18 листопада 2013 року Справа № 908/1929/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Остапенко М.І.
суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Мацегорін А.О.
від відповідача: не з'явився
розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.09.2013р.
у справі № 908/1929/13 Господарського суду Запорізької області
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"
про стягнення 103 436,27 грн.,
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" про стягнення 103436,27грн. за порушення зобов'язання з оплати природного газу, в тому числі 53243,46грн. пені, 39935,90грн. інфляційних втрат, 10256,91грн.- 3% річних.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.07.2013р. (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.09.2013р. (судді: Діброва Г.І., Бойченко К.І., Стойка О.В.), позов задоволений, стягнуто з Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню в сумі 53243,46грн., інфляційні втрати в сумі 39935,90грн., 3% річних в сумі 10256,91грн. Відповідно розподілений судовий збір.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 551, ст. 625 ЦК України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки та відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що ним під час розгляду спору було заявлене клопотання про зменшення суми неустойки та подані відповідні документи, тому суди попередніх інстанцій неправомірно не зменшили суму неустойки; станом на 31.08.2011 року заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня, що підтверджується актом звіряння розрахунків від вказаної дати, тому за відсутності боргу нарахування сум інфляційних втрат та річних є безпідставним.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
20.12.2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Дніпрорудненські теплові мережі" (покупець) був укладений договір №06/10-2218БО-13 про закупівлю природного газу за державні кошти.
Відповідно п.1.1 договору, постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 2090 тис. куб.м.
Розділом ІІІ договору сторони погодили ціну за 1000 куб.м. природного газу.
Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.7.3.1 договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 цього договору, покупець зобов'язався сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.
Згідно з п.10.1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 січня 2011р. до 31 грудня 2011р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач протягом січня 2011 р. - квітня 2011р. за відповідними актами приймання -передачі передав відповідачу природний газ. Відповідач у повному обсязі оплатив отриманий природний газ, але з порушенням строків оплати, передбачених умовами договору.
Зважаючи на недотримання відповідачем строків оплати, позивачем нараховано 53243,46грн. пені, 39935,90грн. інфляційних втрат, 10256,91грн.- 3% річних. Вказані розрахунки перевірені судами попередніх інстанцій та визнані правильними.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з встановлених судовими інстанціями обставин справи умовами укладеного між сторонами договору були встановлені строки виконання покупцем (відповідачем) обов'язку оплати товару ( п. 4.1 договору), однак останній порушив вказані строки, тобто з урахуванням норм ст.ст.530, 612 ЦК України є боржником, який прострочив виконання зобов'язання, навіть якщо ним були виконані ці зобов'язання, але поза межами встановлених строків, тому судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правомірно застосовані положення ст. 230 ГК України та ст.ст. 549, 625 ЦК України та стягнуто з відповідача на користь позивача суми неустойки (пені), інфляційних втрат та річних.
Щодо посилань касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно не зменшили заявлену до стягнення суму неустойки, хоча скаржником було подане про це клопотання з відповідними доказами, то судова колегія касаційної інстанції відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вищенаведених норм та норм ст. 43 ГПК України вбачається, що при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, господарські суди з урахуванням відповідних доказів встановлюють наявність чи відсутність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, для зменшення розміру штрафних санкцій.
В даному випадку таких підстав судами не встановлено, а касаційна інстанція в силу вимог ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, оскільки встановлення обставин пов'язане з додатковою оцінкою (переоцінкою) доказів у справі, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
З огляду на викладене, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.09.2013р. у справі № 908/1929/13 - без змін.
Головуючий суддя Остапенко М.І.
Судді Жаботина Г.В.
Ковтонюк Л.В.