18 листопада 2013 року Справа № 910/6813/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі)
суддів:Кролевець О.А. Саранюка В.І.
за участю представників:
від позивача:Тагінцев А.В. - за дов. від 11.12.2012р. № 3652/18
від відповідача:Риков О.О. - за дов. від 02.01.2013р. № 1
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.10.2013р.
у справі№ 910/6813/13 господарського суду міста Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"
доПриватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"
простягнення в порядку регресу 8 636,80 грн.
У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 14.11.2013р. № 02-05/917 для розгляду справи № 910/6813/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В., судді Кролевець О.А., Саранюк В.І.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в розмірі 8 636,80 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. (суддя Мельник В.І.) позов задоволено; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 411,14 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 22, 990, 993, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 9, 27 Закону України "Про страхування", статті 228 Господарського кодексу України з огляду на те, що позивач набув право регресу до відповідача щодо відшкодування понесених витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013р. (головуючий суддя Агрикова О.В., судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. скасовано повністю з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено розмір понесених збитків та не доведено на підставі яких документів був складений страховий акт, на підставі якого здійснювалось страхове відшкодування.
Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу на новий розгляд.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з'ясування апеляційним судом обставин справи та порушення ним норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 22, 979, 990, 993, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, статей 25, 27 Закону України "Про страхування", статей 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статті 41 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується розмір суми страхового відшкодування та факт його виплати страхувальнику за договором страхування від 24.03.2010р. № 3020760/05АВ.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 24.03.2010р. між АТ "СК "АХА Страхування" (страховик) та Шпанарським В.О. (страхувальник) укладено договір № 3020760/05АВ страхування наземного транспорту, у відповідності до умов якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "Opel", державний реєстраційний номер АА4721СК.
21.04.2010р. в м. Києві на вул. Богатирській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Opel", державний реєстраційний номер АА4721СК, який належить Шпаранському В.О., під керуванням водія Шпаранської О.В., та автомобіля марки "Citroen", державний реєстраційний номер АА9668ІА, що належить Шаповалу В.Б., під керуванням водія Куцака Є.І., внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14.05.2010р. у справі № 3-4935 Куцака Є.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення вказаною особою пункту 13.1. Правил дорожнього руху.
На підставі заяви Шпаранського В.О. від 07.05.2010р. про щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування, страхового акта від 10.06.2010р. № 6405/10/05/11 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 9 146,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.06.2010р. № 1326 з урахуванням відомості виплат від 11.06.2010р. № 105.
Цивільно-правову відповідальність власника автомобіля "Citroen", державний реєстраційний номер АА9668ІА, застраховано у відповідача на підставі полісу № ВС/2989588.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 01.11.2012р. №РГ/6405/10/1 з вимогою виплатити 9 146,80 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. Вказана претензія відповідачем залишена без виконання.
В силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Окрім цього відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Пунктом 37.4. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
У відповідності до пункту 36.4. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття рішення у даній справі) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За приписами пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про страхування", статті 990 Цивільного кодексу України здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем під час розгляду справи, з огляду на умови договору страхування від 24.03.2010р. № 3020760/05АВ, не доведено на підставі яких документів ним був складений страховий акт та не доведено розмір понесених збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування, у межах якого до нього перейшло право вимоги до відповідача, як особи відповідальної за завдані збитки згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Зважаючи на встановлені обставини апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через їх необґрунтованість та не підтвердження належними доказами.
Згідно з нормами статей 43, 33 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на встановлені апеляційною інстанцію обставини справи та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки апеляційного суду стосовно відсутності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013р. у справі № 910/6813/13 залишити без змін.
Головуючий суддя О.В. Попікова
Судді: О.А. Кролевець
В.І. Саранюк