"16" жовтня 2013 р. м. Київ К-17879/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року
у справі №2а-4252/08 (12791/09/9104)
за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»
до Державної податкової інспекції у місті Львові
про визнання протиправним та скасування рішення, -
Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Львові (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 січня 2008 року № 32301/0/240.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано прийняте ДПІ у м. Львові рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за № 32301/0/240 від 10 січня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДТГО «Львівська залізниця» 3,40 грн. судового збору.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Львові, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У запереченні на касаційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця», посилаючись на те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у м. Львові була проведена виїзна планова документальна перевірка ДТГО «Львівська залізниця» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складений акт № 201/23-0/01059900 від 21 грудня 2007 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які полягали у недотриманні встановленого порядку використання отриманої під звіт готівки в загальній сумі 2398,00 грн.; вимоги пункту 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які полягали у тому, що до авансових звітів не було додано розрахункових документів, які підтверджують фактичне надання послуг (проживання в готелі, паркування транспортних засобів), на загальну суму 4149,00 грн.
10 січня 2008 року ДПІ у м. Львові на підставі вказаного акта перевірки прийняла рішення № 32301/0/240, яким на підставі статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» застосувала до ДТГО «Львівська залізниця» штрафні (фінансові) санкції у сумі 4748,50 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом було пропущено строк застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, визначений статтею 250 Господарського кодексу України. Також, суд виходив з того, що позивачем підтверджено належними розрахунковими документами фактичне надання послуг (проживання в готелі, паркування транспортних засобів) за кошти, видані на відрядження, згідно авансових звітів.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.
Як вбачається з акту перевірки, порушення позивачем вимог пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), мали місце 14 листопада 2006 року на загальну суму 2398,00 грн., про що вказано на 291-292 аркушах акту перевірки (арк. справи 14-15), а порушення позивачем вимог пункту 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), мали місце у період з 14 квітня 2006 року по 29 листопада 2006 року на загальну суму 4149,00 грн., про що вказано на 296-297 аркушах акту перевірки (арк. справи 19-20).
Разом з цим, оспорюване рішення № 32301/0/240 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій було прийняте податковим органом 10 січня 2008 року.
За своєю суттю передбачені статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» штрафні (фінансові) санкції є адміністративно-господарськими санкціями, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 238, частини 1 статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків; адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порушення органом державної податкової служби строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, є підставою для задоволення позовних вимог про скасування такого рішення.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна