"13" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/42332/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.,
Тракало В.В.,
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання дій протиправними та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 15 грудня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року,
У грудні 2010 року ОСОБА_4 пред'явив у суді позов до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради (далі - УПСЗН) про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначав, що йому, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи ІІ категорії, належить до виплати щорічна допомога на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за 2009 та 2010 роки, однак відповідач виплатив її у розмірі меншому, ніж це встановлено законом.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 15 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року, позовні вимоги залишено без розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Залишаючи без розгляду позов з підстав пропущення строку звернення з ним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що 30 липня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів», яким до статті 99 КАС України внесено зміни та зменшено строк звернення до суду з одного року до шести місяців.
Однак, такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим з огляду на таке.
Згідно частини другої статті 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30 липня 2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 3.7. Розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (набрав чинності 30 липня 2010 року) було внесено зміни до КАС України, зокрема, у статті 99, 100 зазначеного Кодексу.
Так, відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, перебіг шестимісячного строку розпочався з 30 липня 2010 року.
Статтею 99 КАС України передбачено строки звернення до адміністративного суду з позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Строк звернення до адміністративного суду з позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 100 КАС України (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом) встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тож, при застосуванні наслідків пропущення річного строку звернення суду насамперед слід встановити чи наполягали сторони на застосуванні цього строку.
У разі ж, якщо сторони наполягали на застосуванні строків звернення до суду, при визначенні початку його перебігу та, відповідно, вирішенні питання про дотримання чи порушення позивачем цього строку, суду слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, припис частини другої статті 100 КАС України (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом) щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права.
У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропущення строку звернення до суду та встановлення факту порушення права, суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропущення строку. При цьому, такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Оскільки, відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а зазначені обставини не були встановлені, то прийняті у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 15 грудня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т.Ф.Весельська
В.В.Малинін
В.В.Тракало