"07" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/51995/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Бившевої Л.І.
Федорова М.О.
за участю:
секретаря Бовкуна В.В.
представника Генеральної
прокуратури України Кумба О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта» та Кримської митниці
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011
у справі № 2а-7725/09/6/0170
за позовомЗаступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кримської митниці
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта»
третя особаКрасноперекопська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим
простягнення заборгованості
Заступник прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Кримської митниці (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Агровіта»), третя особа: Красноперекопська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим (далі по тексту - Красноперекопська ОДПІ) про стягнення заборгованості.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Агровіта» у дохід Державного бюджету України 1879154,03 ввізного мита, в решті позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову і прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2003-2004 років ТОВ «Агровіта» здійснювалось ввезення на митну територію України концентрованої томатної пасти. Декларування імпортованого товару митному органові здійснювалось декларантом відповідача ЗАТ «Сиваш-термінал».
Декларантом відповідача до митного оформлення у митний орган було подано 15 вантажних митних декларацій, якими було задекларовано до сплати: митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим для митниці; митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів; податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності.
При цьому, відповідно до зазначеного декларантом відповідача способу розрахунку, задекларовані митні платежі були сплачені безготівковим розрахунком через банківські установи, крім ввізного мита на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у загальній сумі 1879154,03 грн., для якого декларантом було обрано звільнення від його сплати на підставі судового рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2003 у справі № 2-7/4314-2003, яким було зобов'язано митний орган здійснити митне оформлення ввезеного на адресу відповідача товару без сплати ввізного мита.
Вищевказане судове рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 19.08.2003 і за результатами нового розгляду справи постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.05.2005 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.03.2005 у частині визнання недійсними карток відмови у митному оформлені скасовано, в інший частині рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.10.2006 постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що скасування судового рішення, яке було підставою для звільнення відповідача від сплати ввізного мита за зазначеними вантажними митними деклараціями, після здійснення митних оформлень, є підставою для сплати самостійно визначеного декларантом податкового зобов'язання зі сплати ввізного мита, враховуючи при цьому, що таке податкове зобов'язання в силу пп. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є узгодженим, а звільнення від сплати під час митного оформлення цього узгодженого податкового зобов'язання на підставі судового рішення, яке згодом скасовано, не змінює правого статусу визначеного декларантом податкового зобов'язання з узгодженого на інший.
Вантажна митна декларація у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прирівнюється до податкової декларації.
Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації і не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Доводи відповідача, що податкове зобов'язання зі сплати ввізного мита не є узгодженим спростовуються матеріалами справи, оскільки в графі 47 митних декларацій декларантом за кодом Класифікатору видів податків та зборів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, класифікаційній код « 020» мито на товари, що ввозяться на територію України, задекларовано ввізне мито у загальній сумі 1879154,03 грн. з обранням способу розрахунку, відповідно до Класифікатору способів розрахунку, затвердженого наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997, за класифікаційним кодом « 13» - в разі звільнення від унесення платежів на підставі судових рішень.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обов'язку ТОВ «Агровіта» сплатити ввізне мито, самостійно задеклароване ним, та про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.
Суди правомірно вважають помилковими доводи відповідача, що у позивача відсутнє право вимоги про стягнення податкового зобов'язання у судовому порядку з посиланням на те, що таке право має тільки податковий орган, яким не є Кримська митниця.
Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами» митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.
Судами вірно зазначено, що до повноважень митних органів, відповідно до покладених на митницю завдань, віднесено - здійснення в зоні своєї діяльності митного контролю та митного оформлення товарів, предметів і транспортних засобів юридичних та фізичних осіб відповідно до всіх митних режимів, своєчасне й повне перерахування податків, зборів та інших платежів, справляння яких відповідно до законодавства України покладено на митні органи, на рахунки відповідних бюджетів згідно з чинним порядком розрахунків, стягнення податків, зборів й інших платежів, справляння яких відповідно до законодавства України покладено на митні органи, і своєчасно перерахування отриманих коштів до Державного бюджету України.
Отже, заступником прокурора АР Крим вірно визначено державний орган, в особі якого слід звернутися з позовом до суду діючи в інтересах держави.
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи ТОВ «Агровіта» не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому відсутні підстави для скасування судових рішень.
Стосовно скарги Кримської митниці, колегія суддів вважає, що її доводи також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ТОВ «Агровіта» податку на додану вартість в сумі 375830,81 грн., суди виходили з того, що ці податкові зобов'язання не були задекларовані відповідачем у вантажних митних деклараціях та не були визначені митним органом, доказів узгодження такого податкового зобов'язання позивачем не надано, тому відсутні законодавчо визначені підстави для стягнення цієї суми податку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
З митних декларацій відповідача вбачається, що декларантом було розраховано базу оподаткування ПДВ виходячи з митної вартості товару, зазначеної у графі 45 відповідних митних декларацій, при цьому до бази оподаткування не увійшли суми ввізного мита, яке було задекларовано зі звільненням від його сплати на підставі судового рішення.
Згідно з п. 10.3 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.
Пунктом 10.1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що митний орган при справлянні податку є відповідальним за нарахування та перерахування податку до бюджету.
Абзацом «г» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним цільовим фондами» визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до п. п. 4.2 та 4.3 ст. 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Враховуючи, що сума податку на додану вартість, про стягнення якої заявлено позивачем у позовній заяві, не була задекларована самостійно відповідачем, а також не була визначена митним органом, на який покладений обов'язок щодо контролю за нарахуванням податку на додану вартість при митному оформлені товару, який був імпортований відповідачем, тому відсутня заборгованість зі сплати цього податку, оскільки податкове зобов'язання саме в цій сумі не було визначене та узгоджено платником податків.
З огляду на вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ввізного мита, а в задоволенні позову в частині стягання податку на додану вартість обґрунтовано відмовлено.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта» та Кримської митниці залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис)М.О. Федоров