Справа № 1007/3678/2012 Головуючий у І інстанції Шинкар А.О.
Провадження № 22-ц/780/6516/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко
Категорія 4 22.11.2013
іменем України
21 листопада 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Сержанюка А.С.,
при секретарі Токар Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Відділу Держземагенства у м.Броварах Київської області, третя особа приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про відновлення права власності, зобов'язання вчинити дії, відшкодування збитків та встановленння обставини знищення земельної ділянки, -
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який надалі уточнила і мотивувала тим, що 29 серпня 2011 року між нею і відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу належної їй земельної ділянки площею 0,0196 га по АДРЕСА_1. За умовами договору продаж вчинено за 40000 грн., з яких 24000 грн. покупець ОСОБА_2 сплатив їй при підписанні договору, а 16000 грн. зобов'язався сплатити до 15 вересня 2012 року. Посилалася, що згідно п.8 даного договору він втратив чинність із 1 лютого 2013 року, поскільки ОСОБА_2 не сплатив залишок суми 16000 грн. у вказаний строк. Відповідно власником цієї земельної ділянки залишається вона, проте відмітка нотаріуса у державному акті про продаж ділянки перешкоджає їй у продажу даної ділянки.
Зазначала, що таке сталося внаслідок захоплення відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0196 га, яку той вигородив сіткою і склав на ній бетонні вироби. В результаті таких дій ОСОБА_3 покупець ділянки ОСОБА_2 не сплатив їй решту коштів за ділянку в сумі 16000 грн., а тому ці кошти є упущеною вигодою і підлягають стягненню із ОСОБА_3 на її користь. Крім того, відділ Держкомзему у м.Бровари незаконно вніс зміни до державної системи координат земельної ділянки площею 0,0196 га по АДРЕСА_1, які відрізняються від тих координат, за якими встановлені межі цієї ділянки, чим порушено її права як власника ділянки.
У зв'язку з наведеним просила визнати відновленим із 2 лютого 2013 року за нею право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд площею 0,0196 га по АДРЕСА_1 у м.Бровари Київської області, кадастровий № 3210600000:00:058:0174, в межах, встановлених актом встановлення на місцевості меж земельної ділянки від 22 лютого 2010 року; зобов'язати ОСОБА_2 замовити і оплатити відновлення на місцевості меж земельної ділянки площею 0,0196 га по АДРЕСА_1 у м.Бровари Київської області, кадастровий № 3210600000:00:058:0174 в Київській обласній філії «Центр ДЗК» та відновити стан земельної ділянки шляхом прибирання бетонних глиб за межі земельної ділянки; стягнути з ОСОБА_3 на її користь 16000 грн. упущеної вигоди і неотриманого доходу від договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 серпня 2011 року; встановити обставини знищення ОСОБА_3 та відділом Держкомзему у м.Бровари Київської області земельної ділянки площею 0,0196 га по АДРЕСА_1 у м.Бровари Київської області, кадастровий № 3210600000:00:058:0174; стягнути з ОСОБА_3 на її користь судові витрати, а такрож витрати на подання заяви власника про внесення змін до державного реєстру прав на нерухоме майно.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 29 серпня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбав у власність земельну ділянку площею 0,0196 га, розташовану по АДРЕСА_1 у м.Бровари Київської області, кадастровий № 3210600000:00:058:0174, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено нотаріально та зареєстровано у Державному реєстрі правочинів за № 4322. В державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 700249 нотаріусом зроблено відмітку про посвідчення договору купівлі-продажу цієї ділянки від 29 серпня 2011 року.
Згідно п.8 вказаного договору продаж земельної ділянки вчинено за 40000 грн., з яких 24000 грн. ОСОБА_2 оплатив продавцю під час підписання договору, а решту 16000 грн. зобов'язався оплатити до 15 вересня 2012 року. У разі ненастання повного розрахунку за цим договором до 1 лютого 2013 року - цей договір втрачає чинність.
Згідно п.10 цього договору право власності на земельну ділянку переходить до покупця лише за умови сплати у повному обсязі ціни земельної ділянки, що встановлено цим договором. Сторони домовилися, що покупець не має права здійснити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до моменту нотаріально посвідченого факту повного розрахунку за цим договором.
Також судом встановлено, що покупець ділянки ОСОБА_2 в обумовлений договором строк, а саме до 1 лютого 2013 року не провів повний розрахунок із ОСОБА_1 і не сплатив їй решту коштів в сумі 16000 грн.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та не заперечуються сторонами.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у зв'язку із ненастанням повного розрахунку договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 серпня 2011 року втратив чинність з 1 лютого 2012 року і право власності у відповідача ОСОБА_2 на дану ділянку не виникло.
Такі висновки суду відповідають умовам укладеного між сторонами договору купівлі-продажу та вимогам ст.212 ЦК України, частина 2 якої встановлює право осіб, які вчиняють правочин, обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками в частині відсутності підстав для захисту права власності позивачки на ділянку, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.
Відмовляючи у поновленні права ОСОБА_1 на земельну ділянку, суд вважав, що спірна ділянка до цього часу належить позивачці і її права не порушені. При цьому суд не звернув уваги на те, що при укладенні між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, нотаріус відповідно до вимог закону зробив на державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 700249, виданому на ім'я ОСОБА_1, відмітку про продаж даної ділянки ОСОБА_2
За таких обставин вказаний державний акт втратив свої властивості як документ, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, передбачений ч.1 ст.126 ЗК України. Наведене у свою чергу свідчить про порушення прав ОСОБА_1 як власника ділянки на розпорядження цією ділянкою, а саме права визначення і вирішення юридичної долі майна (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.), які підлягають до захисту.
При вирішенні спору в частині поновлення прав власника, суд мав застосувати положення ст.392 ЦК України, яка надає право власнику майна пред'явити позов про визнання його права власності в тому числі у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Незастосування даної норми призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у поновленні права на земельну ділянку ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
За положеннями ст.392 ЦК України якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Поскільки судом встановлено, що у зв'язку із укладенням правочину ОСОБА_1 втратила документ, який засвідчує її право власності на земельну ділянку, колегія суддів вважає за необхідне поновити її права шляхом визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,0196 га, розташовану по АДРЕСА_1 у м.Бровари Київської області.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, суд обгрунтовано виходив з їх недоведеності. Такі висновки суду є правильними.
В тому числі суд правильно вказав, що координати земельної ділянки площею 0,0196 га, що містяться у технічній документації, відповідають фактично наявним координатам і відновлення не потребують.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення із відповдіача ОСОБА_3 збитків у розмірі 16000 грн. не грунтуються на матеріалах справи. Всупереч вимогам ст.60 ЦПК України позивачка не надала суду належних і допустимих доказів про причини, чому покупець ділянки ОСОБА_2 не провів з нею розрахунок за договором купівлі-продлажу.
Посилання апелянта на необхідність застосування судом ч.1 ст.61 ЦПК України, поскільки жодна із сторін не заперечила факт знищення межових знаків її ділянки, безпідставіні. Вказана норма передбачає таку підставу звільнення від доказування як визнання певних обставин сторонами. Проте жоден із відповідачів не визнав обставини щодо перенесення межі чи зайняття ділянки позивачки.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку скасувати і в цій частині ухвалити нове.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0196 га, розташовану по АДРЕСА_1 у м.Бровари Київської області, кадастровий № 3210600000:00:058:0174, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді :