20 листопада 2013 року № 910/2867/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.
з участю представників: позивача: відповідача: прокуратури: Чалий О.О. Салко О.В. Баклан Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва
на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 25 квітня 2013 року Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2013 року
у справі№ 910/2867/13
за позовомзаступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
дотовариства з обмеженою відповідальністю " Гранд Спорт"
про стягнення грошових коштів
та за зустрічним позовом до про товариства з обмеженою відповідальністю " Гранд Спорт" Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнання правочину недісним
У лютому 2013 р. заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ТОВ "Гранд Спорт" про стягнення заборгованості за договором пайової участі №1138 від 26.12.2006р. у сумі 2 802 790,00 грн. (з них: 2 370 560,00 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції, 432 230,00 грн. - пеня). Також прокурор просив суд відновити позовну давність щодо стягнення пені, посилаючись на те, що прокуратура не була стороною договору і про існування заборгованості їй стало відомо лише у січні 2013 року.
Відповідач звернувся до господарського суду із зустрічним позовом до позивача про визнання недійсними договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 від 26.12.2006р., укладеного між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Гранд Спорт", а також додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до цього договору, посилаючись на те, що при укладенні договору в порушення ч.1 ст. 203 ЦК України не було дотримано вимоги законодавства - ч.5 ст. 27 Закону України „Про планування і забудову територій", постанови Кабінету Міністрів України №1930 від 30.12.2000р. „Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів", рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. щодо визначення розміру пайових внесків в межах, що не перевищують їх граничний розмір, оскільки у розрахунку до договору відсутнє посилання на загальну кошторисну вартість будівництва, а пайовий внесок не повинен перевищувати її 25%. Зазначене свідчить про неможливість встановлення граничного розміру пайового внеску на момент укладання договору. Крім того, договір пайової участі №1138 від 26.12.2006р. та додаткова угода №1 від 11.12.2009р. до цього договору також не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.04.2013р. (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 р. (головуючий - Зубець Л.П., судді - Новіков М.М., Мартюк А.І.), задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено.
Визнано недійсним договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26.12.2006р. №1138, укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Гранд Спорт".
Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 11.12.2009р. до договору пайової участі від 26.12.2006р. №1138, укладену між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Гранд Спорт".
В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким первісний позов задовольнити, а зустрічний - залишити без задоволення.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.12.2006р. між позивачем та відповідачем, як забудовником, було укладено договір №1138 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - договір), предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку із будівництвом спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжний спортивний розважально-навчальний картинговий центр) в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва. Розмір пайового внеску, згідно з розрахунком, становить 2424,78 тис. грн. (п.п.1.1, 1.2 договору) (а.с. 15-17).
Забудовник зобов'язався перерахувати пайовий внесок у сумі 2424,78 тис. грн. (без ПДВ) згідно такого графіку: по 45,0 тис. грн. (без ПДВ) щомісячно в термін з січня 2007 року по грудень 2008 року включно, але не пізніше 28 числа; у сумі 1344,78 тис. грн. (без ПДВ) в термін з січня 2009 року по грудень 2009 року включно, рівними частинами, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету (п.2.1.1 договору).
Згідно з п.3.1.1 договору забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.1 цього договору.
11.12.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, в якій вони дійшли згоди щодо перерахування замовником залишку пайового внеску у сумі 1268,36 тис. грн. (без ПДВ) в термін до 30.12.2011р. включно на бюджетний рахунок цільового фонду міського бюджету (а.с.18-19).
Відповідач не виконав своїх грошових зобов'язань за договором, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої з урахуванням інфляційних втрат становить 2 370 560,00 грн. та нарахована пеня у сумі 432 230,00 грн.
Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на 21.10.2010р.) органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею.
В ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.
Окрім того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" №1930 від 30.12.2000р. граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25% вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.
Відповідно до п.7 розділу V Закону України "Про планування і забудову територій" в разі, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а предметом договору є сплата відповідачем за первісним позовом пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку із будівництвом спортивного автокомплексу (дитячо-молодіжний спортивний розважально-навчальний картинговий центр) в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва.
Сторонами не здійснено дій щодо приведення договору та додаткової угоди до нього у відповідність із Законом України "Про планування і забудову територій", що є порушенням названого Закону, тобто оспорювані договір та додаткова угода суперечать вимогам діючого законодавства, зокрема, Закону України "Про планування і забудову територій", а тому названі правочини мають бути визнані недійсними на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.
Також колегія суддів погодилася з висновком місцевого суду щодо необґрунтованості клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності та, як наслідок, відсутності правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
Проте, з такими висновками неможливо погодитися, оскільки вони суперечать вимогам закону, що регулює питання недійсності правочинів, та зроблені в порушення вимог ст. 43 ГПК України без належного з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для справи, а постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 105 ГПК України, як і рішення місцевого господарського суду вимогам ст. 84 ГПК України.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину і могло бути іншим, ніж діюче на час розгляду справи законодавство.
При цьому слід зазначити, що Закон України "Про планування і забудову територій" втратив чинність 12.03.2011 р. і приводити у відповідність до його вимог оспорювані договір та додаткову угоду у сторін не було потреби, оскільки вони укладалися під час його дії, адже цей закон набрав чинності 02.06.2000 р.
А вимога про приведення у відповідність договорів про пайову участь в частині обсягів пайових внесків, укладених до набрання чинності законом, міститься у п.7 розділу V Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а не Закону України "Про планування і забудову територій", як це вказано у постанові суду апеляційної інстанції.
При цьому судами не визначено в якій конкретно частині оспорювані правочини не відповідають вимогам закону.
Зазначаючи одну з підстав звільнення від участі у пайових внесках, передбачену ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", - до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення, суди не вказали яким чином ця норма стосується відповідача, адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази, зокрема, код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N 507, на рівні її підкласу (за п'ятим знаком), за яким будівля класифікується в системі статистичних спостережень, декларація про готовність об'єкта до експлуатації, акт готовності об'єкта до експлуатації чи інший документ, обумовлений органом місцевого самоврядування у встановленому ним порядку залучення коштів пайової участі, що підтверджували б віднесення об'єкту будівництва - спортивного автокомплексу до вказаних будівель.
Посилання судів на порушення при укладенні договору вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" №1930 від 30.12.2000р., згідно якої граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25% вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення, також є безпідставним та передчасним, оскільки ними не встановлено, що сума пайового внеску в даному випадку перевищувала 25% вартості будівництва, не надав таких доказів і відповідач при зверненні з зустрічним позовом, не зазначивши в жодному документі вартість будівництва, забудовником якого він є.
Крім того слід зазначити, що навіть у випадку перевищення визначеного пайового внеску вказаного граничного розміру, підстави для визнання недійсними договору та додаткової угоди в цілому відсутні, оскільки така невідповідність тягне за собою їх недійсність виключно в частині перевищення пайового внеску законодавчо визначеного граничного розміру.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивачем було заявлено клопотання про відмову у задоволенні зустрічного позову у зв'язку зі спливом позовної давності в три роки, проте суд першої інстанції, яким погодився і апеляційний господарський суд, вказав клопотання є необгрунтованим в аспекті ст. ст. 257, 261 ЦК України.
При цьому в порушення вимог ст. 84 ЦК України суд не визначив початок перебігу позовної давності за зустрічним позовом, виходячи з правил ч.1 ст. 261 ЦК України, оскільки предметом позову є вимоги про визнання правочинів недійсними, та враховуючи, що оспорювані договір було укладено 26.12.2006 р., додаткова угода - 11.12.2009 р., а до суду з позовом відповідач звернувся лише 20.03.2013 р. (а.с.69), не навів будь-яких висновків щодо того наявності чи відсутності пропуску позовної давності, а в останньому випадку - наявність поважних причин її пропуску.
В зв'язку з викладеним неможливо зрозуміти, що мав на увазі суд, вказуючи про необгрунтованість клопотання в аспекті ст. ст. ст. 257, 261 ЦК України.
Адже в аспекті ч.4 ст. 261 ЦК України наявність заяви сторони про застосування позовної давності зобов'язує суд з'ясувати вищевказані обставини, оскільки лише після їх з'ясування суд може зробити висновок про обгрунтованість чи необгрунтованість заяви.
В порушення вимог ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції не лише не виправив допущені судом першої інстанції помилки при застосуванні норм матеріального права, а й погодився з ними.
Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, визначити яким конкретним законодавчим актам, що діяли на момент їх укладення, не відповідають оспорювані правочини, ретельно з'ясувати відповідність розміру пайового внеску 25 % вартості будівництва, наявність підстав для звільнення забудовника згідно Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від сплати пайового внеску, перевірити питання подання зустрічного позову в межах позовної давності чи поза її межами, а в останньому випадку відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України - наявність поважних причин її пропуску.
В залежності від встановлених обставин та відповідно до вимог закону вирішити спори, що існують між сторонами.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва задовольнити частково.
Рішення господарського суду м.Києва від 25 квітня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2013 року у справі за № 910/2867/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий, суддя М. Остапенко
Суддя П. Гончарук
Суддя Л. Стратієнко