"19" листопада 2013 р. м. Київ К/800/25604/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
за участю секретаря: Горголь І.С.
представників:
позивача: Заіменко Д.В.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2012 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року
у справі № 2а/0470/16983/11
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробетон»
доЛівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпробетон» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Дніпробетон») звернулось з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, МДПІ) про визнання протиправним та скасування рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2012 року адміністративний позов задоволено частково.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року апеляційну скаргу МДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу МДПІ залишити без задоволення.
Крім того, скаржник звернувся до Вищого адміністративного суду України із клопотанням про заміну Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на її правонаступника - Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості поданого клопотання та наявності підстав для його задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що МДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Дніпробетон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої було складено акт № 2460/23/20239861 від 17.06.2011 року.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - занижено податок на додану вартість в сумі 2463,00 грн.; ст. 2, ст. 5, ст. 13 Закону України «Про плату за землю», занижено плату за землю в сумі 540100,79 грн., пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб з суми коштів, виплачених фізичним особам в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку з фізичних осіб в сумі 1947,83 грн., та пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», виявлено заборгованість по податку з доходів фізичних осіб в сумі 211376,75 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.07.2011 року № 0101602301 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3078,75грн. (основний платіж - 2463 грн., штрафні (фінансові) санкції - 615,75 грн.); № 0101612301 - про збільшення суми грошового зобов'язання із земельного податку на 675125,99грн. (основний платіж - 540100,79грн., штрафні (фінансові) санкції -135025,2 грн.); № 0101632301 - про нарахування штрафу у розмірі 62325,6 грн. за несвоєчасну сплату земельного податку (10%); № 0101652301 - про нарахування штрафу у розмірі 60,44 грн. за несвоєчасну сплату орендної плати з юридичних осіб (10%); № 0101662301 - про нарахування штрафу у розмірі 168705,97грн. за несвоєчасну сплату земельного податку (20%); № 015098/1701 - про нарахування ТОВ «Дніпробетон» пені по податку з доходів фізичних осіб в сумі 20169,05грн.; № 0000581701 - про збільшення на 266655,73 грн. суми грошового зобов'язання ТОВ «Дніпробетон» з податку на доходи фізичних осіб (основний платіж -213324,58грн., штрафні (фінансові) санкції - 53331,15грн.).
За результатами адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень, податковим органом прийнято рішення від 13.09.2011 № 27082/10/25-008 яким: податкові повідомлення-рішення від 04.07.2011 року: № 0101602301, № 0101652301, № 0000581701 - залишено без змін; № 0101612301, № 0101632301, № 015098/1701 - скасовано повністю; № 0101662301 - скасовано в сумі 19616,92 грн., в іншій частині (149089,05грн.) залишено без змін.
14.09.2011 року МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0102312301 про визначення зобов'язання ТОВ «Дніпробетон» зі сплати штрафу у розмірі 20% за затримку сплати грошового зобов'язання із земельного податку в сумі 149089,05 грн. та № 0102322301 про визначення зобов'язання ТОВ «Дніпробетон» зі сплати штрафу у розмірі 10% за затримку сплати грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в сумі 226,44 грн.
За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.
Суд першої інстанції (рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції) задовольнив частково позовні вимоги ТОВ «Дніпробетон».
Так, суди першої та апеляційної інстанції відмовили в задоволені позову ТОВ «Дніпробетон» щодо податку на додану вартість, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, здійснення господарських операцій між ТОВ «Дніпробетон» та ТОВ «Інвестторгпром», виникли на підставі укладеного в усній формі договору купівлі-продажу запасних частин.
На підтвердження зазначеної господарської операції ТОВ «Дніпробетон» було надано до суду першої інстанції накладну № 2412 від 24.12.2010 року, рахунок № 1612 від 16.12.2010 року, податкову накладну № 1612 від 16.12.2010 року та копії банківських виписок, які за загальними ознаками відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».
В свою чергу слід зазначити, що будь - які документи, у тому числі накладні, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Крім того, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Проте, позивачем не було надано до суду першої інстанції документів, які б підтверджували фактичне придбання товару ТОВ «Дніпробетон» у ТОВ «Інвестторгпром», доказів виконання вищевказаного договору, доказів транспортування товару у день укладення договору в усній формі з вул. Криворізької б. 50 кв. 30 у м. Дніпропетровську (місце знаходження контрагента) до позивача (м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська б. 4) на підставі оформлених належним чином довіреностей, а також доказів в підтвердження факту використання придбаних товарів в підприємницькій діяльності, а не в особистих цілях тощо.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Інвестторгпром» анульовано рішенням ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 14.03.2011 року.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність будь-яких юридичний наслідків за усним договором з ТОВ «Інвестторгпром», в тому числі і в сфері оподаткування. Наявність у позивача виписаних ТОВ «Інвестторгпром» податкових накладних та рахунків у спірних правовідносинах не створює права для формування податкового кредиту.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 2, ст. 5, ст. 13 Закону України «Про плату за землю».
