18 листопада 2013 року Справа № 912/910/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Селіваненко В.П.
суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Остапенко В.М.
від відповідача: Кударенко О.В.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.09.2013р.
у справі № 912/910/13 Господарського суду Кіровоградської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради
про стягнення 1 211 062,45 грн.,
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради про стягнення 962153,30грн. основного боргу, 96620,75грн. пені, 112850,73грн. штрафу 32377,96грн. -3% відсотків річних та 7059,71грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №9-БО-2012 про закупівлю природного газу від 26.01.2012р.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.08.2013р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. (судді: Кузнецов В.О., Євстигнеєв О.С., Науменко І.М.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 762153,30грн. основного боргу, 48310,40грн. пені, 56425,40грн. штрафу, 7059,71грн. інфляційних втрат, 32377,96грн. - 3% річних, а також 20221,25 грн. судового збору. В іншій частині в задоволені позову відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення з Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради суми основного боргу в розмірі 200000,00 грн. припинено.
Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у позові щодо стягнення сумм пені та штрафу та прийняти і цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суми пені та штрафу у повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" просить оскаржені рішення та постанову залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
26.01.2012р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір про закупівлю природного газу №9-БО-2012, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.11.2012р., позивач зобов'язався поставити відповідачу імпортований природний газ в період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. в обсязі 3453 тис.куб.м., для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а відповідач зобов'язався прийняти та оплати газ на умовах цього договору.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 7.3. договору у разі порушення покупцем п. 4.1. покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
На виконання умов спірного договору, позивач відповідно до актів приймання - передачі у період з січня по квітень 2012р. передав у власність позивача природний газ на загальну суму 13631135,23грн., за який останній розрахувався частково, в результаті чого утворився борг у розмірі 962153,30грн.
Під час розгляду справи відповідач сплатив частину основного боргу в розмірі 200000,00грн., тому суд першої інстанції на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України припинив провадження в цій частині у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Таким чином сума залишку основного боргу склала 762153,30 грн., яку суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з відповідача на користь позивача.
На суму основного боргу позивачем було нараховано 96620,75грн. пені, 112850,73грн. штрафу 32377,96грн. -3% відсотків річних та 7059,71грн. інфляційних втрат, розрахунок яких визнаний судами попередніх інстанцій правильним.
Відповідач погодився з розрахунками позивача сум річних та інфляційних втрат (визнав позов в цій частині). Разом з тим, відповідачем було заявлене клопотання про зменшення заявлених до стягнення сум пені та штрафу. На підтвердження обґрунтованості названого клопотання були подані відповідні документи.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарські суди врахували вищезазначене клопотання відповідача, дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій та правомірно зменшили заявлений до стягнення розмір пені до 48310,40грн., а розмір штрафу - до 56425,40грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням норм ст. 625 ЦК України та встановлених обставин щодо порушення відповідачем строків проведення розрахунків, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов в частині стягнення сум інфляційних втрат та річних.
З огляду на викладене, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.09.2013р. у справі №912/910/13 - без змін.
Головуючий суддя Селіваненко В.П.
Судді Жаботина Г.В.
Ковтонюк Л.В.