"13" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/39995/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.,
Тракало В.В.,
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної автомобільної інспекції в Тернопільській області, третя особа: ОСОБА_5 про визнання дій протиправними,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року,
У липні 2009 року ОСОБА_4 пред'явив у суді позов до УДАІ в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними його дії щодо затримання та доставлення його до Збаразького РВ УМВС України в Тернопільській області; проведення медичного огляду для встановлення стану сп'яніння в Збаразькій центральній районній клінічній лікарні; вилучення технічного паспорту; доставлення та зберігання автомобіля ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1, на спеціальному майданчику для тимчасового зберігання автотранспорту; відсторонення ОСОБА_5 від керування автомобілем, а лист-відповідь від 22 липня 2009 року за його зверненням таким, що принижує та порочить його гідність; стягнути кошти, сплачені за доставлення та зберігання автомобіля на спеціальному майданчику в сумі 403 гривні.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав пропуску строку звернення.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 12 липня 2008 року, серія ТР №132490, та постанови по справі про адміністративне правопорушення від 18 липня 2008 року, ОСОБА_4 12 липня 2008 року, о 21 годині, керував автомобілем марки «ВАЗ - 21099», державний номер НОМЕР_1, в селі Максимівка Збаразького району Тернопільської області в стані алкогольного сп'яніння, без посвідчення водія, не будучи пристебнутим ременем безпеки, через що його притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 68 гривень.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 липня 2009 року скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення від 18 липня 2008 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_4 за частиною першою статті 126 КУпАП.
Як встановлено судами, за результатами службового розслідування за заявою громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано правомірними дії старшого державтоінспектора ВДАІ Збаразького району майора міліції Ясінського С.В. по факту складення адміністративного протоколу ТР № 132495 на водія ОСОБА_4 за порушення вимог пункту 2.1 (а) ПДР України та повернуто ОСОБА_4 кошти, сплачені ним за зберігання автомобіля на спеціальному майданчику ДАІ (висновок а.с. 32 - 34).
Додатковою службовою перевіркою виявлено порушення працівниками ДАІ вимог пункту 12.12.10 наказу № 1111-06р. МВС України, що виразились у безпідставному доставленні автомобіля ОСОБА_4 на спеціальний майданчик тимчасового затримання автотранспорту. Крім того, такі дії здійснено в порушення вимог спеціального наказу МВС України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 5 жовтня 2007 року № 369/1105/336 «Про затвердження розмірів плати за надання послуг органами і підрозділами МВС України», оскільки доставлення автомобіля здійснено на евакуаторі ПП ОСОБА_7 без будь-яких договорів зі сплатою коштів в сумі 365 гривень на його рахунок.
Листом від 13 травня 2009 року № 13/3661 позивача повідомлено, що за неналежне виконання посадових обов'язків, порушення пункту 12.12.10 наказу МВС України від 13 листопада 2006 року № 1111 «Про затвердження Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України», що виразилось у неправомірному затриманні транспортного засобу «ВАЗ-21099», державний номер НОМЕР_1, наказом УДАІ УМВС України в Тернопільській області від 9 січня 2009 № 3 старшому інспектору ДПС Дідулі Р.Б. та старшому інспектору ДПС Присяжнюку Є.І. оголошено зауваження.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав за необхідне застосувати до спірних правовідносин наслідки пропущення строку звернення до суду, встановлені статтею 99 КАС України.
Втім, такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без всебічного з'ясування усіх обставин щодо його пропущення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції на час звернення з цим позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тож, при визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, суди обмежились посиланням на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався при складанні протоколу і затриманні працівниками міліції його автомобіля 12 липня 2008 року, а до суду звернувся лише 15 липня 2009 року, тобто поза межами річного строку звернення до суду.
Разом з тим, ураховуючи, що позивач, окрім іншого, оскаржує дії відповідача про протиправність яких йому стало відомо після проведення службових розслідувань та неодноразових звернень, відповіді на які, на його думку, теж порушують його законні права, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про пропущення ним строку звернення до суду.
Частиною першою статті 100 КАС України (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом) встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Позивач же, який пропустив цей строк, має право доводити поважність причин його пропущення.
При вирішенні питання про поновлення строку суд повинен надати оцінку поважності причини пропущення такого строку. Оскільки поважність причини є оціночною категорією, то суду для її з'ясування необхідно врахувати, зокрема, особу позивача, поведінку суб'єкта владних повноважень, обставини, які перешкоджали позивачу у здійсненні ним свого права на звернення до суду.
Всупереч цьому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, у своїй постанові не надав оцінки доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду та не визначив початок його перебігу.
З огляду на те, що дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, а суди попередніх інстанцій на це уваги не звернули та не встановили відповідних обставин щодо з'ясування цього питання, прийняті ними рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд, оскільки відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини четвертої статті 220-1 суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
З урахуванням наведеного та, керуючись статтями 220-1, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т.Ф.Весельська
В.В.Малинін
В.В.Тракало