З матеріалів справи вбачається, щодо підстав скасування податкових повідомлень - рішень № 0101662301, № 0102322301, № 0101652301 від 04.07.2011 року та № 0102312301, № 0102322301 від 14.09.2011 року про застосування штрафних санкцій за порушення граничних термінів сплати грошових зобов'язань із земельного податку та орендної плати за землю, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Статтею 5 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом (платником) - власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, в тому числі орендар. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державні або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.
Пунктом 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим від дня її подання. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному чи судовому порядку.
Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену ним у податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.06.1994 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 667 про надання Відкритому акціонерному товариству Промислово - будівельна компанія «Придніпровський завод» (правонаступником якого з 2005 року являється ТОВ «Дніпробетон») у постійне користування земельної ділянки площею 21,1464 га, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 4 по фактичному розміщенню. На підставі даного рішення ВАТ ПБК «Придніпровський завод» отримало Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ДПД 84 № 000064 від 27.06.1994 року. У Державний акт неодноразово вносились зміни в землекористуванні на підставі рішень Дніпропетровської міської ради. Відповідно до запису 3 Державного акту, залишок земельної ділянки, яка була надана у користування ВАТ ПБК «Придніпровський завод» складала 18,2432 га.
ТОВ «Дніпробетон» було подано до МДПІ податкові розрахунки земельного податку за 2009-2010 роки, якими позивач самостійно визначив податкові зобов'язання в тому числі: за 2009 рік на суму - 747907,53 грн. з розбивкою річної суми по 62325,63 грн. щомісячно та за 2010 рік на суму - 792033,79 грн. з розбивкою річної суми по 66002,79 грн.
У зв'язку з наданням уточнюючих розрахунків земельного податку за 2007-2010 роки та новим звітним розрахунком земельного податку на 2009 - 2010 роки, ТОВ «Дніпробетон» зменшило земельний податок на 806824,87грн., в т.ч. за 2007 рік - на 39018,18грн., за 2008 рік - на 227705,9грн., за 2009 рік - на 262308,94грн., за 2010 рік - на 277791,85грн.
Від'ємні значення сум податкових зобов'язань у картці особового рахунку погасили податковий борг ТОВ «Дніпробетон» з такого податку внаслідок чого нараховані штрафні санкції у розмірі 166362,3грн. (20%) за порушення термінів сплати узгоджених сум земельного податку.
У 2010 року ТОВ «Дніпробетон» до МДПІ було надано уточнюючі розрахунки до податкових розрахунків земельного податку за попередні роки та за 2010 рік внаслідок проведення яких на відповідному особовому рахунку відбулося зменшення абсолютного значення недоїмки з такого податку.
Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскільки у всіх випадках погашення самостійно узгоджених податкових зобов'язань з земельного податку відбулось з перевищенням 30 календарних днів від граничного строку сплати, розмір штрафних санкцій має складає 20% погашеної суми податкового боргу - 149089,05 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач орендує земельну ділянку площею 0,1764 га (цільове використання землі - розміщення заводу) в Дніпропетровської міської ради, на підставі Договору оренди земельної ділянки від 12.03.2003 року № 3195.
ТОВ «Дніпробетон» до МДПІ були подані податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності: за 2009 рік із визначенням річної суми податкових зобов'язань в сумі - 21418, 27 грн. та за 2010 рік із визначенням річної суми податкових зобов'язань в сумі - 22681,95 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було порушено строки сплати орендної плати, визначені в податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік. Так, погашення податкового боргу по Декларації від 15.01.2009 року № 173 по строку сплати 01.02.2010 року в сумі 604,4 грн. відбулось 05.02.2010 року.
Частина податкового зобов'язання з орендної плати за землю по строку сплати 01.06.2009 року - 529,47грн. (із 1784,86грн.) сплачена 12.06.2009 року, прострочення не перевищує 30 днів, сума штрафних санкцій - 52,95 грн. складає (10%); частина податкового зобов'язання по строку сплати 30.06. 2009 року - 1229,56грн. (із 1784,86грн.) сплачена 14.07. 2009 року, прострочення не перевищує 30 днів, сума штрафних санкцій -122.96грн. (10%); частина податкового зобов'язання по строку сплати 02.03.2010 року - 505,25грн. (із 1890,16грн.) оплачена 11.03.2010 року, прострочення не перевищує 30 днів, сума штрафних санкцій - 50,53 грн. (10%).
