"07" листопада 2013 р. м. Київ К/800/45278/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Бившевої Л.І.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Софт»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013
у справі № 2а-8707/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Софт»
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер-Софт» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Енглер-Софт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 №0000432305.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт перевірки від 10.01.2011 №27/23-5-35735254.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2011 №0000102305, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 736275,00 грн., в тому числі за основним платежем 490850,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 245425,00 грн.
В результаті адміністративного оскарження відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 №0000432305, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 613562,50 грн., в тому числі за основним платежем 490850,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 122712,50 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ ТОВ «Лабіринт-АВТ», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору, укладеного між позивачем та вказаним контрагентом.
Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою, а також не подання декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року та анулювання свідоцтва платника ПДВ 17.07.2009.
Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем виписані накладні, податкові накладні не доводять реальності виконання умов договору між позивачем та ТОВ «Лабіринт-АВТ», тому відповідачем правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Лабіринт-АВТ» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка мала статус платника податку на додану вартість.
Фактичне виконання спірного договору підтверджується належним чином оформленими документами.
При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Лабіринт-АВТ» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 помилково.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Софт» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис)М.О. Федоров