи з 2013 року.
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 09 вересня 2013 року позов задоволено та зобов'язано відповідача здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 2013 року.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є громадянкою України, до виїзду з України вона мешкала за адресою: АДРЕСА_1, а в грудні 1998 року вона виїхала за межі України до Ізраїлю, де мешкає по теперішній час.
Згідно копії закордонного паспорта громадянина України, номер НОМЕР_1, термін дії якого продовжено до 26 липня 2016 року, з відміткою про консульський облік в посольстві України в Ізраїлі, що засвідчує особу, факт і місце постійного проживання, позивач є громадянкою України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилося 58 років, тому вона, як громадянка України, має право на отримання пенсії за віком.
В березні 2013 року позивач через свого представника звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії, але листом від 01.04.2013 року №5954/02-1 їй було відмовлено з посиланням на пункти 1, 29 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії, згідно з якими пенсія призначається за місцем проживання (реєстрації) заявника та на підставі документа, що засвідчує місце проживання особи.
Колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частиною 3 статті 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, а тому позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі №1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " від 09.07. 2003 р. № 1058. Положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. .
Ті положення Пенсійного Закону та "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Пенсійного Закону від 25.11.2005 N2 22-1, згідно з якими умова призначення пенсії як і раніше зв'язується з фактом постійного проживання та реєстрації пенсіонера на території Україні, пред'явленням довідки про ідентифікаційний номер, паспорта з відміткою про внутрішню реєстрацію (внутрішній паспорт було вилучено у позивача органами МВС при виїзді на ПМП за кордон), суперечать духу і нормам Конституції, зобов'язанням держави за міжнародними договорами, ст. 8,9 КАС України і не можуть використовуватися в якості підстави для відмови у призначені пенсій, оскільки пенсія, у більшості випадків, є єдиним і істотним фінансовим джерелом існування пенсіонера, а тому встановлення самої можливості її отримання в залежність не від віку, стану здоров'я, розміру відрахувань до Пенсійного фонду, розміру зарплати, і інших чинників, а від майбутнього місця проживання пенсіонера, є прямим втручанням та обмеженням права громадянина на вільний вибір місця проживання.
Посилання апелянта на ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно якої громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відсутність нормативних актів, спрямованих на конкретизацію забезпечення дії норм Конституції, не тягне за собою неможливість використання цих норм посадовими особами ПФУ і, крім того, згідно з ч.3 ст. 8 Конституції України, норми Конституції є нормами прямої дії, тому вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийняті в їх розвиток відповідні закони або інші підзаконні акти.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 197,198, 200,205,206,211,212,254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 09 вересня 2013 р. у справі № 437/13496/13-а - залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 09 вересня 2013 р. у справі № 437/13496/13-а - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів М.І.Старосуд
О.О.Чебанов
М.М.Яковенко