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0101652301 від 04.07.2011 року про нарахування штрафу у розмірі 60,44 грн. за несвоєчасну сплату орендної плати з юридичних осіб та податкового повідомлення-рішення № 0102322301 від 14.09.2011 року про визначення зобов'язання ТОВ «Дніпробетон» зі сплати штрафу у розмірі 10% за затримку сплати грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в сумі 226,44 грн.
Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно не прийняли до уваги вимоги позивача про скасування податкових повідомлень - рішень № 0101662301, № 0101652301 від 04.07.2011 року та № 0102312301 від 14.09.2011 року про застосування штрафних санкцій за порушення граничних термінів сплати грошових зобов'язань із земельного податку, оскільки ТОВ «Дніпробетон» користувалося земельною ділянкою у розмірі 18,2432 га тільки до 2005 року, що підтверджується рішеннями суду.
З матеріалів справи вбачається, що рішеннями суду, на які посилається ТОВ «Дніпробетон» не досліджувались обставини, що тільки до 2005 року ТОВ «Дніпробетон» користувалось земельною ділянкою у розмірі 18,2432 га по вул. Гаванській, 4 у м. Дніпропетровську.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість своїх вимог стосовно строків користування земельною ділянкою у розмірі 18,2432 га лише до 2005 року, у зв'язку з чим, штрафні санкції, застосовані контролюючим органом за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань прийняті обґрунтовано та на підставі норм ст. 126 Податкового кодексу України.
Також, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме - не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб з суми коштів, виплачених фізичним особам в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку з фізичних осіб в сумі 1947,83 грн., та виявлено заборгованість по податку з доходів фізичних осіб в сумі 211376,75 грн.
Пунктом 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Згідно пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються інші доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті.
Підпунктом 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Відповідно до вимог пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.
Підпунктом «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Згідно пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податків не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання чи податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.
Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий борг це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Відповідно до вимог п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми зазначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 01.01.2011 року по ТОВ «Дніпробетон» рахується заборгованість перед бюджетом по податку з доходів фізичних осіб в сумі 211 376,75грн. В порушення вимог пункту 1 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в рядку 15 податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за перший квартал 2011 року позивачем не відображено станом на 01.01.2011 року заборгованість по податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 211 376,75грн., податок до бюджету не перераховано.
У період з 24.09.2009 року по 26.10.2010 року за надані послуги за товари ТОВ «Дніпробетон» перерахувало на банківські рахунки 4 фізичних осіб, які не мали трудових відносин з ТОВ «Дніпробетон», грошові кошти в сумі 12985,50 грн. При цьому податок з доходів фізичних осіб не нараховувався, не утримувався та не перераховувався до бюджету.
Отже, в порушення вимог пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 1947,83грн.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковим органом було правомірно прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000581701 від 04.07.2011 року про збільшення на 266655,73 грн. суми грошового зобов'язання ТОВ «Дніпробетон» з податку на доходи фізичних осіб.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має право на віднесення до складу валових витрат сплату відсотків за користування кредитною лінією, витрат по нарахованим відсоткам та курсовим різницям в розмірі 1257,4 тис. грн. за 2009 рік та 9333,8 тис. грн. за 2010 рік.
Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2007 року між ВАТ ВТБ Банк (Банк) та ТОВ «Дніпробетон» (Позичальник) було укладено кредитний договір № 78/07В, предметом якого відповідно до п. 1.1 є надання Банком Позичальникові грошових коштів у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії в розмірі 2 мільйони доларів США з правом конвертації в національну валюту строком до 12.12.2012 року.
Також між ВАТ ВТБ Банк (Банк) та ТОВ «Дніпробетон» (Позичальник) 13.12.2007 року було укладено Генеральну угоду про відкриття кредитного ліміту строком до 12.12.2012 року.
Відповідно до вимог п. 1.2 вищевказаної Генеральної угоди Банк надає Клієнту кредит для здійснення його структурної діяльності, придбання основних засобів та проведення реконструкції бетонного вузла.
08.09.2008 року між ВАТ ВТБ Банк (Банк) та ТОВ «Дніпробетон» (Позичальник) було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору № 78/07В від 13.12.2007 року, предметом якого було збільшення ліміту кредитної лінії до 5800 тис. грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було нараховано та сплачено банківські відсотки за користування кредитними коштами у 2009 року в сумі - 4 122, тис. грн., за 2010 рік в сумі - 9 333,8 тис. грн.
Цільове використання кредитних коштів, банківською установою перевірено та в ході перевірки відповідачем жодних порушень з цього приводу не встановлено.
Отже, ТОВ «Дніпробетон» мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями. В ході документальної перевірки відповідачем наявність сум віднесених до валових витрат відсотків була підтверджена, у зв'язку з чим, ТОВ «Дніпробетон» правомірно поставлено питання про включення їх до складу валових витрат за 2009 - 2010 роки.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2012 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Лівобережну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов