18 листопада 2013 року Справа № 915/731/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Селіваненко В.П.
суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Остапенко В.М.
від відповідача: Кричевський О.О.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р.
у справі № 915/731/13 Господарського суду Миколаївської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго"
про стягнення 19 091 561,33грн.,
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" про стягнення заборгованості за спожитий природний газ в сумі 19091561,33грн., в тому числі 16694121,96грн. основного боргу, 1786765,32грн. пені, 66843,26грн. інфляційних втрат, 543830,79грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.06.2013р. (суддя Мавродієва М.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. (судді: Шевченко В.В., Мирошниченко М.А., Головей В.М.), позов задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнуто: 16694121,96грн. боргу, 543830,79грн. - 3% річних, 893382,66грн. пені, відповідно розподілений судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати щодо відмови у позові в частині стягнення пені та інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
У запереченнях на касаційну скаргу Обласне комунальне підприємство "Миколаївоблтеплоенерго" просить оскаржені рішення та постанову залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
24.02.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Миколаївгаз" (за договором постачальник) та Обласним комунальним підприємством "Миколаївоблтеплоенерго" (за договором споживач) було укладено договір на постачання природного газу підприємством теплоенергетики №ТН/2012-ПГ-0-01 (з додатковою угодою№1), за умовами якого постачальник передає споживачу, згідно „Переліку об'єктів на яких приймається газ" природний газ, за наявності його обсягів, а споживач зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ на умовах даного договору.
У розділі 6 договору сторони визначили порядок та умови проведення розрахунків. Зокрема у п. 6.1 договору встановлено, що оплата за газ, проводиться в наступному порядку:
- перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;
- подальша оплата проводиться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 5 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Пунктом 8.1. договору сторони визначили відповідальність за неналежне виконання умов договору, а саме обумовили, що в разі несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, визначені у п. 6.1. даного договору споживач зобов'язаний сплатити на користь постачальника суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань, а також три відсотка річних від строченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується, починаючи з 05 числа місяця, наступного за звітним. Пунктом 10.3 договору сторони погодили, що строк позовної давності щодо стягнення неустойки становить 3 роки.
На виконання умов вищезазначеного договору постачальник протягом лютого -серпня 2012року за відповідними актами приймання - передачі передав Обласному комунальному підприємству "Миколаївоблтеплоенерго" природний газ на суму 43787024,06грн., за який останній розраховувався несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого утворився борг в розмірі 16694121,96грн.
22.10.2012р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством „НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор) був укладений договір №14/5929/12 про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" за договором на постачання природного газу №ТН/2012-ПГ-0-01 у сумі 16694121,94грн. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1 договору, до Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором. Первісний кредитор передав новому кредитору всі необхідні документи до договору про уступку права вимоги.
Позивачем на вказану суму основного боргу відповідно до умов п. 8.1 договору №ТН/2012-ПГ-0-01 нарахована пеня у розмірі 1786765,32грн. за увесь час прострочення платежів, а також 66843,26грн. інфляційних втрат, 543830,79грн. - 3% річних.
Поряд з цим, відповідач просив зменшити заявлену до стягнення суму пені. На обґрунтування вказаного клопотання відповідач подав відповідні документи.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарські суди врахували вищезазначені клопотання відповідача, дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій та правомірно зменшили заявлений до стягнення розмір пені до 893382,66грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Стосовно вирішення попередніми судовими інстанціями спору в частині розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, то судова колегія касаційної інстанції виходить з наступного.
Як встановлено господарськими судами, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 66843,26грн. інфляційних втрат за період з16.11.2012р. по 15.01.2013р.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо відмови у задоволенні названої вимоги посилаючись на те, що інфляційні втрати повинні бути обраховані за весь час прострочення платежу, однак, наданий позивачем розрахунок інфляційних не враховує дефляційні процеси, що мали місце у період прострочення, тоді як з їх урахуванням у позивача відсутні збитки від інфляційних процесів.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.
Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватися за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.
Розрахунок суми 3% річних суди попередніх інстанцій визнали правильним.
З огляду на встановлені обставини та норми наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у даній справі.
З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2013р. у справі № 915/731/13 - без змін.
Головуючий суддя Селіваненко В.П.
Судді Жаботина Г.В.
Ковтонюк Л.В.