"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/4214/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Заїка М.М., Штульман І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2009р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1314 та військової частини А 1288 про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню, -
У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню в розмірі 7209 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2006р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2006р., у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.02.2008р., рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2006р. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2006р., залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 20.11.2008р. рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2006р., ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2006р., та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.02.2008р., скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2009р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010р., у задоволенні позову відмовлено.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до Указу Президента України від 05.05.2003р. № 389/2003 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» Міністру оборони України надано право встановлювати щомісячну надбавку за безперервну службу у відсотках від грошового забезпечення, військовослужбовцям, що мають високі результати діяльності, у залежності від стажу служби у встановлених Указом розмірах. Порядок і умови виплати надбавок визначаються Міністром оборони. Виплата надбавки повинна проводитись з 01.05.2003р. за рахунок коштів, передбачених у Держбюджеті на утримання Збройних Сил.
Судами встановлено, що позивач проходив військову службу і знаходився на грошовому забезпеченні у військовій частині А - 1288, правонаступником якої, у зв'язку з розформуванням, відповідно до Наказу командувача військ Південного оперативного командування № 121 від 28.02.2005р., визначено військову частину А- 1314.
Наказом № 102 від 31.05.2004р. позивача звільнено з військової служби на підставі п. 67 «в» (у зв'язку із скороченням штатів) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу. На момент звільнення позивач мав вислугу 28 календарних років. Виплата надбавки за безперервну службу за період з травня 2003р. по листопад 2003р., та з січня 2004р. по травень 2004р. здійснювалась в розмірі 20%.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив із того, що виплати відповідачем проводилися в межах фонду грошового забезпечення, що підтверджується наданими кошторисами на 2003-2004р.р. і довідками про зміну кошторису доходів і витрат на 2003-2004р.р. з яких вбачається, що після видання Указу від 05.05.2003р. № 389/2003 зміни кошторису в частині грошового змісту військовослужбовців у сторону збільшення відбувалось лише в ті місяці, у яких надбавка за безперервну військову службу виплачувалася в повному обсязі.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки відповідно до положень Указу Президента України від 05.05.2003р. № 389/2003 встановлення надбавки за безперервну службу є правом відповідного керівника і її виплата здійснювалась на підставі розпоряджень Міністра оборони України на відповідні роки.
Відповідно до частини першої статі 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2009р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010р. у даній справі - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.П. Стародуб
Судді: М.М. Заїка
І.В. Штульман